Американський журналіст вирішив чесно попрацювати на російських пропагандистів. І ось що з цього вийшло

Еспресо.TV наводить переклад статті видання Politico My Life at a Russian Propaganda Network.

Я думав, мені дозволять бути справжнім журналістом на Sputnik news. Я помилявся.

"Що б ви зробили, якби ми попросили вас написати щось, що не є правдою?"

Я сидів на 10-му поверсі в кімнаті для конференцій, у офісі "RIA Global", що на Кей Стріт, відомим також як вашингтонське бюро російської служби новин Sputnik, куди я прийшов на співбесіду щодо роботи. Це було в середині грудня, за місяць після прикрої перемоги Дональда Трампа. І я подався до компанії в пошуках порятунку від того, що я полюбляю називати "пеклом фрілансера", періоду в моєму житті, під час якого я ніколи не знав, звідки надійде мій наступний чек про оплату, та чи вистачить цього щоб протриматись.

Питання мене здивувало. Звісно, я знав, що Sputnik був державним та мав репутацію як такий, що вільно грається з фактами, але чи випробовував інтерв'юер мою готовність брехати чи він хотів знати, чи володію я кришталево чесними моральними принципами, які високо цінуються у більшості новинних агенцій?

"Я звільнюся", - відповів я.

Потім я пояснив, що не матиму проблем з державною новинною службою, навіть російською, поки матиму редакційну незалежність, яку я мав би в будь-якій журналістській організації. Оскільки існує багато фінансованих державою новинних служб, включно з BBC, "Голосом Аемрики", Агентством Франц-Прес та "Аль-Джазіра", і всі вони роблять чудову роботу.

Мій співбесідник, високий чоловік з сильним акцентом на ім'я Петро Мартінічєв, відповів, що Sputnik не відрізняється від тих агенцій, та, вочевидь, задоволений моєю відповіддю, сказав мені пізніше, що мене найнято в якості першого кореспондента Sputnik в Білому Домі.

Але коли я вийшов з офісу п'ять місяців потому з повідомленням про звільнення, я пригадав той момент, і, зважаючи на мою відповідь, здивувався, чому він першочергово взяв на роботу мене.

***

З першого дня, як я сів за своє робоче місце в ньюсрумі Sputnik у січні, щось видавалося невідповідним. Як для місця, яке називало себе провідною міжнародною стрічкою новин та інформаційним агентством, очільникам бракувало досвіду.

Більшість людей асоціює Sputnik з його сайтом SputnikNews.com, який є достатньо провокаційним та обурливим для того, щоб Foreign Policy нагородило Sputnik прізвиськом "Buzzfeed від пропаганди" ("The Buzzfeed of Propaganda"). Але більшість оригінальних повідомлень Sputnik роблять репортери зі Sputnik Newswires - більш поміркованого відгалуження, яке сягає своїм корінням колись авторитетного інформаційного агентства "РИА Новости".

Більшість змісту стрічки новин сховано за платним доступом, зарезервованим для невідомої кількості підписувачів, але коли історія зі стрічки достатньо важлива, вона з'являється на сайті Sputnik.

Як один із репортерів Sputnik, я звітував тріумвірату редакторів: Мартінічєву (який інтерв'ював та найняв мене), Анастасії Шевельовій та Златко Ковачу. Мартінічєв та Шевельова були росіянами, і жоден не видавався старшим за мої (тодішні) 34 роки.

Так само жоден із них не знав достеменно, як працює журналістика в США, оскільки вони розцінили як обурливу стандартну практику, як-от утримування в секреті від них імен джерел, з якими я зустрічався, або відшкодування за рахунок редакції їжі та напоїв для проведення зустрічей з цими джерелами.

Ковач, македонець за народженням, а також натуралізований громадянин США, не був навіть журналістом, він провів свою кар'єру працюючи на General Dynamics, яка мала контракт на керівництво багатомовним сайтом Southeast European Times, націленим на відбивання зусиль пропаганди Росії та інших країн на Балканах.

Після того, як фінансування тієї програми прикрилося, Ковач, який говорить, що побіжно розмовляє шістьма мовами, переключився на іншу сторону пропагандистської війни.

