Мама знає, де чекати сина...

Захожу в ліфт, вітаюсь з сусідкою. Вона глибоко та уважно на мене дивиться та питає:

- Ну як у нас далі буде?

Промайнуло за мить, що треба якось показати, що в мене гарний настрій, що ризик є, але війна 8 років, що напасти могли й раніше в будь-який момент, і що скоріше за все, атаки 16 лютого не буде, але дійсно є загроза, бо вдарити можуть трохи пізніше, і ця криза, на жаль, не остання, і що війна може закінчитись тільки нашою перемогою, і одночасно розумію, що все це не те, треба якось коротко, по-людськи, що я не збираюсь кудись їхати в будь-якому разі, підбадьорити, а не лякати людину, і тому просто сказав:

- А я скоро їду на Донбас.

Вона киває і відповідає спокійно:

- А я їду до сина, він служить в Н. Буду там чекати, на всяк випадок.

Читайте також: Перемога не все спише. Нікому не спише

Вона вже пережила усі ці страхи, про які я писав, та про які хотів сказати, вона вже знає, де їй бути та що робити, і тому це той момент, коли кожен мусить зробити все, що від нього залежить

Ми бажаємо один одному гарного дня, а я думаю, що у Н. знаходиться авіабаза, і вона знає, що це може бути одна із цілей перших ударів.

І думаю, що вона вже пережила усі ці страхи, про які я писав, та про які хотів сказати, вона вже знає, де їй бути та що робити, і тому це той момент, коли кожен мусить зробити все, що від нього залежить, бо соромно бути слабкішим за погляд мами, яка змушена ризикувати найдорожчим...

Джерело

Про автора: Юрій Бутусов, журналіст, воїн ЗСУ.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.