Час великого вибуху. До чого призведе протистояння Росії і США

Міністр закордонних справ Великобританії Борис Джонсон обіцяє запропонувати на саміті глав зовнішньополітичних відомств країн "великої сімки" запровадження нових - штрафних - санкцій проти Росії, якщо Москва не відмовиться від підтримки злочинного режиму Башара Асада і не виведе свої війська з Сирії.

Джонсон демонстративно скасував візит до російської столиці, щоб показати своє ставлення до хімічної атаки режиму Асада і дати можливість державному секретарю США Рексу Тіллерсону продемонструвати в Кремлі узгоджену позицію цивілізованого світу.

У Москві Джонсона вже представляють як безвідповідального "яструба", який намагається вплинути на "миролюбну" зовнішню політику путінського режиму. Але насправді Джонсон - зовсім не "яструб". Позиція міністра закордонних справ Великої Британії відзеркалює загальну стурбованість європейських країн наслідками американського удару по Сирії.

Цей крок Дональда Трампа був підтриманий практично усіма союзниками Сполучених Штатів - від Європейського Союзу до Туреччини. Однак підтримка не означає відсутності стурбованості.

Якщо в Москві вирішують, що повинні "провчити" Трампа і відповісти йому за допомогою сили, то ситуація може швидко перейти в силове протистояння між Заходом і Москвою. Ознаки такої готовності спостерігаються після спільної обіцянки Росії, Ірану і сирійської влади реагувати на нові удари.

Нові санкції - якщо країни "великої сімки" погодяться з їхнім запровадженням - повинні продемонструвати Володимиру Путіну єдність Заходу і готовність цивілізованого світу діяти енергійно і злагоджено. Вони повинні утримати Росію від будь-яких спроб підняти свою слабнучу руку на лідера вільного світу - Сполучені Штати.

Але одночасно вони повинні повернути Трампа, якщо так можна висловитися, до позицій Обами. Тобто до готовності працювати над демонтажем російського політичного режиму за допомогою політичних і економічних, а не силових дій.

Іншими словами - Європа сьогодні хоче утримати Росію і Сполучені Штати від силової конфронтації на Близькому Сході і далі скрізь.

Шанси Бориса Джонсона і тих, хто розділяє його підхід, не такі вже й великі. Путін давно вже живе в сутінковій реальності, з якої навряд чи вибереться навіть після втрати влади. З точки зору російського правителя і тих, з ким він спілкується, не Росія, а Сполучені Штати порушують і міжнародне право, і правила гри - як на Близькому Сході, так і на пострадянському просторі.

Тому не приведуть до успіху як спроби розмовляти з Путіним мовою ультиматумів, так і спроби пропонувати російському президенту пряник. Путін переконаний, що ініціатива на його стороні і йому самому вирішувати, кому висувати ультиматуми, а кому пропонувати пряники.

З Дональдом Трампом ще складніше. По-перше, американський президент вважає за краще діяти імпульсивно - і в цьому сенсі його реакцію на ті чи інші події просто неможливо прорахувати. Ще вчора Трамп був рішучим противником застосування сили в Сирії і критикував свого попередника Барака Обаму за втручання в конфлікт сирійців з диктаторським режимом.

Сьогодні Трамп сам застосував силу. Завтра у нього може бути інша позиція. Але зараз американський президент потребує швидких перемог і йому не до вишуканих розрахунків британських джентльменів.

Це означає одне: міжнародна ситуація буквально вагітна глобальним протистоянням. Ще три роки тому Україна могла б сприймати себе як безпристрасного спостерігача такого протистояння. Але зараз вона ризикує стати однією з його арен.