Юліан Кіфу: Румунія та Україна мають домовитися, як спільно реагувати на можливу перемогу проросійських сил у Молдові

Румунія входить до числа країн, які повністю підтримують Україну в царині європейської та євроатлантичної інтеграції та у протистоянні російській агресії. Будучи другою країною серед держав центральної та східної Європи після Польщі за територією, населенням та сукупним ВВП, Румунія є локомотивом таких регіональних ініціатив, як "Тримор’я" та "Бухарестська дев’ятка". Проведення ліберальних економічних реформ та безпрецедентна за своїм розмахом боротьба з корупцією дали поштовх потужному економічному росту, а суттєве збільшення оборонних витрат, масштабне переозброєння та розміщення на території країни бази американської протиракетної оборони вкупі з важливим стратегічним положенням ставлять Бухарест на одне з ключових місць в архітектурі регіональної безпеки.

На полях конференції "Уроки гібридного десятиліття: що потрібно знати для успішного руху вперед", що відбулася 7-8 листопада в Києві, колишній радник екс-президента Румунії Траяна Бесеску, а нині – радник Сенату Румунії і керівник аналітичного Центру запобігання конфліктів та раннього попередження Юліан Кіфу, автор книги "Prospective of Ukraine Crisis: Scenarios for a mid-long term evolution" розповів про безпекові виклики у басейні Чорного моря, регіональну співпрацю та про стан боротьби з корупцією у своїй країні

Що ви думаєте про можливі загрози та загальну ситуацію з безпекою у Чорноморському регіоні та на південному фланзі НАТО?

Що ми спостерігаємо останнім часом – це посилення східного флангу НАТО. Після самітів НАТО в Уельсі (2014 року) та Варшаві (2016) ми значно зміцнили наші збройні сили, ми вклали великі ресурси у безпеку. Протягом останніх двох років Румунія виділяє на оборону 2% ВВП, і зобов’язалася не знижувати цю планку протягом принаймні наступних 10 років. Але недостатньо просто мати ці 2 відсотки. Насправді, необхідно витрачати понад 30% оборонного бюджету на закупівлю нової амуніції та озброєння, а також виділяти достатньо коштів на військові навчання та підготовку. І ми виділяємо такі кошти. Фінансувати власну оборону на такому рівні – важливо для усіх країн, але Румунія серед тих, хто в авангарді процесу, оскільки ми – на кордоні (НАТО – ред.). Тобто це – питання відповідальності. Ми робимо акцент на захисті та стримуванні. Наразі ми не стикаємося з прямими агресивними діями, але ми маємо бути готовими до будь-якого варіанту розвитку ситуації. Тому – всебічне планування і твереза оцінка загроз відповідно до змін, що відбуваються у Чорноморському регіоні та на східному фланзі (НАТО – ред.). Зараз, після анексії Криму та російської агресії на сході України, ми спостерігаємо стрімку мілітаризацію басейну Чорного моря. Практично все кримське узбережжя активно насичується зброєю, в небаченій раніше кількості і небачених раніше параметрів. Те ж саме відбувається майже скрізь у регіоні, тому ми маємо враховувати ці реалії та адаптуватися до них.

Проблема полягає в тому, що басейн Чорного моря – прикордонний регіон (між Росією та НАТО – ред.), а саме море поєднується з Середземним кількома вузькими протоками. Відповідно до Конвенції Монтре (документ, що визначає статус проток Чорного моря – ред.), жодне іноземне військове судно не може перебувати у Чорному морі більш, ніж 21 день. Тому ми маємо проводити постійну ротацію натівських військових кораблів, щоб бути у постійній готовності до захисту регіону (у першу чергу, звісно, країн НАТО). Це не легко, і ми повинні дуже уважно відслідковувати ситуацію і постійно адаптувати наші міжнародні зобов’язання до зміни ситуації.

НАТО активно зміцнює свій балтійський напрямок. Чи не здається вам, що у Вашингтоні та Брюсселі до певної міри недооцінюють південний, чорноморський напрямок?

Це правда, що країни Балтії не мають можливості захищати себе перед російською агресією. Більше того – наодинці протистояти росіянам не зможе жодна країна (східної Європи). Ми можемо стримувати, ми можемо захищати, але немає жодної рівноваги на східному фланзі між російськими військами та силами НАТО. Присутність військ НАТО тут – символічна, з метою послати росіянам сигнал, що у випадку агресії всі члени альянсу на місці готові захищати себе і захищати країни на східному фланзі. Тут, на східному фланзі, не було мети військово збалансувати росіян, як у часи Холодної війни.

Що ж стосується безпосередньо південного, чорноморського напряму, то я вважаю, що він повністю збалансований з північним, і ми маємо належні інструменти реагування на те, що відбувається. Ви знаєте краще за мене: між західним узбережжям окупованого Росією Криму до узбережжя Румунії (яке одночасно є східним краєм НАТО) – біля трьохсот миль, так що ми маємо дуже уважно спостерігати за тими реаліями, що склалися після анексії Криму.

Як ви можете описати перспективи регіонального співробітництва між Україною і країнами центральної та східної Європи? Чи реально Україні приєднатися до таких регіональних ініціатив, як "Тримор’я" та "Бухарестська дев’ятка"?

По-перше, Бухарестська дев’ятка – частина НАТО. Це і не окремий проект, і не "НАТО всередині НАТО". Відповідно, питання не в тому, чи може вона з кимось кооперуватися, хоча чимало країн хотіли би приєднатися до ініціативи. Туреччина, наприклад, яка до того ж є членом НАТО. Але на даний момент вона включає лише початкові дев’ять держав (Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Литву, Латвію, Естонію, Румунію та Болгарію – ред.).

