Війна без фіналу: чому ніхто не може перемогти та як змінювався баланс сил. Пояснюємо

Цей день став початком нової фази війни, яка переросла з анексії Криму та гібридної агресії на сході в відкритий масштабний конфлікт, що випробував на міцність не лише армію, а й державність та суспільство загалом. Російсько-українська війна стала найбільшим конфліктом в Європі з часів Другої світової, з сотнями тисяч жертв, мільйонами біженців і стиранням з карти цілих міст та сіл. 

Війна, яку багато хто сподівався завершити, якщо не за кілька днів, то кілька тижнів, перетворилася на затяжний конфлікт на виснаження, де обидві сторони адаптуються до нових реалій, але жодна не має ресурсів для рішучої перемоги. Бо мова йде про геополітичне протистояння, а не лише війну двох сусідніх держав. 

Детальніше про це розповість Еспресо. 

Попередження про вторгнення та неготовність влади

Ще з осені 2021 року західні розвідки, зокрема ЦРУ та MI6, попереджали про детальні плани Росії щодо повномасштабного вторгнення, включаючи напрямки атак з Білорусі, сходу та Криму, а також спроби захопити Київ і ліквідувати керівництво України. 

Однак українська влада на чолі з президентом Володимиром Зеленським до останнього сприймала ці сигнали як можливий блеф Путіна або елемент гібридного тиску, не вірячи західним розвідникам. У відкрито пояснювали це тим, щоб уникнути паніки серед населення та економічного колапсу. Та й в самому Кремлі чиновники не були поінформовані про плани Путіна, які він розробив у вузькому колі військових та силовиків. Це зіграло свою роль у настроях Зеленського через контакти екскерівника Офісу президента Андрія Єрмака з заступником керівника адміністрації Путіна Дмитром Козаком. 

Зеленський публічно закликав не сіяти паніку, а в січні-лютому 2022 року заперечував неминучість великої війни і слова про "шашлики у травні" стали вже легендарними мемом, який засвідчив відірваність найближчого оточення Зеленського від реальності. 

Водночас наша військова розвідка (ГУР МО) на чолі тоді з Кирилом Будановим проводила тиху підготовку з навчаннями, також готувалися сценарії, збиралася інформація від джерел у Росії. Буданов отримував детальні брифінги про плани захоплення аеродрому в Гостомелі та інші ключові об'єкти, що у підсумку зірвало головні плани росіян та врятувало столицю.

Також "у тиху" працював і ексголовнокомандуючий ЗСУ Валерій Залужний, який був незадоволений відсутністю дозволу на проведення більших заходів. Однак на свій ризик за який міг поплатитися, встиг перед вторгненням зробити критично важливі заходи, зокрема, встановити на дні Чорного моря  міни, щоб запобігти висадці ворожого десанту в Одесу. Про це нещодавно розповіли британські журналісти The Guardian, опрацювавши сотні інтерв’ю, щоб детально показати як розвивалася ситуація. 

Саме ця неготовність політичного керівництва, відсутність превентивних методів: від мобілізації до поінформування суспільства та створення додаткових укріплень – стала однією з причин швидкого просування росіян, особливо у Херсонській та Запорізькій областях у перші тижні, та великі втрати серед цивільних у прифронтових районах. Тому рятівниками України змушені були ставати самі українці, які з першого дня линули до війська та суспільство, яке вирішило боротися до перемоги, всіляко підтримуючи своїх захисників численними зборами та волонтерськими ініцативами. 

2022 рік: шок і лютий опір

фото: gettyimages

Перші місяці війни стали періодом шоку та героїчного опору. Російські війська швидко підійшли до Києва, але українські сили, за підтримки цивільного населення та західної розвідки, зупинили наступ. 

Оборона Києва, бої за Гостомель, Ірпінь і Бучу стали символами стійкості. Варто віддати належне, що влада не розвалилася. Адже Зеленський з головними своїми високопосадовцями залишився в столиці, що підняло моральний дух. А його звернення до західних лідерів, мовляв, мені потрібна зброя, а не таксі, коли йому пропонували виїхати, задало правильний месидж для світу. 

Адже на Заході всі були переконані, що переважаюча російська армія здолає українську і захопить країну в лічені дні чи тижні. Тому Захід спершу, так би мовити, придивлявся, а коли побачив лютий опір, крок за кроком почав збільшувати свою допомогу. Хоча і тут потрібно було долати численні голоси критиків, яких росіяни страшили ядерною зброєю, щоб у підсумку отримати не лише бронежилете (такою спочатку була німецька допомога), але й найсучасніші Patriot, танки, літаки і багато іншого.  

