Заціпило...

Пєскову вчора заціпило. Ще уранці, поскаржившись на «спотворення інформації» про підписані 12 лютого угоди офіційними українськими та іноземними особами (хто-хто це каже – куратор Кісєльова?!), вже по обіді він, - зауважте, за кілька годин до режиму тиші, - відмовився взагалі коментувати перебіг виконання мінських угод. Мовляв, усе, що потрібно, вже сказали...

 

А запитання було, до слова, з тих, що «на засипку». Оскільки упродовж учорашнього дня терористи з російської зброї ретельно перетворювали Дебальцеве, Широкіне і ще кілька прифронтових міст на новітні Дрезден або Сталінград. Бо вчора Джеффрі Пайєтт недвозначно натякнув Путіну на наслідки, про які, мабуть, йшлося за зачиненими дверима саміту. Креативно так натякнув, опублікувавши потрібні фото з потрібного ракурсу. І вже по обіді, звіривши годинники з Меркель та Олландом, а згодом і з Обамою, Порошенко категорично пообіцяв воєнний стан. Думаю, він переконував у своїй готовності до такого кроку не стільки власних громадян, як четвергового співрозмовника у Мінську.

 

Спробую припустити, що у гостинного Лукашенки проговорювали саме такий сценарій. Він, до слова, міг би «врятувати обличчя» гарантів України згідно з Будапештським меморандумом. Фейси всіх, окрім Путіна. Останньому, певно, було невтямки, що запровадження воєнного стану означатиме – врешті-решт – офіційне визнання Києвом війни проти суверенної країни. Декоративна постанова Верховної Ради, як завжди, помпезно ухвалена і тут же забута, зрозуміло, не мала такої ваги, як ймовірний указ президента країни-жертви агресії.

 

Воєнний стан як крайній, відчайдушний крик по допомогу дав би привід Заходу уповні задіяти всі можливі механізми. І країни-гаранти почули б його, оскільки на тлі тотальної критики за бездіяльність та лицемірство, у них виникала чи не остання нагода переконати світ (власних виборців) у тому, що вони не кидають слів на вітер. Я чомусь схильний вірити, що Путіну у Мінську вклали у вуха саме такий месидж. У всякому випадку чуйка прямо підказала цій політичній тварині, що думають вони саме у такому керунку.  Аби не забув, ще раз втовкмачили на саміті G7, яка, мовляв, «готова ухвалити відповідні заходи проти тих, хто порушує «Мінський пакет» і, отже, інтенсифікувати для них витрати, зокрема, проти тих, хто не дотримується узгодженого загального припинення вогню і виведення важкого озброєння». 

 

І ще – учора під вечір оприлюднено думку нового міністра оборони США Ештона Картера на його слуханнях у Сенатському комітеті. Він, виявляється, готовий «вийти за межі політики Білого дому щодо України», іншими словами – надати Києву летальну озброю.

 

Після того, як Порошенко, глянувши на годинник, заікнувся про ВС, заціпило не тільки Дмітрія Пєскова. По обіді бандватажки Захарченко і Плотніцкій, які ще кількома годинами раніше озвучували наполеонівські плани і безглузді ультиматуми, почали здуватися, як гумові вироби №2. Ми почули заяви про відведення важкої артилерії з району Дебальцевого, про наказ припинити вогонь опівночі і, - що взагалі не вписується у півнячі парадигми терористичної риторики, - пропозицію про створення на Донбасі «вільних економічних зон». Будівничі, однак... Державники такі державники...

Невдячна це справа – коментувати кінець світу. Кому воно треба, за великим рахунком?

Ігор Гулик. Ілюстрація: ru.rfi.fr