Генерали і політика

Я вперше почув, що Залужного хочуть на когось змінити десь у травні 2022. Спитав своїх надійних знайомих — мені відразу сказали, що це х*рня. Потім вже Залужного відправляли на місце Резнікова, а Сирського чи Наєва — на його. Були ті, хто з цим бігав, але ідея не мала особливих перспектив.  

Але все це час від часу спливає у вигляді чуток чи кумедних !інсайдів" у відомих блогерів та політиків. Чому? Зараз в Україні є дві людини, чия легітимність на порядок відірвалася від усіх — Зеленський та Залужний. Це може подобатися чи не подобатися — але так воно є. І є три категорії людей зацікавлених, щоб ці люди були інформаційно та політично "розділеними".

Читайте також: Контрнаступ: про тенденції і хороші новини

Перша — росіяни. 

Важливо! Перед описом 2 та 3 категорії треба зазначити, що:

1. Я поняття не маю, чи збирається Залужний після війни йти у політику. І не впевнений, що він сам знає відповідь. Але багато людей вже вигадали за нього цей похід, тому і фантазують собі різне. 

2. Є люди, яким просто подобається Залужний і не подобається Зеленський. Але вони не володіють ЗМІ, бюджетами та ботофермами.

Друга  — частина “опозиційної” тусовки.

1. Є політики та публічні особи, які будують свій політичний капітал на протистоянні владі. Таким особам треба підтримувати визначений рівень опозиційності. Звісно, нападати на тефлонового Зеленського можуть собі дозволити майже виключно маргінали, тому для атак обирається або влада загалом, або доволі широке коло специфічних персонажів у владі.

2. Тут виникає проблема. Що робити з Залужним? Який є другим за рівнем публічної легітимності українцем. Та все просто. Треба розділяти. Є гарний Залужний і погана влада. Навіть вигадали міфічну історію, що його "призначили за примусом американців".

3. Хтось з переліченого типажу мріє потрапити у гіпотетичну "партію Залужного". Бо розуміють, що загалом то вона загрожує не Зеленському, а довоєнним "яструбам". І їм треба вже готувати місце в списку. Вибачте.

Читайте також: Чому мовчать про контрнаступ?

Третя — частина представників влади. 

1. Сам по собі ОП дуже неоднорідний. Там вистачає внутрішньої конкуренції. Вистачає конкуренції між окремими людьми в Офісі з людьми у ВР чи у Кабміні. Звісно, і з ЗСУ, і з Залужним, і з Резніковим, і з Будановим відносини можуть бути дуже різні.

2. Чи можуть владу напружувати гіпотетичні політичні амбіції Залужного? Так, можуть. І такі люди там, безумовно, є. Хоча публічна легітимність Зеленського поки що у безпеці. Але ж як воно буде "після війни", прогнозувати складно.

3. Частина людей в оточенні президента намагається підтримувати необхідний рівень "напруги", бо — як казав Фуше - "у мене завжди має бути готовий заколот" (щоб бути потрібним).

Список потенційних конкурентів у "фуше" з ОП ширший за ВФ — там і Арестович, і Притула, і багато хто ще. А ось Порошенка там, наприклад, нема.

Що стосується концепції "Сирського любить Зеленський і не любить Залужного, тому С. ліплять біографію". Про особисті вподобання Зеленського я нічого не знаю, але трохи про інше скажу:

1. Зараз у ТБ найбільше присутній Наєв, бо до нього є доступ. А ще "воскреслий" Буданов.

2. Коли я читаю політичні теорії про Сирського, регочу. Бо завжди є один маркер — чи є персонаж у політичній соціології. А він дуже рідко там є. Навіть в соціології, яка афільована з ОП. 

3. Чи вихваляють Сирського у "марафоні"? Час від часу. Але враховуючи як управляється марафон (через дупу), то в цьому немає ознак системної роботи. Ну, або вона організована через талант Ткаченка.

4. Чи існує між генералами конкуренція та професійне суперництво? Так, звісно. Амбіції, особисте і професійне завжди залишаються. 

Наостанок. Чи можна без цього? Ні, не можна. Це теж частина демократії та балансу. Було б добре щоб усі були альтруїстами й егоїстичне залишалося у минулому, але ми як вид не так влаштовані. 

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.