LELEKA: "Free Mariupol Defenders — це те, що я хочу кричати зі сцени"

Інтерв'ю записано для радіо FM Галичина.

LELEKA, ти багато років живеш у Берліні, але твоя музика глибоко  українська. Як формувалося твоє творче "Я" між домом і Європою?

Як формувалося моє творче "Я"… Ну, я думаю, що воно досі формується, воно завжди в процесі. Але те, що я усвідомила ще багато років тому, і коли починала свої перші навчання в перших консерваторіях, я відчувала, що завжди, коли співаю українською, голос звучить по-іншому. Тому що мелодика мови дуже сильно впливає на те, як ти звучиш. І це з чим я працюю вже дуже багато років. Адже хочеш ти цього чи ні, якщо ти починаєш співати англійською, підсвідомо чи свідомо ти починаєш копіювати й відтворювати все, що було напрацьовано саме цією мовою, саме в її мелодиці. І я бачила велике випробування в тому, щоб співати українською, вибудовувати саме, ну не знаю, мій стиль, як це звучить. Оскільки я відчувала, що не так багато напрацьовано українською мовою, як англійською. Тобто англійською, ну прям, я не знаю, дуже багато. Українською, звичайно, також. Але якщо ми говоримо про різні стилістики, про різні поєднання різних інструментацій і так далі, то я відчувала, що я одразу звучу, як, ну не знаю, те, що я чула в дитинстві. Український поп, який мені не завжди подобався, є, звичайно, хороший, а є те, яке мені не подобався. І я відчувала, що мені з цим хочеться працювати, вибудовувати якусь свою стилістику. І це те, до чого мене свідомо спонукали саме мої професори в німецьких консерваторіях. Тому що вони завжди на те і наголошують, що ти не маєш такого культурного бекграунду, щоб співати блюз так автентично, як люди, які мають таке коріння. І твоя сила саме в тому, з чим ти народилася і з чим ти виросла. Тому так, це був завжди свідомий вектор, і я рада, що я в ньому рухаюся. Це подарунок долі, бо люди часто себе довго шукають і не знаходять, а це було зі мною завжди.

І співаєш ти виключно українською, навіть за кордоном, правильно?

Звичайно.

В Німеччині тепер за все вокалістка гурту LELEKA. Я зараз акцентую конкретно на слові гурт. На сцені ж нацвідбору ми побачили сольну артистку. Чому музиканти не долучилися?

Сама специфіка цього конкурсу говорить сама за себе, що це конкурс пісні і конкурс вокалістів. І там заборонено, просто неможливо фізично грати на інструментах. Тому інструменталісти не мають ніякої мотивації бути там присутніми. Як виключення, можна все-таки бути з гуртом, якщо ти працюєш у відповідній стилістиці, тобто поп, де є фіксовані партії, є фіксована форма, і пісня звучить майже однаково, як на лайфі, так і у живому виконанні. А у мене джазовий гурт. Там нічого фіксованого нема. Є певна форма, фіксована, так, але настільки багато варіацій, що їх неможливо відтворити. Тобто з будь-яким плейбеком мої музиканти почувалися б, це було б дуже смішно і соромно для них. Тому так, я розуміла, що якщо я наважуюсь піти на цей конкурс, то треба бути на сцені самій.

Але почуваєшся комфортніше, відповідно, в форматі колективу? Чи вже просмакувала тої сольної артистки?

Це залежить саме від формату музики, я б сказала. Тобто лелечі пісні в акустичних версіях з живими, віртуозними музикантами - це моя найбільша сила. Або мені подобається сольний варіант, коли я працюю з проєктом DONBASGRL, де багато ефектів, все перемішано, бруталізовано, електронщина і все таке дуже мистецьке, але дуже в іншій формі. І там сольно я себе почуваю теж комфортно А саме в форматі, коли я нібито звучу по-лелечому і має литися чистий голос, але я працюю з плейбеком - це найнекомфортніше, що тільки я можу собі уявити. І в цьому я відчуваю, що я не така сильна і не така досвідчена. Коли ти працюєш акустично з музикантами, вони з тобою поряд, як вода, як хвилі, ви співіснуєте, це такий живий діалог, такий танець. А тут, от як записаний цей плейбек, так він і записаний. І от як запланувалось, от так я й маю йти. І для мене це дуже неприродньо. Тобто, бо стилістика чистого вокалу для мене більш прийнятна в акустичній сфері, скажімо так.