До осені 2022 року Україна перехопила ініціативу: успішні контрнаступи на Харківщині (вересень) та деокупація Херсона (листопад) звільнили тисячі квадратних кілометрів української землі. Була реальна можливість розвинути успіх далі, але кінець року приніс проблеми: виснаження ресурсів, брак боєприпасів, артилерії та західної допомоги в потрібних обсягах.

До того ж були як і зовнішньополітичні, так внутрішньополітичні дискусії. Адже у той момент Кремль був найближче до використання ядерної зброї через серію провалів, принаймні таку інформацію отримували західні розвідники (можливо, черговий блеф Путін). До того ж в Офісі президента за участі його ексголови Андрія Єрмака почалися політичні ігри, коли СБУ восени приходила в штаб-квартиру Залужного з обшуками. Тобто почали ділити шкуру ще не вбитого ведмедя – дослідувати виборчі симпатії. 

Також варто відзначити, що Україні вдалося прорвати російську морську блокаду та відкрити власний морський коридор у Чорному морі завдяки ефективному застосуванню морських дронів (Sea Baby, Magura тощо). Це змусило Чорноморський флот РФ відступити з Севастополя до Новоросійська та дозволило відновити експорт зерна через порти Великої Одеси (Оdesa, Чорноморськ, Південний).

2023–2024 роки: контрнаступи та стабілізація фронту

контрнаступ ЗСУ, фото: GeneralStaff.ua

У 2023 році всі чекали великого контрнаступу на півдні. За словами Валерія Залужного (в нещодавному інтерв'ю AP, яке багато хто розцінив як висування на політичну окремішність чинного посла України у Великій Британії), план, узгоджений з американцями, передбачав удар "одним кулаком" у Запорізькій області для прориву до Азовського моря. 

Однак Зеленський та інші вирішили розпорошити сили на трьох напрямках, що призвело до провалу. Лінія Суровікіна з численними мінними полями, російські укріплення та брак достатньої авіаційної підтримки (літаків F-16 тоді так ще і не надали) зупинили просування. 

Тобто фактично ексголовнокмандуючий звинуватив владу в невиконанні плану, який міг би принести значно кращі результати, ніж ті скромні за які довелося поплатитися великими втратами. Спершу передбачалося звільнення найбільшої атомної станції Європи Запорізької АЕС, а згодом і перерізання шляху окупантам до Криму. Звідси і всі ті месиджі від Буданова про "каву в Криму" влітку. Однак цього так і не сталося. 

З кінця 2023-го росіяни перехопили ініціативу, просуваючись повільно, але стабільно, фактично "зі швидкістю равлика", як кажуть аналітики. Бо з такими темпами треба майже сто років, щоб захопити їм всю України. Попри колосальні втрати у сотні тисяч загиблих і порених, вони місяць за місяцем все більше захоплювали міст і сіл, насамперед в Донецькій області.

У 2024 році Україна відповіла Курською операцією у серпні, вторгнувшись на територію РФ, щоб відволікти сили та підняти мораль. Адже на Росію ще з часів Другої світової ніхто не нападав. Було захоплено до 1250 км², однак росіяни перекинули резерви (включаючи з використанням північнокорейських військ та мільйонів їх снарядів) і за пів року повернули майже всі свої території. Хоч операція мала більше символічний ефект і не змінила стратегічної картини, однак продемонструвала світу, що Україна готова боротися різними методами, щоб досягти справедливості і повернути втрачене. 

2025–2026 роки: війна на виснаження, де ключовими є технології та мобілізація 

український військовий керує дроном, фото: Нацгвардія

З минулого року війна остаточно перейшла в фазу виснаження, а також постійного технічного вдосконалення, де кожна новинка на фронті може дати додатковий результат, поки противник не зробить цьому протидію. 

Український військово-промисловий комплекс у рази виріс, вироблячи понад 1000 видів озброєння, забезпечуючи близько половини потреб ЗСУ (насамперед у дронах). А можливість експорту української зброї відкрила додаткові можливості для фінансування галузі, яка завантажена на третину. 

Глобальна політика також змінилася з минулого року після перемоги та інавгурації Трампа. США різко скоротили допомогу (майже до нуля в 2025-му), вимагаючи швидкого миру. Європа взяла на себе основне фінансування, закуповуючи американську зброю для України. Тому минулий рік був турбулентним у зміні налагоджених схем поставок та розуміння кожним своєї ролі. 

Тим часом Росія продовжувала своє "повзуче" просування насамперед в Донецькій та Запорізькій областях, але ціною величезних втрат. Станом на кінець минулого року Росія контролює до 19,3% української землі – це приблизно 116 тис. км² (майже розміром з Болгарію).

Нещодавно президент Володимир Зеленський заявив, що ціна окупації 1 км української землі для російської армії складає 156 солдатів.

