У кожного покоління свої монстри

Усі не можуть втямити мотивів поведінки фрау Меркель у ситуації, що, видавалося б, не потребує контраверсійних тлумачень. Українці мають свої резони, порівнюючи канцлериху із сумнозвісним Ріббентропом, - ми діємо імпульсивно, емоційно, бо нам доводиться ледь не щодня вивішувати державні прапори із жалобними стрічками. Світ теж з подивом слухає заклики «неадекватної Ангели» «говорити з Путіним», особливо після трагедії з малайзійським «Боїнгом», збитим, м’яко кажучи, не без участі кремлівського карлика та його яструбиної камарильї.
Поза тим, мені до голови приходить певне розуміння того, чим керується чинний керівник ФРН. Можливо, ці думки комусь здадуться позбавленими рації, але, як на мене, вони, принаймні, мають бути висловленими.

Перед Меркель, - лідером найбільшої європейської потуги, - стоїть не тільки завдання втримати рейтинг національної економіки, а, отже, симпатії виборця – педантичного німецького бюргера, який болісно реагує на зміни, особливо коли вони стосуються його щоденного побуту і добробуту. Меркель цілком усвідомлює, що у цьому випадку вона цілком обійдеться і без ВВХ, без його газу, а якщо дуже того забажає, то змусить Газпром продавати його за ціною, яку визначать не у Москві, а в Берліні. 

Ангела має інше над завдання – їй дуже хочеться позбавити власну націю задавненого комплексу вини за злочини нацизму. Причому, ця лінія простежується уже ледь не півтора десятиліття, змінюючи вектори, форми, моделюючи різні варіанти. Свого часу ціллю «переведення стрілок», у всякому випадку претендентами на роль «співучасників», були й українці. Пригадаймо неправедний суд над покійним Іваном Дем’янюком, юридична розв’язка якого ще чекає своїх правників навіть після смерті невинно оскарженого. Були й інші «цапи-відбувайли» - залежно від потреб моменту, тактичних завдань німецької політики на континенті – усташі, угорські колаборанти, румунські прихильники Антонеску. Але аргументи цього порядку завжди виявлялися заслабкими, коли мова заходила про масштаби злочинів саме німецького нацизму, бо всі чудово розуміли, що країни-сателіти Райху в Європі, точніше, їхні тодішні лідери, діяли не з переконань, а, радше, з примусу, з потреби рятувати становище своїх співвітчизників бодай якимось, - хай ганебним, - робом.

Тепер у німців з’явився шанс. І нова стратегія значно далекоглядніша і ефективніша, ніж попередні спроби. Гадаю, в аналітичних центрах, які консультують канцлера, визріла ідея виростити монстра, який би затьмарив у свідомості повоєнних поколінь образ Адольфа Алоїзовича. І ВВХ цілком надається на таку місію*. Його імперські амбіції, його прагнення будь-якою ціною вляпатися в історію – хай навіть ціною мільйонних жертв інородців і власних співгромадян, його світогляд, сформований не тільки тривалою службою в КГБ, але й нинішнім найближчим оточенням православних ортодоксів, - цілком до порівняння із «іміджевими характеристиками» біснуватого фюрера. Правда, один із коментаторів мого попереднього допису іронічно висловив віртуальну образу Гітлера: мовляв, перестаньте порівнювати мене (фюрера) із нудним жандармським лайном, нездатним навіть побудувати дороги:). Поза жартами, Станіслав Бєлковскій, до прикладу,пише, що "хробак сумнівів у його (Путіна - Авт.) душі живе вже давно, і він виправдовує свою політику тільки тим, що рятує Росію від розпаду. Позаяк зробити це може тільки він особисто, його приватна безпека перетворилася на національну ідею Росії: доки Путін живе – все добре, щойно з Путіним щось трапиться – Росія розвалиться негайно".

Так, Меркель, без сумніву ризикує теж потрапити у розстрільні списки майбутнього Нюрнберга. Але… Згадаймо уроки історії: ті, хто потурав гітлерівській експансії в Європі, хто освячував своїми підписами Мюнхенську змову, аншлюс Австрії, зрештою, окупацію Франції, - так от, ті ж персонажі відтак виявилися по той бік лави підсудних – як переможці. І тепер ми згадуємо Черчилля (до слова - свого часу одного із захисників Муссоліні) та Рузвельта лише за їхню непримиренність у боротьбі з нацизмом, і лише зрідка дорікаємо за довоєнну недалекоглядність…

Якщо план (наголошую, це лише моє припущення) фрау канцлер спрацює, якщо Путіна буде поконано, а Росія впаде, мов картковий будиночок, повірте мені, - кілька наступних поколінь асоціюватимуть абсолютне зло не з німцем Шікльгрубером, а з Владіміром Владіміровічєм Путіним. Точніше – з Владіміром Х…ом.