Золоті лисенята, українські чипси й детективний квест – 5 книг про любов і війну

Кетрін Ґрейс Кац. Ялтинські доньки. Черчиллі, Рузвельти й Гаррімани: історія про любов і війну. – К.: Наш Формат, 2024

Свого часу діти репресованих "ворогів народу", які залишилася у звільненому німцями з-під більшовиків Харкові (їм бо евакуація "не полагалась") нарешті вийшли на люди, наче золоті лисенята з однойменного роману Михайла Ялового. Дочки Гната Хоткевича, Миколи Куліша, Костя Буревія, які брали активну участь у розбудові нового українського життя. Племінниця Xристі Алчевської працювала друкаркою в "Просвіті", дочки Могилянської та Куліша подавали в їдальні. Зрештою про все це – у "Задзеркаллі 1910-30-х років" автора цих рядків, натомість в "Ялтинських доньках" Кетрін Ґрейс Кац – теж про родичів державного ладу, але, як то кажуть, з іншого боку барикад. Тож ця історія - про Ялтинську конференцію 1945 року очима жінок, які відвідали її зі своїми впливовими батьками. І які так само "активно" жили і працювали:  Сара Черчилль була акторкою, а згодом стала офіцеркою ВПС Британії. Анна Рузвельт - єдиною донькою президента і берегинею батькових таємниць. Кетлін Гарріман - чемпіонкою з лиж, військовою кореспонденткою і донькою посла США в Радянському Союзі. Спитаєте, що їх об'єднувало? (Звісно, закордонних доньок, а не українських дівчат, в яких спільним була смерть батьків від радянського режиму і подальша еміграція). Як ці самі іноземні дівчата впливали на батьківські рішення? Які романи яскраво забарвлювали їхнє перебування в Криму? А ще - чому на конференції не було доньки Сталіна? Авторка книжки - американська історикиня, випускниця Гарварду і Кембриджу - дає докладні відповіді на ці питання і ділиться подробицями про залаштунки політичного театру тих вирішальних для світу днів. У своїй захопливій історії, заснованій на промовистих деталях і дивовижних особистостях, вона ефектно показує, як три начебто непомітні жінки виявилися незамінними в різних аспектах. "Хай би як протестувала радянська сторона, британці та американці вже отримали безліч доказів того, що їхній союзник брехав, - ще до того, як Аверелл відрядив доньку свідчити про наслідки злочину, скоєного в Катинському лісі. Але висновки Кеті спростили союзникам віру в брехню, у яку ті хотіли повірити. Західні союзники потребували 63, щоб Радянський Союз і надалі ніс основний тягар німецької агресії на Східному фронті, поки британська та американська армії готують наступ проти нацистів на Західному фронті. Захід зіткнувся з моральною дилемою неабиякого масштабу. Чи уникати розриву зі Сталіним за будь-яку ціну, зважаючи на гостру потребу в його військовому внеску в боротьбу проти нацистів? Чи дотримуватися моральних принципів західної демократії й поставити цю співпрацю під загрозу?"

Крег Грошел. Перемога у війні за свої думки. – Л.: Свічадо, 2024

У цій книжці, як можна побачити (точніше, прочитати) воюють за власне право любити себе такого, як вигадав сам. А куди ще спрямовувати позитивну енергію думки? Правильно, на довколишнє життя, яке формує, у свою чергу, наше внутрішнє, а це й є ми самі. Відповідно, те, що ви думаєте, формує те, ким ви є. Якщо ваші думки вийшли з-під контролю, з-під контролю вийде й усе життя. І Біблія, і сучасна наука надають переконливі докази, що це правда. Таким чином, у своєму дослідженні "Перемога у війні за свої думки" Крег Грошел нагадує, як всі ми намагалися позбутися шкідливих звичок і нездорових моделей мислення, але опинялися в глухому куті через те, що мозок вийшов з-під контролю, а щоденне життя погрузло у рутині. "Цікаво, ти теж колись почувався так, ніби перебуваєш під замком або в полоні якихось обставин? – запитує автор. - Якщо так, то чи замислювався над тим, що, можливо, перебуваєш у пастці в'язниці, яку створив власноруч? Ти можеш відчувати, що не маєш можливості жити життям, якого прагнеш. Не маєш близькості з Богом, яку хотів би мати. І в тебе майже не залишилося надії на краще майбутнє, але чи це справді так? Якщо думаєш, що перебуваєш у пасти, якщо віриш, що на дверях висить замок, який тебе обмежує, - то ти повірив в обман. Саме: ця брехня, і ніщо інше, стримує тебе. Але якщо ідентифікуєш цей обман, то можеш його позбутися. Ти можеш замінити його правдою й звільнитися". Тож автор глибоко розуміє нашу щоденну боротьбу з негативним мисленням, розкриваючи у своїй книжці стратегії, які допоможуть змінити не тільки вашу свідомість, але й усе ваше життя. Спираючись на Біблію та найновіші відкриття науки про мозок, він висвітлює практичні стратегії, які звільнять вас від тиску шкідливих та деструктивних думок і дозволять жити життям радості й миру - тим життям, яке Бог призначив вам.

