Адресна депортація

Те, що у нього прописка на півострові, те, що він депутат місцевого парламенту, і навіть те, що від російського паспорта він офіційно не відмовився, – нікого не зупинило. Заборонили, щоб не «вноcив смуту», не «бентежив уми». Щоб у Криму був один суцільний «Бальбек».

Навіть якщо залишити за дужками етику, то залишиться логіка. Поки що формальний причинно-наслідковий зв'язок виглядає так: прибираємо впливових нелояльних, залишаємо тих, хто навперебій «за», і найбільш фрондистська етнічна група відразу ж починає демонструвати чудеса згоди. Чи це тільки мені здається, що це пахне нездоровим оптимізмом?

Якщо Москва ставить своїм завданням заручитися підтримкою з боку кримських татар, то їй варто було б робити ставку на комплекс практичних кроків. Облаштовувати селища компактного проживання, розширювати класи з кримськотатарською мовою навчання, демонструвати добру волю. А замість цього найяскравішою подією в міжнаціональному житті Криму стала 70-та річниця депортації з вертольотами, ОМОНом і автозаками. Разом із забороною на в'їзд Джемілєву і Чубарову.

Усім, хто готовий сперечатися, нагадую. Процес залицяння до дівчини починається з цукерково-букетного періоду. Зі знаків уваги і романтичних прогулянок – усього того, що так чи інакше називається «даруванням мрії». І ваше хропіння, пристрасть до азартних ігор і звичку до міцного слівця вона пробачить не раніше, ніж ви її зачаруєте. Можна, звичайно і навпаки, тільки це вже не кохання. Але ж хочеться, щоб було кохання, так же ж?

Мені можуть сказати, що ставка робиться на російське ТБ, яке здатне переконати навіть мертвого. Але російська аудиторія кувалася півтора десятиліття – сьогоднішня ефективність пропаганди в Росії має свою передісторію. А Крим – і поготів кримські татари – мають інший досвід медіавжитку. Навіть з урахуванням того, що українські телеканали виключені з сітки мовлення, ставлення до телебачення ще не позбавлене на півострові певного рівня критичності. Та й отримувати український контент опозиційно налаштовані люди не перестануть – поки є інтернет і супутникове ТБ.

Росія забрала в України Крим через кілька днів після перемоги Майдану. Того самого Майдану, цінності якого поділяла більшість кримських татар. Зрештою, саме вони два останні десятиліття виступали на півострові в ролі провідників українськості. І замість перемоги революції вони на завершення зими отримали контрреволюцію.

І тепер тим самим людям, чиї дідусі та бабусі добре пам'ятають, як звучить на смак заборона на національність, пропонують нову формулу лояльності. В якій інакомислення тягне за собою депортацію. При цьому всі ті мої кримські знайомі, які сьогодні отримують ордени «за повернення Криму», спокійно і безхмарно прожили два останні десятиліття на півострові. І ніхто не позбавляв їх ні університетських кафедр, ні доступу до ЗМІ, ні громадянства, ні права на власну думку. Повне відчуття, що з цієї ситуації зробили відповідні висновки.

Москва стосовно Криму любить говорити про відновлення справедливості. Одна біда – справедливість вибірковою не буває. Тут уже або для всіх, або це щось інше. Без усякого сумніву – Рефата Чубарова проросійським політиком назвати не можна. Тому що він прокримськотатарський політик, зі своїм уявленням про те, що є благом для народу, а що – ні. Зрозуміло, що для нової влади півострова і для Кремля – це цілком природний подразник. Але питання в тому, що його фронда – не поодинока. Вона цілком собі колективна. І якщо ваші батоги з пряниками поле бою не ділять, то ніякого «відмінного початку прекрасної дружби» не вийде. Лояльність буде зовнішня – замішана на страхові. Мовчання – вимушеним, щоб не отримати заборону на в'їзд. Любові не буде. Секс – так. Той самий, який без взаємності нагадує згвалтування.