Не треба перекладати відповідальність за зміни на тих, хто повернеться з війни

Є ху**ві новини. Так не буде. А якщо буде, то вам не сподобається.

Я навіть не кажу про те, що величезна частина інтелектуальної еліти мого покоління, яка мала б стати елітою політичною, ніколи з фронту не повернеться. Ті, хто мали б стати мерами міст, міністрами, реформаторами, депутатами, ті хто хотів би та міг змінити щось на краще, – будуть лежати у землі, і їх вже багато, а буде ще більше. А з тих, хто повернеться живими, буде величезна кількість поранених, скалічених або просто психологічно травмованих. Додайте величезну кількість тих, хто замість продовження боротьби за країну буде вимушений наново будувати своє власне життя: зі зруйнованим будинком, без роботи, зі забутими мирними навичками, можливо – без родини або з проблемами у сім‘ї, які доведеться вирішувати. Ось вам портрет "втраченого покоління" – не у ремарківському значенні, бо на фронті всі покоління присутні, а у політичному, бо ті 30+, які мали б еволюційно зайняти свої місця за 3-5 років, і потім поступитися тим, кому зараз 18-20, значною мірою знищені війною – як фізично, так і морально.

Читайте також: Як уникнути інерційного сценарію перемоги та миру?

Ось вам портрет "втраченого покоління" – не у ремарківському значенні, бо на фронті всі покоління присутні, а у політичному, бо ті 30+, які мали б еволюційно зайняти свої місця за 3-5 років, і потім поступитися тим, кому зараз 18-20, значною мірою знищені війною – як фізично, так і морально

Плюс додайте, будьте ласкаві, величезний рівень внутрішньої агресії, яка накопичена у людях, і яка переважно не находить виходу назовні, а потім виплескується на оточуючих – і на ветеранів вона виплеснеться теж. Це ти зараз, братику, герой війни, наш котик, гордість, честь і слава. Як тільки дембельнешся і вирішиш щось змінити хоч у власному селі, не кажучи вже про країну, одразу почуєш про себе, що воював ти не там і не так, на передку не був, волонтьорку пи*див, і взагалі алкаш і наркоман. І готовими до такого психологічного перепаду буде не кожен боєць, можете мені повірити. Навіть ті, хто бачив справжнє пекло навколо себе, не завжди зможуть дати опір, коли це пекло їм влаштують нібито свої.

Читайте також: Про яку Україну я мрію

Відверто не хочу розписувати далі, хоча пунктів ще багато. Підсумок у цього один. Якщо ми хочемо змін на краще, попрацювати доведеться всім. І не треба перекладати повну моральну відповідальність за зміни на пацанів і дівчат, що повернуться з фронту. Голосувати будуть не тільки вони, робити зміни можуть не тільки вони, жити у країні будуть не тільки вони. Тож або разом, або ніяк.

І починати варто вже зараз, до речі.

Джерело

Про автора. Юрій Гудименко, український політичний діяч, лідер партії "Демократична Сокира".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.