Я скажу ремарку, чесно, через екрани виглядала ти, як така впевнена сольна артистка. Тобто, мені здається, що глядач…

Ну, звичайно, я ж йду на сцену.

До речі, Національний відбір "Євробачення" в Україні, він вже триває з 2005 року. Скажи, будь ласка, це твоя перша спроба взагалі взяти участь у нацвідборі? Можливо, були раніше спроби. Лонглисті були, а ми не знали.

Ні, не було, не подавалось, не хотіла, не збиралась.

Перша спроба зараз була. Перша спроба і одразу переможна. Це ж прекрасно. Круто. Але чому от саме зараз вирішила таки подати заявку? Ну, от в мене таке відчуття, що це просто мало статися.

У мене таке відчуття, що це мало вже статись. Я, звичайно, вже багато разів давала публічну відповідь на це питання. Якщо більш розгорнутіше про це говорити, то це вже роками відбувалося. Я ще пам'ятаю, у якомусь році вірусилося якесь відео з якогось мітингу, де я заспівала "Пливе кача". Хтось це зазняв, хтось це виклав в ТікТok, там були мільйони переглядів. І коли мені сказали, що там вірусується відео зі мною, я подивилася коментарі, я бачила, що там більшість коментарів було типу "от хто має податись на "Євробачення".

Типу підтримка суцільна, так?

Так, звичайно, підтримка. Але просто, що я це чую із року в рік від своїх шанувальників. Із року в рік, що нам треба представляти Україну. А я розумію, що я не належу до шоу-бізнесу. Я не робила поп-музику до останніх років, і тому це була взагалі не опція для мене. Зараз, коли я поступово змінююся і готова розвиватися,  виходити з зони комфорту саме музичного, я зрозуміла, що я можу піти на такий крок. І так, вирішальним було, звичайно, те, що я почула від Джамали в ривку в інтерв'ю для Радіо Промінь, коли вона сказала, що нема сильних заявок. Тому, ну добре, тоді я маю податися. Знаєте, коли вже ти там певний час, маєш певний досвід, певну кількість альбомів, певну кількість відзнак, якою б хиткою не була твоя артистична самооцінка, в якийсь той момент в житті з'являється відчуття, що все-таки у тебе є якась собівартість. І так, я розуміла, що так. Але коли я побачила лонглист, я подумала, навіщо я туди подавалася. По-моєму, дуже багато сильних заявок, по-моєму, вони всі сильні. І так, я трошки так буксувала внутрішнє, коли побачила весь список.

На "Євробачення" ти подавала дві композиції, якраз від проєкту DONBASGRL і від LELEKA. Яка пісня тобі на той момент, на перспективу, ти себе уявляєш в Відні, представляєш Україну, яка вона тобі ближча була, яка з композицій?

Тут не можу відповісти, яка Тому що я люблю всі свої творіння, всіх своїх діточок, все, що я роблю, завжди щиро і чесно. Вони просто діаметрально різні. Ну, діаметрально.

Для "Євробачення" ми чули дуже багато речей про формат, не формат, Європа зрозуміє, не зрозуміє. Яка більше, на твою думку, зараз не забігаємо про те, що "Рідним" перемогла, на той момент. Думка була?

Я можу сказати так. Я подавала не просто, що у мене було. Я свідомо подавала дві заявки на цей конкурс. Обидві пісні були в поп-стилістиці. Але вони мали різний настрій і посил. Одна була така світла-світла, як надія, а інша, ну, достатньо конфронтативна, смілива і зла.

А хто власне обирав композиції? З якими аргументами? Який був фідбек потім? Після того, як ти надіслала вже заявки.

