Чи завершить президент Трамп російську війну, чи вийде з процесу?

Із січня 2025 року він офіційно керує Сполученими Штатами Америки — державою, без підтримки якої перемога України у війні з Росією виглядає практично неможливою. 

І тепер головне питання: чи справді Трамп хоче завершити війну? І якщо так — то якою ціною? А якщо ні — то як виглядатиме його вихід із гри?

"Я завершую війну за добу" — міф чи сценарій?

Ще під час передвиборчої кампанії Трамп обіцяв припинити війну "за 24 години". Тепер, коли він має всі важелі впливу, час перевіряти ці слова. Але поки що ми бачимо не дипломатичний прорив, а швидше паузу — у підтримці України, у військових постачаннях, у чітких сигналах для Кремля. Це не виглядає як завершення війни. Це схоже на гру в очікування. Трамп сподівається, що сторони самі втомляться настільки, що підпишуть вигідну для нього "угоду", де США виступлять арбітром, а не стороною. Але війна — не біржова угода. І Україна — не фігура у чужій грі.

Читайте також: Росіяни підігрівають "нобелівський інтерес" Трампа

Модель "замороження" замість миру

Найімовірніший сценарій Трампа, на мою скромну думку, — це замороження війни. Тобто припинення вогню без вирішення причин конфлікту, без повернення окупованих територій, без гарантій безпеки. Так було в Кореї. Так може бути й в Україні. Але різниця в тому, що КНДР не має амбіцій щодо Сеулу. Росія ж від ідеї знищення української державності не відмовилася. У Трампа є політична потреба продемонструвати: він "зміг домовитися з Путіним". 

Йому не потрібна перемога України — йому потрібна картинка угоди, яку можна подати як свій успіх. А отже — компроміси, які будуть болючими саме для Києва.

Чи цікавить Трампа Україна?

Прямої антипатії до України Трамп не демонструє. Але й емпатії теж нема. Україна для нього — не герой, а проблема. Витрати, складності, тиск союзників, медіаісторія, яка затягнулася. В його політичній картині світу важлива Америка, сильна і незалежна. Все інше — змінні. Якщо війна виснажує ресурси США — її треба "закрити". І байдуже як. Це ставлення проявляється і в практичних діях. Вашингтон почав затримувати передачу нового озброєння. В Конгресі союзники Трампа вже просувають концепцію "умовної допомоги" — лише за поступки на фронті. А в Європі все частіше лунають голоси про потребу "реалістичного миру".

Читайте також: Стамбул: припинення вогню найближчим часом не буде

Позиція сили чи втеча?

Трамп хоче, щоб його мирна ініціатива сприймалася як позиція сили. Але по суті — це спроба втечі. США, за задумом Трампа, мають зняти з себе відповідальність за глобальну стабільність. А отже — передати повноваження європейцям, а ті — своєю чергою — почнуть тиснути на Україну. Це вже відбувається. Сигнали з Берліна, Парижа і навіть Варшави свідчать: "якщо Америка вийде — ми не зможемо". Кремль усе це бачить. І тисне ще більше. 

Виходить парадокс: замість того, щоб завершити війну, Трамп своєю риторикою лише підштовхує Путіна до продовження наступу — в надії на вигідну паузу.

Що далі?

Україна має бути готовою до нового типу тиску — вже не з Москви, а з Вашингтона. І цей тиск буде хитро замаскований під "прагнення миру". Нас переконуватимуть, що "половина перемоги — це вже багато". Що "краще поганий мир, ніж хороша війна". Що "світ втомився". Але для нас у цій ситуації важливо одне: розуміти, що наша війна — не про Трампа, не про Путіна і навіть не про Байдена. Вона — про нас. І саме ми вирішуватимемо, що для нас є завершенням війни, а що — її новим витком.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Юрій Фізер, журналіст, телеведучий, міжнародний оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.