Варто сказати, що офіційні дані Росії та України про втрати сильно розходяться. Чимало західних медіа пишуть, що кожна сторона завищує втрати ворога й применшує власні. Загалом війна могла спричинити до 1,8–2 млн військових втрат (померлі, поранені, зниклі безвісти) станом на початок 2026 року. За оцінками CSIS, Росія втратила близько 1,2 млн втрат, з них 275–325 тис. загиблих – найбільші втрати будь-якої великої держави в війні після Другої світової. Україна ж втратила 500–600 тис. військових, з них 100–140 тис. загиблих. Генштаб ЗСУ оцінює російські втрати у 2025 році в рекордні 418 тис., а загалом понад 1,25 млн. Президент Зеленський у лютому 2026 року повідомив, що офіційно загинуло 55 тис. українських військових (з великою кількістю зниклих безвісти).

Важливо відзначити, що останні три місяці Росія втрачає на фронті більше військових, ніж вербує, як пише The Times. За даними військової розвідки, щомісяця Путін мобілізує близько 30–35 тисяч російських військових. Але упродовж останніх трьох місяців рівень втрат перевищує ці показники. Фактично це означає, що починає працювати стратегія, яку у січні висловив новий міністр оборони Михайло Федоров: ворога зупинять 50 тисяч втрат щомісяця та ефективний менеджмент в оборонній сфері України. Тому є ймовірність, що Кремль вдасться до нової методики залучення новобранців – не великими зарплатами, а звичайною непопулярною масовою мобілізацією. 

В України проблеми з мобілізацією ще більші. Кількість скарг на дії ТЦК з початку війни зросла у 333 рази. Ті черги людей, що хотіли самі піти у військо у перші тижні війни, давно зникли. Зараз близько 2 млн чоловіків у розшуку. Також за час повномасштабної війни правоохоронці відкрили близько 300 тисяч справ за самовільне залишення частини та дезертирство. Тому міністр оборони Михайло Федоров анонсував комплексну реформу мобілізації. Президент Зеленський в одному з інтерв’ю сказав, що Європа може допомогти перевести ЗСУ на контракти, тобто коли європейці платитимуть зарплати українським військовим. Адже ті також захищають решту європейських країн він російської агресії, даючи їм час перевести свою економіку і суспільство на більш воєнні рейки. Чимало розвідок європейських країн говорять, що Путін може в найближчі роки спробувати це зробити. 

Крім цього, з війною загострилася інша проблема – демографічна. Втрати серед цивільного населення за час війни офіційно становлять близько 16 тис. (не враховуючи тих втрат, про які ми не знаємо, наприклад у Маріуполі де можуть бути десятки тисяч жертв), однак виїхали – близько 6 млн людей, а ще сотні тисячі військових загинули і були пораненими. Як сказала CNN  провідний український демограф Елла Лібанова, в Україні зараз катастрофа з народжуваністю, адже ніхто не поспішає заводити дітей у такій непевній ситуації, коли мова йде не про життя, а про виживання. Рівень народжуваності в Україні, або кількість дітей, яких народжує в середньостатистична жінка протягом свого життя, зараз впав нижче одиниці, порівняно з 1,4 в Європі та 1,6 в США.

Не варто забувати і про посилення повітряних атак росіянами по цивільній інфраструктурі України. Ця зима стала дійсно найважчою для мільйонів українців через вимушені драконівські відключення світла, води, тепла, газу внаслідок російських атак. Також росіяни продовжують використовувати тактику сіяння страху серед населення (показовим став терористичний акт у Львові, коли загинула поліцейська), та через соцмережі нагнітанням ситуації зі всім, щоб внутрішньо зламати опір українців. 

Що далі? Гроші мають значення

тристоронні переговори, фото: infobae

Зрозуміло, що зараз на столі два варіанти: або вдасться знайти компроміс в переговорних процесах, або війна далі триватиме невизначену кількість часу. 

"Не секрет: перемовини йдуть непросто, але ми точно рухаємося вперед і підходимо до моменту, коли всім сторонам буде потрібно ухвалювати остаточні рішення – продовжувати цю війну або переходити в мир. Сподіваюся, що справедливість усе ж таки переможе. Завдяки дипломатичним зусиллям і підтримці наших партнерів, передусім США, ми крок за кроком наближаємося до результату", – днями заявив керівник Офісу президента Кирило Буданов, який бере активну участь у переговорах з росіянами за посередництва американців. 

Наразі всі аналітики відзначають, що переговори в глухому куті, фактично як і загальна ситуація на фронті. Адже ні Росія, ні Україна не мають сил для прориву. РФ має перевагу в живій силі та техніці, але просувається повільно – 15–70 м/день за CSIS. Це антирекорд за сто років воєн. 