Там є якась закрита комісія, якої я не знаю. Ми ж всіх нюансів не знаємо. Звичайно, є музична продюсерка, яка якби давала пропозиції і казала, хто їй подобається, як їй подобається. Але музичний продюсер не входить в журі, і він, чи вона, не має права голосу. Тобто це тільки поради, аргументація, чому той, чи чому та. Тому так, там є свій комплексний процес. Можливо, я навіть і не зовсім розбираюсь, як це. Мій перший нацвідбір, і я не дуже сильно вникала. Я подалась в останній момент, тому так.

Тобто ви не знали до кінця виходить, я зараз маю на увазі всі артисти, які претендували, хто ті люди, які зроблять остаточний вибір для шорт-листа? Правильно?

Я не знаю. Я поняття не маю, хто там.

Бо там уже понаписували - "ага, там уже хабаря знали, кому давати". І от такі от речі. Тобто ви не знали? Це було апріорі.

Ой, Господи Боже мій. Так, не знала. Люди добрі, вірте чи ні?

Ми віримо. Давай, ми одразу так, ми віримо. Все. У нас питань щодо цього більше абсолютно немає. Давай повернемося до композиції, яка невдовзі пролунає на Євробаченні у Відні. Зокрема, твоя композиція "Рідним", от вона теж є такою доволі камерною, емоційною, без якихось таких надмірних гучних ефектів. Чому, на твою думку, українці зараз голосують саме за такий більш спокійніший, лайтовий варіант звучання пісні? Не тиць-тиць. Може, то не на часі?

Не знаю, як відповісти на це питання. Мені здається, музично, стилістично можуть обрати будь-що. Бо для мене особисто головне - посил пісні, головне - чесність, головне - актуальність тематики. Мені здається, що якісь важливі меседжі можна і в тиць-тиць. Бо тиць-тиць теж буває дуже драйвово. Бо, наприклад, моя DONBASGRL - вона вся тиць-тиць. Але пісні інспіровані, наприклад, лекціями Оксани Забужко. Тобто, тут не від стилю, мені здається, тут суть. Мені просто особисто важливо. Я не люблю мішуру, я не люблю шоу, я не люблю спецефекти. І мені здається, що коли вдається, бо це великий виклик завжди, цей щирий меседж зробити зрозумілим і відчутним, і передати його. І я впевнена в цьому. Хто б що не творив, коли це вдається, то це перемагає. Тобто, для мене це є камертоном того, що відбулося.

Хочеться також згадати саме голосування суддів, бо цього року судді коментували виступи двічі за tтер. І це вже було, так би мовити, постфактум. Після п'яти виступів, по п'ять виступів там було. Тобі, як артистці, це все-таки допомогло, так ніби трішки вберегти нерви? Можливо, навпаки, хотілося себе, знаєш, в очі почути критику, похвалу якусь.

Чесно, я люблю, коли журі взагалі, ну, наприклад, у мене великий досвід конкурсів, в тому числі всеєвропейських і якщо це не поп-конкурс, це просто ми звикли вже до цього, що в шоу-бізнесі завжди хтось щось говорить, бо це теж, в тому числі, як би, шоу, або ми звикли до цього. А конкурси, до яких я звикла, це трошки інша нішова історія, саме інструментальна, саме така інтелектуальна, віртуозна, джазова. І там взагалі не прийнято, щоб журі щось говорили. Вони взагалі цього не говорять. Але після конкурсу вони підходять до тебе і дуже компетентно, дуже все говорять після того, коли вже відомі результати. Тобто це концепт, до якого я звикла. І я не можу просто описати, що я відчувала, в якому, ну, це просто був вибух, коли я чула відгуки журі.

Руслана каже, що потрібно голосувати за LELEKA. Що тоді в серці йокнуло? 

Я думала, я зараз помру. Ну, це було шок. Я була просто в шоці. Так. Але, ну, я розумію, що є певні правила конкурсу, і що це не те, що не заборонено.

"Суспільне" сказало, що дозволено, все гаразд.