І в той час як інші колеги (включно з одним чи двома американцями) редагували мої матеріали, росіяни (та Ковач) були тими, хто безперечно керував та мали свій власний порядок денний, який не завжди включав повну правду.

Це стало очевидним після того, як мене почав викликати (щоб поставити питання. - прим. Еспресо) тогочасний прес-секретар Білого Дому Шон Спайсер. Один із перших випадків, коли я поставив питання на камеру, був на початку березня 2017-го. Тоді я поцікавився, чому Трамп відмовляється використати кошти та повноваження, надані йому Конгресом, щоб послати зброю Україні, аби допомогти боротьбі цієї країни проти російської агресії.

Тоді я цього не знав, але я порушив одне з найголовніших неписаних правил щодо того, як усе відбувається на Sputnik.

На практиці гасло місії Sputnik - "Говорити несказане" - означає, що контент Sputnik'а має відображати російську сторону будь-якої новини, неважливо, чи збігається вона з реальністю чи ні.

Коли мова йде про Крим (який був окупований російськими віськами з 2014 року) ми ніколи не мали писати щось з цієї теми без включення згадки про те, що 90 відсотків мешканців Криму проголосували на референдумі за приєднання до Росії.

Звичайно, якби я включив деталі про те, що танки й озброєні чоловіки вишукувались вздовж вулиць поки люди в Криму голосували на тому референдумі, їх би видалили з матеріалу до того, як він буде опублікований.

Коли я питав про Україну, я базував задумане питання на реаліях ситуації, а протидія, як я це інтерпретував, була стрімка.

У понеділок - наш наступний день в офісі - я отримав електронного листа від Мартінічєва, який наказував мені планувати всі наступні питання, які я збирався поставити в Білому Домі з моїми редакторами, "щоб усі були на одній хвилі".

Це на той випадок, інструктував він, якщо мої редактори не матимуть спеціального питання, яке б вони хотіли аби я поставив. Моє питання "ніколи не має бути сюрпризом", писав він. "Ми також повинні мати аварійні питання у випадку, якщо хтось спитає те саме до нас".

Тож кожного ранку я передавав мої питання електронним листом, і в його відповідях він майже завжди відкидав їх на користь своїх власних з інших тем, не зважаючи на те, базувались вони на реальності чи ні.

Наприклад, десь за два тижні після квітневої газової атаки заріном в сирійській провінції Ідліб, та за тиждень після того, як Трамп розбомбив у відповідь сирійський аеродром, я надіслав Мартінічєву два запланованих питання про сирійські мирні переговори та урядової політики щодо Петербургського економічного форуму.

У відповідь він надіслав мені посилання на статтю на сайті RT, російського кабельного телеканалу, який, так само як і Sputnik, контролюється російським урядом. Стаття розповідала про почесного професора Массачусетського технологічного інституту, який, базуючись на деяких фотографіях, які він бачив, якимось чином дійшов висновку, що атаку здійснили сирійські повстанці, а не уряд сирійського диктатора Башара Асада.

(На той час уряд США дійшов висновку не лише про те, що режим Асада відповідальний за атаку, але й про те, що сирійський режим та Росія намагалися приховати цей факт).

Мартінічєв також вказав на повідомлення про те, що терористичне угрупування "Ісламська держава" підірвало старий снаряд з іпритом біля військової бази іракської армії поблизу Мосула - це, здавалося, суперечило державній лінії США щодо того, що ніхто окрім сирійського режиму не має технології, щоб успішно провести газову атаку заріном.

(Він, звісно, ігнорував факт, що снаряд з іпритом був, напевно, старший ніж я, та не спричинив жодних жертв, при тому, що високоефективний зарін був скинутий з літака).

Того дня я сидів на щоденному трансльованому брифінгу для преси в Білому Домі з наказом спитати Спайсера, чи планує Білий Дім або розвідувальна спільнота США переглянути "альтернативну версію та нові дані" про атаку у відповідь на знахідку професора та новину про атаку ІДІЛ.