Тримор’я – також регіональна ініціатива, що включає в себе країни ЄС, розташовані між Балтійським, Чорним і Адріатичним морями, а також – Сполучені Штати. До цієї ініціативи теж хотіли би приєднатися кілька нових учасників. На цьогорічний саміт у Бухаресті ми вперше запросили в якості спеціального гостя Німеччину, а також – президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера. Це було зроблено не з метою доєднати Берлін і Брюссель до ініціативи, а щоб показати, що Тримор’я – це не ініціатива проти ЄС, і має ціллю посилення регіональної кооперації (за участі США та Євросоюзу). Ще раз – ця ініціатива поки що не є відкритою для третіх країн. Проте Україна, для прикладу, могла б легше приєднатися до "Трьох морів" через реалізацію окремих проектів – наприклад, via Transcarpathia (транспортний коридор з Клайпеди до Салонік – ред.), який включає, між іншим, Україну. До речі, республіка Молдова теж запрошена до цього проекту. Та я думаю, що якщо Україна, Молдова чи ще хтось хоче доєднатися до Тримор’я, то вони повинні почати такі переговори прямо зараз. І я переконаний, що ви зможете приєднатися і долучитися до тих проектів, які вам цікаві в рамках ініціативи.

Читайте також: Ініціатива Трьох морів: де загубилася Україна?

У Румунії були якісь проблеми з угорською меншиною? І що ви би порадили Україні для врегулювання конфлікту з Будапештом?

Так, у нас були такі проблеми перед 1997 роком. Наразі я б сказав, що у нас немає такої проблеми.  Угорщина намагається використовувати свою меншину у політичних цілях. Якщо ви хочете отримати рекомендацію, єдине, що я міг би настійно рекомендувати - це поважати європейські правила та норма, Європейську хартію меншин, рекомендації Венеціанської комісії щодо закону про освіту. Робити все те, що поставить вас на високу моральну позицію стосовно Угорщини. І тоді вас підтримають усі в цій дискусії. Це унеможливить спроби Будапешту заблокувати Комісію Україна-НАТО, як і будь-які інші спроби завдати вам шкоди. Але від початку треба мати міцний моральний грунт – для чого безумовно поважати людські права, права меншин на найвищому рівні. І тоді ви зможете робити, що ви хочете, оскільки на вашому боці буде повна підтримка цивілізованого світу – ЄС, НАТО, Сполучених Штатів.

Чи висока ймовірність того, що проросійські сили – прихильники президента Ігоря Додона, виграють парламентські вибори у Молдові, здобувши таким чином всю повноту влади?

У Молдові це найбільш вірогідний сценарій – перемога проросійських соціалістів. Але навіть всередині Соціалістичної партії (яка може набрати понад 50% голосів) велика кількість тих, хто має румунське громадянство, веде бізнес з країнами ЄС, кого насправді можна назвати проєвропейськими соціалістами, а не проросійськими. Тому я гадаю, що навіть якщо таке трапиться (я волію, щоб цього не трапилося, і це не відповідає нашим національним інтересам), є ймовірність того, що зміни не будуть надто драматичними.

Але я думаю, що найперше, що наші обидві країни (Румунія та Україна) мають зробити – це укласти двосторонню угоду, обговорити проблему і визначитись, як ми будемо реагувати, якщо таке станеться. Тому що у нас є перевага. Ми – єдині сусіди Молдови, і якщо ми донесемо до Кишинева спільний меседж, вони мають дослухатися. Я зараз кажу не лише про президента Додона. Будь-який уряд має враховувати, що сусіди Молдови – проевропейські і проевроатлантичні країни.

Румунія стала прикладом надзвичайно успішної боротьби з корупцією. Чи є ризик того, що зараз, після урізання повноважень Антикорупційного директорату та відставки його очільниці Лаури Ковеші, антикорупційна активність у країні зійде нанівець?

Ні, це не проблема, оскільки ми маємо дуже сильне громадянське суспільство, сильну опозицію; тому що попередні спроби спустити на гальмах боротьбу з корупцією призвели до хвилі протестів та проблем усередині правлячої партії та урядової коаліції. Не кажучи вже про те, що Румунія має певні зобов’язання – угода про вступ країни до ЄС, в парламенті і схвалена на референдумі, передбачала створення Комісії по контролю за верифікацією, і ЄС здійснює моніторинг наших зобов’язань.

Тому ми маємо всі інструменти – правові зобов’язання, тиск громадськості, цивільного сектора, і опозиції – щоб уникнути відкату назад. Ми маємо президента, який підтримує антикорупційну діяльність, ми маємо Конституційний суд, що не дасть провести у парламенті невідповідні закони. Зміни відбуваються, і базові принципи не можуть бути радикально змінені. Не кажучи вже про те, що наступного року Румунія буде головувати у Раді ЄС, що дуже почесно, але водночас викличе прискіпливу увагу з боку Євросоюза та країн ЄС. Тому я переконаний, що антикорупційна боротьба триватиме й надалі.

Для прикладу – всього два дні тому (розмова відбулася 8 листопада – ред.) другій людині у владній ієрархії, президент Сенату, було висунуто повторні звинувачення і DNA (Національний антикорупційний директорат – ред.) попросив зняти з нього недоторканість. А президент палати депутатів був засуджений судом першої інстанції (і зараз його справу розглядає суд другої інстанції) за зловживання довірою і корупцію. Тож дуже важко сказати: "так, антикорупційна боротьба у Румунії – мертва". Це відбувається з посадовцями № 2 і у Румунії! Чого ще можна бажати?! І це відбувається регулярно на всіх рівнях нашої влади.