Так, так. Тобто в правилах прописано, що журі має право публічно висловлювати свою думку і це вже кожен окремо вирішує для себе, наскільки сильно чи не сильно, на чому. Тобто, так чи інакше, кожен журі назвав якісь імена, і це вже розставляє свої акценти. І, ну, чому я була так вражена глибоко? Тому що я відчула, що Руслана говорить дуже щиро. Що вона переживає, що це ллється з нею, що вона спочатку навіть сказала, що мені треба зібратися з думками, я бачила, що вона переживає, і я не могла цього просто очікувати ніяк. Я до глибини душі зворушена цим. І це у мене вперше такий досвід, чесно вам скажу.

Ти говорила про таку величезну відповідальність після перемоги, так? У чому вона для тебе? Ну, можливо, там, у зайнятому місті, чи у триманні нот, бо в тебе є такі доволі складні елементи в композиції, так? Можливо, за них ти переживаєш. А може, чи зрозуміють європейці якраз меседж у твоїй пісні?

Ні. Оці всі ноти, всі ці штуки, то все завжди другорядне. Тобто ця вся віртуозна складова, майстерність - це моя задача як мисткині вже всі ці роки мати певну техніку і мати певну готовність, щоб бути, не знаю, взагалі достойно виходити на велику сцену. Це другорядне. Переживаю я найбільше за те, що я хочу, щоб Україна була представлена якнайяскравіше. Тому що я вважаю, культурний імідж країни це дуже важливо. І тому що, коли ти живеш за кордоном, ти дуже сильно відчуваєш, який сильний щит вибудовувала собі російська імперія. І що крізь нього пробитися тобі постійно, цією великою культурою затикають рота. Просто постійно. І я, так як я мисткиня, ми всі дуже об'єднані, дуже солідарні в Німеччині, митці українські. І ми розуміємо, що це наш вклад. І що це кожного разу відповідальність. Адже у нас не було достатньо ні фінансів, ні років, ні ресурсів, щоб вибудовувати цей імідж. І це те, що мені найбільше болить, і за що я переживаю. Чи дійсно я достойна? Чи дійсно я вклала багато, достатньо зусиль, щоб це зробити на тому рівні, на якому я б хотіла, щоб Україна звучала. Тобто, це єдине, за що я найбільше переживаю. Меседж я передам. Тобто, я звикла працювати саме з закордонною публікою, і я за це не хвилююсь.

LELEKA, пісня "Знати" у твоєму виконанні. Я звернув увагу, що вона на слова Лесі Українки. Загалом, я також помітив, що багато українських виконавців мають таку, так би мовити, тенденцію зараз використовувати рядки відомих письменників, письменниць. Але питання в іншому: чому саме в твоєму варіанті це Лесі Українка? Вона є твоєю фавориткою. Чому саме так? А я зауважила, що ще LELEKA надихається, в принципі, творчими, крутими жінками. До речі, так.

Однозначно, так. Якщо починаю так перераховувати в голові, я раніше цього не помічала, але це дуже сильні, дуже круті жінки. Леся Українка… ну, по-перше, хочу подякувати Оксані Забужко, яка просто відкриває очі на те, хто така Леся Українка. Оскільки дуже в нас заангажовано її бачення в таких широких суспільних колах, що це така сильна хвора. А якщо читати її листування, до чого Забужко постійно закликає, якщо вчитуватися не тільки в її вірші, а, наприклад, у її неймовірно прозові твори, які я дуже люблю, вони такі глибокі і я бачу в Лесі, не знаю, вона мені така сестра не по крові, а по духу, вона просто дуже сильно смілива. Вона могла входити в полеміку з дуже відомими людьми, які вже мали вагу в культурному світі, і вона завжди сміливо могла вимовляти те, що вона думає, не погоджуватися, вона знала мови, вона цікавилася, вона була в контексті світової культури, вона читала іноземними мовами. Це те, що надихає мене стільки років навчатися за кордоном, тому що я хочу розуміти, яка зараз музика, що зараз в світі веде, які зараз є виклики, якою має бути українська музика, щоб бути конкурентоспроможною там. І тому Леся Українка - це для мене моя внутрішня наставниця, вона зі мною завжди, навіть у найтяжчі, найтемніші часи, в тому числі, коли я лежала декілька місяців в психіатричній лікарні, я взяла з собою нічого іншого, як повне зібрання творів Лесі Українки. І це те, що лежало, стояло на моїх поличках біля мого ліжка, і я набувалася саме Лесею.