Історія запише, що я не піднімав руку занадто високо для питання того дня. Але я підійшов до Сари Хакабі Сандерс (на той час заступник прес-секретаря Білого Дому. - прим. Еспресо) та соромливо почав своє питання: "Мій редактор не облишить цього..."

Коли я повернувся в офіс, Мартінічєв висловив розчарування тим, що я не поставив питання на камеру (так, ніби я контролював те, кого викличе Шон Спайсер) та пояснив, що Москва хоче, аби я продовжив питати Спайсера про те, чому хімічна атака ІДІЛ не змусила уряд США послати крилаті ракети в Ірак так само, як вони бомбили Сирію після газової атаки Асада на свій власний народ.

Але суть питання була не в тому, аби отримати відповідь; вона була в тому, щоб використати платформу брифінгу, який транслюється, для зображення уряду США лицемірним через те, що він не відреагував на використання "Ісламською державою" старого снаряду з іпритом так само, як він відреагував на використання Асадом заріну проти цивільних.

Я почав усвідомлювати, що місія Sputnik'а полягала зовсім не у повідомленні новин, а в просуванні наративу, який посіє сумніви щодо ситуацій, які не лестять Росії або її союзникам, та в шкоді репутації Сполучених Штатів та їхніх союзників.

Розглянемо, для прикладу ситуацію, коли бюджет Трампа запропонував значне скорочення закордонної допомоги для України. У той час, як ці зменшення фінансування були результатом повсюдних скорочень для Державного департаменту та інших агентств, мені сказали спитати, чи не були пов'язані ці скорочення з невизначеною "корупцією" в уряді України.

Замість того, аби зганьбити себе, ставлячи на камеру таке дурне питання, я надіслав електронного листа речнику Білого Дому. Зважаючи на сміховинність питання, я зовсім не здивувався тому, що відповіді не отримав.

Враховуючи висновок уряду США про те, що російський уряд втручався у вибори 2016 року, використовуючи фейкові новини та тенденційний контент у таких виданнях як Sputnik, аби нашкодити Хіларі Клінтон та підкріпити Трампа, хтось може подумати, що мені наказали писати відверто протрампівські матеріали. Такого ніколи не було.

Теми, які мені сказали висвітлювати, неминуче могли бути використані для просування наративу про те, що уряд США лицемірний, корумпований та позбавлений моралі у протистоянні з диктатурою Путіна щодо прав людини та інші подібні проблеми.

Одна видатна протрампівська журналістка, яка працювала в Sputnik під час виборів, розповіла мені, що їй ніколи не наказували писати протрампівські матеріали, але вона часто це робила з власної ініціативи.

Інший колишній репортер Sputnik'а розповів, що на нього тисли, аби змусити використати свої контакти, щоб встановити зв'язок у зламаних електронних листах колишнього директора ЦРУ Джона Бреннана - та був звільнений після того, як відмовився працювати з краденими даними.

Можливо, що Білий Дім також вірив, що Sputnik буде дружнім виданням, оскільки моє перше сприйняття прес-офісом Білого Дому було теплим та привітним, принаймні допоки я не почав ставити питання - такі, як чому б Трампу не надіслати зброю Україні та чому Джаред Кушнер не згадав про зустрічі з росіянами у формах допуску до секретних даних - що свідчило про мій намір виконувати роботу так само, як будь-який інший репортер.

Після цього мій доступ в Білий Дім став майже неіснуючим. Як багато інших репортерів Білого Дому, я впевнений, я боровся за те, щоб отримати відповідь на питання та за те, щоб електронні листи повернулися.

Мене регулярно критикували в соцмережах за розповсюдження пропаганди; деякі люди навіть звинувачували мене в державній зраді. Я завжди відповідав, захищаючи себе та своїх колег. Я бачив це, принаймні спочатку, як те, що я просто роблю роботу так, як будь-яку іншу і те, що я не розповсюджую дезінформацію.

Але врешті-решт, усі дрібниці що я помічав у своїй роботі в Sputnik, які не були такі, як будь-яка інша репортерська робота, почали ясно проглядатися та я став усе більше й більше тривожитися.

