"Волинь" . Навіщо полякам вульгарний фільм про українців

Я переглянув "Волинь" - це майже дослівно втілений стереотип старих вестернів, в яких шляхетні білі поселенці борються з індіанцями. Бідні дикуни, замість того, щоб просто і з гідністю застрелити нашого улюбленого героя, зривають з нього скальп. Такі в них звичаї. І хоча в них теж інколи проглядає людяність, загалом вони надзвичайно нецивілізовані. Аудиторія в захваті. На нашому боці – правда. І в нас є право до рівнозночно безжальної помсти.

Якісь добрі сили (і мудрість журі) подбали, щоб цей фільм не дістав жодної серйозної нагороди в Гдині. Адже це - вульгарна суміш:

Вайди – романтично-п’яне весілля з хором сільських жінок, що надривно співає на тлі - вони не забувають текст навіть похмільного ранку.

Гофмана – п’яний дикий натовп, спрагнений крові, який знімають у темряві (бунт козаків у "Вогнем і мечем")

Тарантіно – щось там казали, що режисер відзначився поміркованістю і вберіг глядачів від жорстоких сцен. Ця "поміркованість" - це, мабуть, монтаж з крупного плану на загальний в момент розривання кіньми. Або зривання шкіри на «американському» плані, або виривання нутрощів – цього разу, крупним планом. Цікаво, що вийшло б, якби режисер не був таким стриманим?

І, врешті, Ейзенштейна – монтаж греко-католицьких духовних промов, завершений піднесенням серпів на першому плані (між іншим, чи існує якийсь задокументований епізод освячення знаряддя злочину в церквах?).

Є тут і важливі фактичні помилки – перекручений текст українського гімну або заклики "піти до Бандери", який саме у той час сидить ув’язнений в німецькому таборі.

У цьому фільмі немає жодного позитивного українського героя. За винятком, може, коханого героїні, який, однак - "на щастя" - гине у першій частині фільму.

"Волинь" широко хвалять за висвітлення анатомії зла. Але на боці зла немає жодної постаті, яка переконливим чином перетворювалася б з чоловіка на звіра. 

Я раджу показувати цей фільм українцям, які повертаються з чергового похорону хлопця, привезеного по шматкам з фронту на Донбасі. Бо шкода, що ми забуваємо, що українці – це єдиний сьогодні народ в Європі, який веде війну зі спільним агресором.

Останнім часом ми особливо добрі у справі псування повітря в кімнаті.

Автор: Міхал Бронятовський, головний редактор Forbes.Польща

Переклад: Марія Гурська