От недаремно я сказала про терапевтичний ефект твоєї композиції. Ось воно що. Пісня "Знати". В акустичній версії вперше у нас на FM Галичина, ще й з бандурою.

Дякуємо тобі за це чудове виконання, дуже красиво. Прям в серденько потрапила пісня. Це така дуже медитативна, я тобі скажу, композиція. Ну, принаймні в мене, знаєш, внутрішній спокій з'явився. Я не знаю, чи така ціль в композиції, але викликає вона саме такі емоції. Так, ну на мене так вплинуло. Я пропоную зараз перейти до такого трохи якраз і блючого блоку розмови. Після перемоги часто з'являється багато різних реакцій у соцмережах. Зокрема, це є негативні реакції, як не дивно, це хейт. Що було найболючішим у тому хейті, який полився у твою сторону? Може, якісь конкретні меседжі так зачепили, що ти думаєш, ну як, як взагалі мені таке можна говорити?

Оце ви дуже гарно озвучили. Ну як? Ну, по-перше, я хочу наголосити на тому, що за останні місяці навколо мене об'єднались такі світлі люди, які зробили дуже багато для того, щоб ця композиція і цей меседж донісся до людей, і ця композиція перемогла. Ця моя неймовірна команда дуже оберігає мене. Я не заходжу в соціальні мережі взагалі.

Ти не бачила коментарів взагалі?

Я жодного коментаря не читала. Але я, як би, хочу залишатися в реальності і розуміти, що відбувається. Тому, звичайно, вони мене інформують по тому, які вектори, які теми, куди розвиваються. І так, щоб я розуміла аргументацію людей і так далі. Тому я знаю це все тільки в загальних рисах. І, звичайно, мені боляче, люди. Звичайно. Але, з іншого боку, я не можу на 100% це сприймати все як хейт. З одного боку, з іншого боку, я розумію, що...Так, з чого ж мені почати? Давайте так. І я давно присутня в культурному українському просторі. Вже 10 років як. І мене не знають не тому, що я в ньому не присутня, а тому, що я займаюся непопулярною музикою. Я займаюся мистецтвом. Це нішова музика. Я роблю джаз, я пишу інструментальні твори, я пишу оркестрові твори, я пишу музику до кіно. І тільки за останні роки я усвідомила, що мені хочеться почати робити мистецтво, яке могло б функціонувати і на широкий загал, тобто в поп-музиці. І для цього я створила DONBASGRL. Так само я і присутня в німецькому культурному просторі, але всі мене знають саме як українську співачку, яка українською є амбасадоркою культури, цієї красивої культури в Німеччині і в Європі. І я розумію, що коли я наважуюся зараз увійти у більш широкий інформаційний простір, то для людей здається, що я ніби виникла зараз от-отака. І я розумію, що психологічно, коли з'являється щось нове, ми так всі влаштовані, що ми новому не довіряємо, тим паче зараз. Тим паче, коли людини, про яку ми ніколи не чули, в широкому загалі, дають право і дають такий великий кредит довіри представляти країну на такому масштабному майданчику. І так, як мені болить все, що відбувається в Україні, так, як я себе ідентифікую українкою, так, як я була частиною революції гідності, так, як я регулярно приїздила в Україну, давала тут концерти, їздила в зону АТО, робила безкоштовні концерти в Донецькій області, робила воркшопи для дітей. Тобто я хотіла бути з людьми, які знали вже з 2014 року, що таке жить під бомбами. Я хотіла бути до них ближчими, і я була з ними. Але я не популярна артистка, тому ви цього не знаєте. І так, і вся та волонтерська діяльність, і всі мої перебування в психіатричних лікарнях, які були саме тими спричинені, що я не могла спинитися волонтерити, що я не могла собі дозволити їсти, спати або вмикати опалення, тому що я розуміла, що є люди, у яких цього зараз нема. Або коли в мене були великі паузи в творчості, я не могла писати, тому що я не розуміла, як можна писати музику, коли летять бомби. Я хочу бути корисною, спочатку зберегти людей, а потім всі ці духовні цінності і все це. Тобто, коли ти живеш всім цим настільки щиро, звичайно, боляче, коли люди, не знаючи тебе, просто по яких перших зовнішніх акцентах, які вони встигли зловити, починають так емоційно висловлюватися. Але я не злюся на них, тому що, по-перше, ви всі для мене рідні, і я дуже хочу, щоб наша країна збереглася. І мені не хочеться, знаєте, у Лесі Українки в листах є дуже іноді натхненні фрази. Одна з цих фраз звучить так: "Хто виправдовується, той сам себе обвинувачує". Я не хочу, щоб мої слова ви сприймали як виправдовування, мені нема в чому виправдовуватися. Але я вас розумію, тому що питання еміграції, воно дуже важливе. Якщо виїдуть всі з України, України б вже не було. Тому це питання, яке нам всім болить, і тому я це не сприймаю, що хтось хейтить безпосередньо мене. Ні, це наша відкрита рана. Але я дуже хотіла б, що всі, хто хочуть повернутися, щоб мали змогу це зробити. І в якийсь тому мірі я навіть рада, що зараз все це йде на мене, і навколо мене зараз є багато людей, які мене оберігають, що я, можливо, як одна з перших хвиль тих, хто повертається, могла прийняти цей удар на себе, щоб інші люди, в яких немає такої публічної підтримки, як у мене, теж не боялися повертатися. Бо ми всі один одному дуже потрібні. Я дуже люблю Україну, і це щиро. Вірите ви чи ні.