Я усвідомив, що неважливо, наскільки важко я працюю чи наскільки агресивно висловлюю незгоду щодо критики босів на мою адресу - допоки я працював у Sputnik, я докладався до поширення дезінформації та пропаганди, навіть якщо я сам активно її не писав.

Я почав переглядати оголошення про роботу та питати поради більш досвідчених колег поза Sputnik'ом, як найкраще вивільнити себе.

***

Якщо під час тих місяців після старту на Sputnik я почав непокоїтися, що справи йдуть не так, як мені обіцяли, мій останній тиждень на Sputnik усунув будь-які сумніви.

22 травня Білий Дім проводив брифінг з директором бюджетного управління Міком Малвейні, під час якого я спитав, чи має сенс пропозиція не надавати сім'ям, в яких батьки - незадокументовані мігранти, доступ до податкового кредиту, зважаючи, що ті діти громадяни США.

Колумніст Washington Post записав наш обмін репліками, зазначивши мене як репортера Sputnik'а в Білому Домі, та написав "бюджет Трампа настільки жорстокий, що про це чітко сказав російський пропагандистський інструмент".

Це не зробило моїх босів щасливими. Характерна риса новинної стрічки Sputnik полягає в тому, що імена репортерів рідко супроводжують матеріал, який вони пишуть. Та хоча я був здатний висловлювати незгоду з цією практикою, мені ніколи не надавали чіткого пояснення, чому Sputnik хоче, аби його репортери лишались анонімними.

Якби я ризикнув зробити припущення, то я б сказав, що це робиться для того, аби ніхто не міг нести відповідальність за помилки, брехню та напівправду в кожному конкретному матеріалі. Коли Post ідентифікував мене як репортера Sputnik в Білому Дому, мої боси зазначили, що незадоволені та вказали мені на те, що політика компанії - не вказувати авторство матеріалів.

Я також висловлював незгоду щодо безглуздих питань, які вони хотіли б, аби я поставив у Білому Домі, тож я впевнений, що вони знали про те, що мене також точно не влаштовують деякі речі.

Наступного дня після того, як один з редакторів прошерстив мене за колонку в Post, я приніс до офісу валізу, щоб показово спакувати в неї мій запасний костюм, який я там тримав. Але я справді готував себе до того, щоб звільнити стіл та подати заяву про звільнення.

Але я так і не отримав шансу це зробити. 26 травня, за кілька днів після того, як стаття в Post пробила мою анонімність, мене покликали на зустріч із Мартінічєвим та іншим чоловіком, якого я ніколи не зустрічав. Цей значно старший чоловік, який також говорив з сильним російським акцентом, назвав себе Михайлом Сафроновим та представився як голова вашингтонського бюро Sputnik, хоча я ніколи не бачив, щоб він ступав до бюро.

"Коли президент повернеться з Європи, ми б хотіли, щоб ти почав питати про справу Сета Річа", - сказав мені Мартінічєв.

Сет Річ був співробітником Національного комітету Демократичної партії (DNC), якого було вбито біля його будинку в Вашингтоні, а міська поліція визначила його як невдале пограбування. Але багато крайніх американських правих просували ідею, що вбивство було відплатою за, як вони стверджували, його роль у зливі тисячі електронних листів DNC на WikiLeaks під час виборів 2016 року.

Раніше того місяця Fox News показав сюжет, в якому стверджувалось, що приватний розслідувач знайшов інформацію, яка пов'язувала вбивство Річа з крадіжкою та зливом отих тисяч електронних листів, і всесвіт правих медіа вибухнув розмовами про приховування, вчинене Клінтонами, Національним комітетом Демократичної партії та консультантом демократів з комунікацій, який допомагав сім'ї Річа впоратися з масовою істерією, яку запустив сюжет Fox.

Чи це був тест, здивувався я? Мартінічєв та Сафронов не могли вважати цю історію істинною, оскільки Fox News спростував свій сюжет кількома днями раніше.

Я відповів, що мені неприємно ставити питання чи писати про таку річ, оскільки не було жодної фактичної бази для того, щоб це зробити. Але той сюжет служив меті, і Sputnik не міг її облишити. Якби читачів Sputnik могли змусити повірити, що Річ був джерелом витоку з DNC, це б змістило провину з російських хакерів, яких вважає відповідальними розвідувальна спільнота США.

