УПЦ МП: період напіврозпаду

13 серпня відбудуться вибори нового предстоятеля УПЦ МП. Це вирішальний час для всього українського духовенства і завтрашні події безпосередньо впливатимуть на подальший шлях виникнення Єдиної Помісної Церкви.

Наразі УПЦ МП – знаходиться в стані анабіозу. Не секрет, що Москва планує й надалі контролювати цю релігійну структуру – і як засіб поширення ідей «русского міра», і як найбільш заможне джерело прибутків із прихожан-українців.

Правда, останнім часом в Кремлі зіткнулися із проблемою: священики УПЦ МП на місцях почали саботувати накази згори і відправляти службу за загиблими воїнами-українцями, що воюють в лавах українських Збройних Сил в зоні АТО. Ба, більше: робити вони це почали демонструючи власну позицію, то того ж – часто разом із священнослужителями УПЦ Київського патріархату.

Взагалі, водорозділ очевидний: УПЦ МП в своїй публічній позиції в основному відмовчувалось з приводу подій на сході України. Зафіксовані випадки, коли її священики освячували «на добру путь» зброю і злочинні наміри терористів і «сепаратистів». До смерті митрополита Володимира, якому, попри хворобу і вік, шляхом титанічних зусиль вдалося зберегти деяку дистанцію від впливів Москви, УПЦ МП ще могла під різними приводами «зберігати обличчя». Офіційна позиція, озвучена цією найбільшою православною релігійною організацією щодо війни на сході України проти терористів, які воюють під егідою РФ – «давайте припинимо протистояння і розпочнемо мирні переговори». Вочевидь, все більше священиків, які прагнуть зберегти свій авторитет і вплив на парафіян будуть протистояти такій позиції центральних органів Церкви. Як наслідок, маємо реальні факти: на початку липня під митрополію Київського патріархату перейшов один з приходів УПЦ МП в Херсоні, того самого забажали і віруючі однієї з парафій в Тернопільській області.

В Кремлі розуміють: в разі «програшу» на виборах нового очільника московського патріархату на теренах України, вони втратять цілком дієву і потужну пропагандистську машину для поширення схибленої за своєю суттю ідеї «русского міру». Як відомо, обирати нового предстоятеля будуть 74 єпископів у 2 тури. Перший тур – відбірковий, під час другого – обиратимуть з-поміж 3 найрейтинговіших кандидатур.

Не секрет, що одним із найвпливовіших прихожан УПЦ МП є президент Петро Порошенко. Кажуть, що серед управлінських рис пана Президента є один недолік – він не любить делегувати повноваження, а воліє сам усе контролювати. Нехай і через своїх представників. Так сталося і цього разу: на посаду предстоятеля УПЦ МП він лобіює митрополита Вінницького і Барського Симеона (Володимира Шостацького).
Проте, на думку експертів, шансів на перемогу в нього мало. Церква – одна із найбільш традиційних структур, будь-які реформи тут провадяться десятиліттями, а то й століттями. А вибір «проукраїнського» предстоятеля призведе до можливого об'єднавчого процесу між усіма православними церквами. Наразі головними претендентами на пост предстоятеля УПЦ МП є нинішній місцеблюститель київської митрополії, митрополит Буковинський і Чернівецький Онуфрій та керуючий справами церкви, митрополит Бориспільський і Броварський Антоній. Обидві кандидатури користуються підтримкою в Москві. Останнього нібито підтримує сам патріарх Кирило (той що Гундяєв), а Онуфрій користується повагою серед більшості єпископів, які й обиратимуть собі предстоятеля.

Висловлю дещо радикальну думку: результат виборів нового очільника УПЦ МП – вплине тільки на часовий проміжок на шляху трансформування цієї частини православної церкви у Єдину Помісну. Якщо оберуть «промосковського» керівника – бунтуватимуть «низи», що призведе до швидкого занепаду структури. Якщо «проукраїнського» - тоді з‘являється шанс для початку об’єднавчих процесів із УПЦ КП і іншими українськими православними церквами. Шлях виникнення єдиної Української Православної Церкви – єдино можливий із часу появи самої держави України. І чим сильнішою ставатиме Україна, тим виразнішою ставатиме й її духовність. А значить, і Церква.