Чому Майдани проти Порошенка треба розганяти силою

Щоб зрозуміти, чому нинішні майдани та майданчики, які переходять межу законності, треба суворо припиняти, треба згадати витоки Революції Гідності, яку начебто й покликані ці "народні протести", як у Вінниці, захистити і довести до завершення.

Революція Гідності виникла як остання можливість посунути Януковича, оскільки інших шансів змінити ситуацію не було - "бєспрєдєльні" місцеві вибори 2010 року та парламентські вибори 2012 року дали суспільству чітке розуміння - на виборах 2015 року Янукович усіми правдами та неправдами залишить за собою крісло президента. І крапка. Усвідомлення, цього й стало вихідною точкою Революції Гідності. Більше того, було розуміння, що якщо чекати ще рік, то Янукович за цей час унеможливить будь-який Майдан і Україну остаточно накриє диктатура, а тому Януковича треба було здихатися "вже і негайно". З огляду на те, що Янукович систематично порушував права громадян на вільне волевиявлення, Революція Гідності була цілком законним актом, за допомогою якого громадяни могли повернути собі свої права впливати на владу.

Тепер розглянемо нинішні протести із димовими шашками та штурмами ОДА. Чи є вони законними настільки ж, наскільки законною була Революція Гідності. Очевидна відповідь, що ні.

Українці на виборах президента 25 травня 2014 року мали можливість вільно обрати президента? Мали і обрали.

Українці на парламентських виборах 26 жовтня 2014 року мали можливість вільно обрати новий парламент? Мали і обрали.

Українці матимуть весною 2015 року можливість вільно обрати місцеву владу і таким чином показати, кого вони хочуть бачити губернатором тої ж Вінниччини? Матимуть і оберуть. 

Принаймні, ані Порошенко, ані Яценюк не дали підстав підозрювати їх у тому, що вони обмежуватимуть українців у їхньому волевиявленні.

То для чого ж підживлювати російську пропаганду, яка чекає, не дочекається Майдану-3?

На жаль, нинішня влада не надто займається люстрацією, не надто бореться з корупцією і не добиває відвертих ворогів української державності, які себе прекрасно почувають і в парламенті, і в бізнесі. Але ця влада, а, надто Порошенко, будучи плоть від плоті, кров від крові, своїх попередників з часів Кучми, не можуть здійснити ці радикальні дії. Українцям й не варто було на це очікувати. Проте Порошенко на відміну від Януковича залишає українцям повне право змінити його і парламент у наступному виборчому циклі. Будь-ласка, якщо у Вінниці не задоволені губернатором від Порошенка, то вже весною вони зможуть на виборчих дільницях це показати. А до цього в їхньому розпорядженні мирні пікети, намети, мітинги та інші дозволені законом форми протесту, на які Порошенко або повинен реагувати, або повторить долю Ющенка.

Утім, є одна дуже велика небезпека. Розчаровані українці, які були активні на Майдані і на нинішніх виборах, можуть зневіритися у самих виборах, як це сталося в 2010 році. Насправді, зараз ми повернулися в 2005 рік і Україні важливо знову не піти по тому ж колу. Адже "біло-блакитний" електорат нікуда не дівся і дуже скоро його почне збирати навколо себе той же Льовочкін. Перший його реванш може бути вже на місцевих виборах, а в наступному парламенті депутатів від "Опоблоку" може бути не 40, а вже 140 і разом з "болотом" може й більшість вийти. А там дивишься при апатії електората родом з Майдану і Львовочкін, як Янукович в 2010 році, може й президентом стати.

Щоб уникнути цього сценарію українці в жодному разі не повинні розчаровуватися у виборах і повинні шукати можливість отримати якіснішу владу. А тим більше не руйнувати "псевдомайданами" те, що вже здобули - демократію. Звісно, можна сказати, що зі свого боку політики нічого не пропонують виборцям з Майдану, крім того, щоб ставати "противсіхом". І в цьому дуже велика проблема нинішньої коаліції - з неї якнайшвидше має виділиться справжня конструктивна опозиція, яку не треба плутати з деякими "трохи вагітними" депутатами та фракціями з коаліції, які і в більшості ніби перебуувають, і за уряд голосувати не хочуть. Також не можуть бути опозицією і екс-регіонали з "Опозиційного блоку", адже зрадництво і опозиція - це, як то кажуть, "дві великі різниці".

Якщо ж така справжня опозиція так і не народиться, то до мегакоаліції з Майдану скоро почнуть ставитися так, як ставилися до "помаранчевих".