Петро Сандуляк. Американська мрія. – К.: Наш Формат, 2024

Може видатися, що в цій книжці борються з власними мріями, марно намагаючись їх здійснити, але насправді це не зовсім так. В "Американській мрії" Петро Сандуляк на досвіді своєї сім’ї навпаки - показує красу Нового світу, а також описує радість від перемог і звершень на шляху до здійснення "американської мрії". І водночас - переосмислює її крихкість, жорстокість та підводні камені. Таким чином ця книжка - корисний путівник з іммігрантського життя та реалій бізнесу в іншій країні, чесна розповідь про "обітовану" для тисяч українців землю. Із цієї книжки читач отримає багато інсайтів про життя і роботу в США. Наприклад, дізнається про те, як український іммігрант з Галичини без знання англійської прибуває у 1990-х США, де починає зі звичайного озеленювача і нічного прибиральника. Уже за півтора року він засновує власний бізнес, а ще за кілька років стає власником компанії з мільйонним обігом, у якій працює понад двісті людей. Утім, це не історія з хрестоматійним гепіендом: благословенна Америка, що надала герою можливість досягти захмарних вершин, і в якій він прожив чотирнадцять років, в одну мить спустила його на грішну землю. "Ще лиш кілька тижнів тому я, як відомий підприємець і спонсор Республіканської партії, був запрошений з дружиною на екскурсію в Білий дім, - згадує автора. - Вона передбачала ланч із сенатором Джоном Маккейном, вечерю з конгресменом від Республіканської партії, ночівлю в Білому домі та сніданок із президентом Сполучених Штатів Джорджем Бушем. А сьогодні мене закрили в одній камері з торговцями наркотиками, злодіями, наркоманами й іншими злочинцями, тим самим прирівнюючи мене до них і даючи мені зрозуміти, що я вже не є вільною людиною". Але зрештою усе це зробило автора сильнішим, бо, пройшовши шлях від простого робітника до власника мультимільйонного бізнесу, він знову живе на Тернопільщині та займається підприємництвом. "Ми повернулися в Україну, - чи не з цього приводу писав свого часу Пантелеймон Куліш, - кращу за яку нема в цілому світі".

Євген Нікіфоров, Поліна Байцим. Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950-90. – К.: Ist Publishing, 2024

Раніше б сказали, що автори цієї книжки борються зі спадком проклятого соціалізму, але мова наразі все ж таки про те, що ми самі свого часу й створили – біля свого будинку, на автобусній зупинці, у міському сквері. Малі й не дуже архітектурні форми, прикрашені мозаїкою півстолітньої, а то й більше давності. Українські наївні мозаїки – це як вірші Тичини радянського періоду, або оповідання Тютюника – щиро, натхненно, з надією не на світле майбуття, а на неуважний погляд перехожого, який щойно зупинився, щоб закурити свої "прилуки". Точніше, це мистецтво радянські люди не помічали, як не помічали, що дихають не за завітами Леніна, а просто тому, що інакшого повітря в їхньому житті немає. Автори книжки, аби не чіпати болючої теми, підійшли до цього питання оригінально, "модно, наче на пружинах", як танець у фільмі "Афоня", назвавши "мозаїчні" залишки "крихтами чипсів на дні пачки". Насправді це тема великої дискусії, яка точиться в офіційних мистецьких колах – доля українського радянського мистецтва, яке віднедавна стало "тоталітарним", хоча вироблялося провідними українськими майстрами. Що з ним робити? Демонтувати? Звозити в окремі рекреаційні зони, де влаштовувати заповідники радянських архітектурних пам’яток? Поки що нам їх просто показують у цьому альбомі художньої фотографії. Тож "Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950-90" Євгена Нікіфорова та Поліни Байцим представляє мозаїки невідомих авторок і авторів у стані їхнього напіврозпаду. Як і було сказано, нас попереджають, що вони "опиняються в фокусі уваги як явище, що порушує питання про пам’ять і простір, минуле й теперішнє, самовираження й наслідування, а також фіксує крихкість монументального, що, наче чипси, врешті-решт стало крихтою на дні пачки". Попри всю тимчасовість та приреченість самого предмету розмови, фінансування книжки здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut.

Юрг Обріст. Детективний квест. Хто розплутає справу? 6 детективних історій. – К.: Видавничий дім "Школа", 2024

Герої цієї книжки воюють із загадками і таємницями, які ховаються у найменших дрібничках, яких повно навколо – в газеті, у вітрині, навіть в кутку кімнати. Адже мова про справжніх детективів, які розплутують складні справи. Так само складно вигадати захопливішу книжку, ніж ту, в якій повно детективних сюжетів, переслідувань злочинців та кримінальних загадок. Але книга "Детективний квест. Хто розплутає справу? 6 детективних історій" Юрга Обріста може запропонувати дітлахам дещо цікавіше. На сторінках цього видання читачі знайдуть 6 захопливих історій, які вони зможуть не лише прочитати, а й взяти участь у детективному розслідуванні. А це справжня мрія кожного маленького читача! Перед вами не звичайний дитячий детектив, а поєднання художньої оповіді з елементами книжки-гри. Детективи з цієї книжки шукають злочинців і з’ясовують, хто викрав діаманти, хто зіпсував цирк тощо. А читачам потрібна відчути себе в ролі Шерлока Голмса і допомогти детективам розплутати складні справи! Наприклад, про викрадення з виставки блакитного королівського діаманта, і розплутати цю справу допомогла справжня дрібничка на фото в газеті. "Ставши свідками цього, сищики одночасно вигукнули: - Треба їх схопити! Шукаючи якийсь таємний вхід на фабрику, детективи наштовхнулися на стару вентиляційну шахту, якою давно ніхто не користувався. Нишком вони пробралися всередину і застали Каро й Ірму на складі, коли ті при тьмяному світлі старої лампи посеред купи мотлоху поквапом запихали до валізи кілька плюшевих ведмедиків. - Але як ми потім дізнаємося, у якому саме ведмедикові схований діамант? - занепокоївся Калле. - Спочатку, взагалі-то, треба дістати валізу, - відповіла Гітта. І саме цієї миті Каро з Ірмою блискавично зникли за таємними дверима. – От дідько, вони дременули!.. – прошепотіла Гітта. - Мабуть, ці двоє якимось чином помітили, що ми за ними стежимо. Як саме?"