Це була остання соломинка (що зламала спину верблюду. - прим. Еспресо), сказав я собі, та знову почав відкривати рот. Але до того, як я зміг пояснити, що не можу продовжувати працювати за таких умов, Мартінічєв заговорив знову.

"У такому випадку, ми перериваємо ваш контракт, з цього моменту", - сказав він відкриваючи теку, щоб передати мені лист відповідного змісту.

Я спитав, чи мене звільнили через те, що я відмовляюсь повідомляти брехню, чи з якоїсь іншої причини, але обидва, він та Сафронов, не додали жодних причин, пояснюючи, що Вашингтон перебуває в такій юрисдикції, де вони можуть звільнити мене з будь-якої причини, в будь-який час та не пояснювати мені чому.

Місяці потому, після того, як Yahoo News опублікувало історію про обставини мого звільнення, речник Sputnik оголосив, що мене звільнили через "проблеми пов'язані з виконанням". Якщо Мартінічєв та інші мої керівники мали проблеми з моєю роботою, мені про це було невідомо.

Так само мені невідомо щодо проблем з моєю робочою етикою, оскільки я кожного дня з'являвся рано, щоб приготуватися до кожного дня до призначеного мені за розкладом часу, і в багатьох випадках лишався після кінця робочого дня. Жодного разу мені не казали, що були проблеми з виконанням, яке б ставило під загрозу мою роботу.

Я дістав свою валізу, спакувався та відчув, як багатомісячне відчуття нестерпних умов падає з моїх плечей, вийшов з офісу Sputnik останній раз і твітнув про моє звільнення виходячи з дверей: "Я більше не працюю на @SputnikInt - я б хотів сказати вам чому. Будь ласка, звертайтеся без вагань".

З мого першого дня в Sputnik я справді вірив, що навіть у російському новинному агентстві я можу робити гарну роботу, допоки я дотримуюсь власних етичних стандартів.

Я навіть вірив, що оголошена Sputnik місія - "говорити несказане" - вартує того, щоб за неї взятися. Інші державні новинні інформагентства націлені повідомляти про теми, які ігнорують інші видання, та надавати іншу перспективу новинам. Багато хто з них робить чудову роботу.

Але коли "несказане" є несказаним тому, що це неправда, та "альтернативна перспектива" це спосіб просувати порядок денний ворожого уряду, руйнуючи репутацію інших націй, жодна етика в світі не зможе вам допомогти.

Я думав, що Sputnik хотів мене за мої навички журналіста, але вони хотіли використати зовнішній лоск журналістики щоб просувати власний порядок денний. Я ніколи більше не зроблю помилку вірячи на слово таким, як Мартінічєв.

Примітка редактора: Мартінічєв заперечує, що під час співбесіди він питав Фінберга про повідомлення неправди. Він також підкреслює, що обставини звільнення Фінберга в тому вигляді, як про них розповідає Фінберг, неправдиві: "Твердження, що Сет Річ був піднятий під час фінальної зустрічі повністю сфабриковане", - говорить Мартінічєв. "Ця історія не має нічого спільного з причинами звільнення містера Фінберга".

Також Мартінічєв говорить: "Твердження, що ставлення питань під час трансльованих брифінгів у Білому Домі були націлені на підтримку конспірологічних теорій - це нонсенс. Усі запитання мали на меті отримати позицію адміністрації з різноманітних проблем".

У відповідь на звинувачення Фінберга головний редактор Sputnik відповів: "Оскільки журнал Politico так сильно довіряє заявам містера Фінберга, було б надзвичайно лицемірно з вашого боку не найняти його, щоб довести, який він чудовий журналіст. Я буду радий, якщо ви доведете, що ми неправі. Будь ласка, дайте знати, якщо ви зацікавлені найняти містера Фінберга. Я буду радий надати вам рекомендаційного листа".

Ендрю Фінберг - журналіст з Вашингтону, округ Колумбія.

Переклад Еспресо.TV - Дмитро Гомон