Дякуємо за таку відвертість. Мені прозвучала як така дуже щира сповідь, і абсолютно підтримую кожне слово тобою сказано. Ми б хотіли зараз звернути увагу на те, що ти так зауважиш переважно, я джазова співачка. Фольк джазова, джаз фолькова. Як правильніше буде?

Це все формальності, все правильно.

Отже, що до фольку, так? Він такий в тебе чистий, красивий, український. Зазвичай такі фольклористи, як то кажуть, з народження, вони досліджують регіони України, записують пісні від старожилів. Тобто, по суті, така культурологічна робота відбувається. Можливо, ти маєш такий якийсь досвід?

Ні, я завжди наголошую на тому, що я просто мисткиня, але я українка. І мені хочеться творити тут і зараз нову історію, новий фольклор. І завжди моя найулюбленіша фраза, яка мене надихає саме в творчій такій композиторській площині, що традиція - це не збереження пополу, а це підтримування вогню. І я не культурология, я не розбираюся у фольклорі і етноспівачкою мене в жодному разі не можна назвати. Я цього не вивчала, я цього не знаю, я абсолютно аматорськи працюю з нашою спарщиною. Але я себе вважаю просто щирою мисткинею, якій це дає сили, це напуває. Я вдивляюся в якусь пісню, я в неї закохуюся, я хочу її прожити тут і зараз через свій досвід. Тобто це більш така наївна, інтуїтивна хвиля, яка відбувається дуже природньо в мені. Втім я в ніякому разі не експерт, і я не їздила, але я знаю деяких етнографів. Я була в захваті від Рівненського етнографічного центру, він просто неймовірний. І як тільки я маю нагоду доторкнутися до тих людей, які роблять таку важливу роботу, досліджують такі пласти, то я просто скуповую всі книжки, всі диски і все. Тому що для мене це як їжа, але я це не досліджую, але я цим живу і дихаю.

Ми пропонуємо послухати фольклор-джазову, неважливо як, композицію "Боже". До речі, на його підтримку ми теж розраховуємо на цьогорічному "Євробаченні".