Попри це росіяни переконані, що зможуть встановити контроль над всією Донеччиною та просунутися в Запоріжжі. Хоча у лютому українські сили показали, що це призведе до ще більших втрат противника. Адже скориставшись відключенням Starlink росіянам, ЗСУ змогли звільнити на Олександрівському напрямку близько 400 кв км, як повідомив 23 лютого головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Тут тактика росіян зрозуміла – бажання вийти на постріл артилерії, щоб максимально тероризувати Запоріжжя і зробити його непридатним для нормального цивільного життя. Таке ж вони хоче зробити з іншими великим прифронтовими містами. 

Тобто всі ці переговори, які так ініціює президент Трамп, у Кремлі розглядають як можливість затягувати час, вигадуючи все нові відмовки (остання – Європа планує передати Україні ядерну зброю, це вже спростували). Для Путіна з його мисленням у стилі "КГБ" – це важливо, можливість завдяки блефу здобувати бажане. Як пам’ятаємо, Трамп був за крок від передачі Україні ракет Tomahawk наприкінці минулого року, але після телефонного дзвінка й чергової "чудової розмови" з диктатором, який запевнив його в мирних намірах, відмовив в цьому проханні українцям. 

Тож подальша війна виглядає значно очевиднішою, ніж мир. Кремль далі висуває свої максимальні вимоги, які включають не лише питання Донбасу та ЗАЕС, але й загалом можливості бути Україною незалежною державою, повноправним членом євроатлантичних структур. Тому питання ресурсів, а насамперед фінансування – життєво важливе для обох сторін в цій війні за майбутнє геополітичного ладу. 

Не є таємниця, що ця війна виходить далеко за межі боротьби за території. Йдеться про спробу змінити самі правила міжнародної гри: Кремль прагне повернути силу як головний інструмент політики й переглянути світовий порядок, що сформувався після розпаду СРСР. Україна ж фактично стала лінією оборони цього порядку, відстоюючи принципи суверенітету, міжнародного права та західної системи цінностей – ціною тисяч людських життів.

Тому війна змусила обидві сторони різко наростити оборонні бюджети, але з різними тенденціями. За даними SIPRI, витрати Росії на оборону зросли з $66 млрд у 2021-му до $150–160 млрд у 2025.  Російська економіка вже перегріта й перейшла в режим стагнації. Санкції наздогнали Москву, особливо за останній рік, відчутні втрати грошей з енергоресурсів. Та й на внутрішньому ринку бракує робочих сил. РФ стає все більш залежною від свого найважливішого стратегічного партнера – Китаю, який допомагає технологіями та купує більшість все дешевшої російської нафти. Пекін грає у свою гру, адже таким чином послаблює глобальних гравців, посилюючи свої впливи. 

З іншого боку, економіка України ще більше страждає – бракує працівників, інвестицій, а часом просто електрики, інфляція росте. Київ теж рекордно збільшив витрати на оборону з $6,9 млрд  у 2021-му до $70–71 млрд  у 2025 році. Це стало можливим завдяки західній допомозі – понад 300 млрд $ військової та бюджетної підтримки з 2022 року (переважно від ЄС і США). Цього року ЄС виділив 90 млрд доларів кредиту Україні, які в основному підуть на оборону, тим самим даючи можливість продовжувати боротьбу. Хоч Україна вже роками розраховує на передачу $300 млрд  заморожених російських активів, але наразі ці гроші використовуються у дипломатичній грі між Вашингтоном та Москвою.

У підсумку Україна зберігає здатність до оборони та локальних успіхів, завдяки підтримці західних партнерів (Європа – гроші, США – розвідка та зброя, ті ж ракети до Patriot). Натомість Росія теж зберігає здатність до наступу та просування, завдяки підтримці своїх партнерів (від Китаю з його грошима за нафту та технологіями до КНДР – снарядами). Українська влада готова до компромісів, президент Зеленський про це неодноразово говорив. Але наші червоні лінії зрозумілі – не виводити війська, а заморозити лінію фронту, де вона є. Цього замало для Путіна, який застряг у конфлікті та своїх власних прорахунках, оскільки хоче продати суспільству свою безглузду війну як перемогу, тому хоче максимально досягти своїх імперських цілей пов’язаних із знищенням української державності.

На завершення варто сказати очевидне: за чотири роки ця війна радикально змінилася – змінилися її масштаби, інструменти, ритм і сама логіка протистояння. Разом із нею змінилося й наше сприйняття – в Україні та у світі. Проте головне лишається незмінним: війна не завершена, і реальних передумов для її швидкого завершення наразі не видно.

Читайте також: Перший Герой України повномасштабної війни: 4 роки тому морпіх Віталій Скакун із Тернопільщини зупинив загарбників ціною власного життя