Браво! Пісня "Боже"! Наживо! На радіо FM Галичина від LELEKA. Дуже красиво було. Я пропоную на завершення нашої розмови пофантазувати, зокрема, як буде виглядати твій виступ на Євробаченні у Відні. І головне, чи будуть зміни у самій постановці. Можливо, будуть якісь внесені зміни до самої композиції. А можливо, бандуру додати. А можливо, і не один інструмент на сцену. Не задумувалась про це?

Ой, скільки питань. Звичайно, по-перше, щодо номеру. Ми одразу розуміли, що ми робимо просто те, що ми можемо зробити в тих умовах, відсутності бюджету і браку часу, що ми робимо просто концепт саме на нацвідбір. Тобто, це була просто спроба зазирнути людям вічі і прибрати поняття шоу з цього номера повністю. Тому це ще відкрите питання, яким буде номер.

"Ми хочемо бачити бандуру" - пишуть нам слухачі. Слухачі пишуть "бандуру, дайте більше бандуру". Ні, принаймні зараз в кадрі, ну це, по-перше, картинка, наш національний інструмент. Ви настільки гармонійно виглядаєте, що було б приємно.

Однозначно, так. І тут, звичайно, формат пісні такий, що партії фіксовані. Тобто все-таки це не дуже приємно для інструменталістів, але сісти і вдавати, що це зараз наживо граєш.

Нагадаємо, що на "Євробаченні" не наживо грають саму музику, не можна того.

Не можна. Та, але сам як символ,сто я тільки за. Але, звичайно, треба розуміти, знаєте, як одна з моїх освіт саме була акторська, де там вивчаєш драматургію, всякі штуки і всі митці стикаються з тим, що є якась ідея, яка тобі дуже подобається, ти дуже хочеш її втілити. Втім завжди варто пам'ятати, яка головна надмета, надзадача, і яка опція номеру буде найвиграшнішою. Це залежить від концепції. Тобто, це ще відкрите питання. Але те, що бандуру, мені хочеться, щоб її бачив весь світ, це однозначно. І мої перші ідеї номеру, і в самому нацвідборі, я дуже хотіла, щоб бандура була, і не тільки Бандура, а ще і струнні інструменти. Насправді, ця пісня оркестрова, це оркестровий твір, і там струнний оркестр є. Однак мінімалістично, в "Євробаченні" є обмеження - до 6 людей мають бути на сцені. Оркестр я не можу туди принести. Наживо з ними заграти теж не можу. Мені так хотілося, щоб такі великі майданчики були саме для такої музики, яка може просто, не знаю, торкатися найглибших струн душі. Я уявляла в своїй голові, що окей, оркестр неможливо, але хоча б тоді, насправді там має бути струнний квінтет, але до 6 людей тоді хоча б квартет, щоб були ось ці поєднання, що українська культура, вона вже в цій палітрі світової культури. Оркестрові твори європейської класики, плюс бандура, яка для мене звучить як українська арфа, і плюс сучасний продакшн пісні, і сучасний вокал. Тобто, це масштаб. Але для мене це працює, саме коли у нас є акустична версія. От я хотіла б, знаєте, що перемогти, подарувати нам емоції, щастя, на яке ми всі заслуговуємо, гордість за нашу культуру. А потім, матюкатися тут не можна, так?

Можна.

А по договору мені не можна. І залабати просто тур інструментальної музики з оркестром, щоб люди чули наживо, яка вона. Тому, тут я як би ще думаю, але ми ще не знаємо, з ким і як ми будемо робити номер. Тобто треба тримати головну мету. Ми хочемо перемогти. І якщо ми переможемо, і буде номер, який саме на "Євробачення", буде відповідати всім бажанням шоу, і люди прямо скажуть вау, оце був політ в космос, то я гарантую, що бандуру почує і побачить весь світ, тому що це будуть тури акустичні.

І презентувати ці акустичні тури LELEKA буде на FM Галичина ексклюзивно. Ми хочемо ці права зламати. Однозначно. Все, ми домовилися. Домовилися. Слово не вирвеш з відео і аудіоверсії. Все, зафіксовано. Так, я пропоную таке. Останнє питання, і слухаємо, ну вже хіт для України, так? KALUSH після свого виступу таки вигукнули "Help! Azovstal right now!". Українська делегація на виступі позаминулого року одягнула футболки з написом "Free Azovstal Defenders". Ziferblat вигукнув "Слава Україні!". Чи задумувалася ти над якимось гучним жестом чи гаслом, щоб підтримати Україну?

Однозначно. Я про це думаю просто щодня. І це для мене великий-великий біль. Цього року ще більше правила стали жорсткішими. Тобто взагалі не можна нічого. Найважливіший меседж для мене зараз, який я хочу промовити з усіх можливих майданчиків, які я промовляю з тих майданчиків, які мені дозволяються використовувати в Німеччині і Європі, це саме "Free Mariupol Defenders". Тому що я знайома з неймовірними ветеранами, військовими, які захищали Маріуполь особисто, які були в полоні в тому числі. Після таких глибинних розмов з ними я зрозуміла, що Маріуполь захищав не тільки Азов. І мені хочеться, щоб нікого не підіймали незаслужено і не опускали заслужено. І що у нас багато захисників в Маріуполі, які не є частиною Азову, але які досі в полоні. Тому я б говорила саме меседж того, що "Free Mariupol Defenders". Я про це думаю, бо може бути дискваліфікація. І тут я за свою кар'єру і за свою дискваліфікацію не переживаю. Тобто я, що таке я? Це просто я. Але просто коли думати саме дипломатично в плані того, що потрібно країні і як потрібно країні. Тобто, якщо ми переможемо, я можу грати тури по всьому світу, які більш масштабні, ніж ті, які я могла робити до цього часу. Тобто, мені автоматично відкривається більше майданчиків, де я можу це промовляти.

Або вчинити, як наш скелетоніст Владислав Гераскевич, якого дискваліфікували.

Тобто, для мене прийнятні обидва варіанти, тому що я про себе не думаю. Я завжди думаю в ключі того, що є найефективнішим. І ось тут вже починається математика. Що більше, бо ризик дискваліфікації, звичайно, є. Що більше, один раз промовити на "Євробаченні", чи отримати перемогу? Бо я налаштована перемагати. Я борець і я дуже азартна. Тобто, я зараз зроблю просто все. Якщо мені дали цю довіру, я це зроблю. І тому я серйозно на це розраховую. Якщо будуть тури, будуть оркестр. Що більше? Я не знаю, в мене не вистачає досвіду, щоб зрозуміти. Треба мені з кимось проконсультуватися з цього приводу.

Є ще час, принаймні, точно є час.

Це так здається, що є. У нас стільки задач, стільки…Але так, однозначно, мій посил, я хочу це викрикнути. Ну просто. Може, я просто не втримаюсь і викрикну, а там вже що буде. Але хотілося б все-таки, не щоб емоції тобою вели, а все-таки дуже свідомо приймати певні рішення. І це такий майданчик, не знаю. Але внутрішньо мені хочеться просто це кричати.

Що ж, я пропоную тоді послухати композицію "Рідним" переможниці Національного відбору на "Євробачення" в акустичній версії вперше на FM Галичина. LELEKA, наживо слухаємо.

Я ще просто наразі реально не одужала до кінця. І в мене в день фіналу до мене приходив фоніатор. І він зробив все, щоб я могла взагалі співати. Дякую. Плюс говорити перед піснею дуже довго/ Це збиває все просто. Не зникаються там зв'язки сьогодні. Не зникаються. Зараз я зроблю все.

Значить так, я залишаю цю пісню у такій версії. Я хочу, щоб ви чули так, як я заспівала зараз. Щоб всі бачили, що це складно, що перед цією піснею не можна говорити, для цього потрібно бути здоровим і в тонусі. І пісня саме про те, аби робити те, що ти боїшся. Звичайно, кожен артист боїться показати, що він на щось спроможний. Я цього не боюсь! Ця нота - це виклики. Я зроблю все, щоб на "Євробаченні" я її заспівала. Я буду берегти свій голос, менталку, я зроблю все. 

Це наша майбутня переможниця "Євробачення" у Відні!