Єдиний телемарафон нокаутував наше телебачення

Завдяки зусиллям нашого чудового керівництва, в нашій прекрасній країні, роль телебачення в Україні нівелювалася набагато раніше, ніж в інших країнах Європи. 

Тому що створення "Марафону" було фактично нокаутом для українського телебачення. І, повірте мені, ми вже з цього не вийдемо. Коли навіть повернемося до більш-менш нормального життя і зникне ідея рупора та об’єднання олігархічних телевізійних каналів в єдиний мейнстрим, вже не буде такої довіри до телебачення.

Читайте також: Казус Арестовича: як цей покидьок потрапив на Банкову?

Оця адміністрація телебачення українське поховала, і це треба теж сприймати як належне, а це просто вже відбулося. У багатьох європейських країнах це не так. Там телебачення досі має авторитет, але він також зменшується. Просто це відбувається повільніше, тому що там немає війни. 

Ми, звичайно, можемо говорити, що ситуація пов’язана з цими технологічними змінами, також є серйозною для нашого з вами майбутнього розвитку. І тут питання: як сприймати цей виклик, тим паче який в нас ще супроводжується ще викликами воєнного часу? 

По-перше, цей виклик треба прийняти. Якщо ми сховаємося в уявленні про те, що виживемо в традиційних медіа в той час, як розвиваються соціальні мережі, і той, хто вчора був нашим читачем, глядачем, слухачем, іде до того, хто ніколи не займався журналістикою, — ми не зможемо просто вижити. Нам потрібно боротися з конкурентом на його полі. 

Читайте також: Арестович заколихує "ждунів"

А якщо ми говоримо про вплив на суспільне мислення, то маємо пам’ятати: з російською пропагандою також слід боротися на її полі. Вони для Європи та Заходу створили "Раша Тудей", а для України створили низку анонімних телеграм-каналів, і не тільки анонімних, які дуже часто придурюються українськими, щоб імітувати ті телеграм-канали, які підтримує Офіс президента України. І воно все дуже за стилем схоже і по суті схоже. Люди дуже часто губляться і не знають, де ж воно Офіс, а де ж воно адміністрація президента Путіна. І це теж виклик, я так розумію. Тобто, нам потрібно, кожному виданню і кожному конкретному журналістові, який має власний бренд і власний авторитет, боротися за місце в цьому інформаційному просторі. Якщо ми перебуваємо в цьому інформаційному просторі, продовжуємо обстоювати право на якісну інформацію, ми таким чином витісняємо з цього інформаційного простору того, хто має право на неякісну інформацію. Скажемо так інтелігентно.

І коли я от дивлюся на першу десятку блогерів українського Ютубу і думаю, ну, з одного боку, звичайно, я не маю бути блогером. Я публіцист, я солідна людина, я вважаю себе професіоналом. Я не маю взагалі необхідності конкурувати з людьми, які взагалі не розуміють, де вони перебувають. І просто говорять те, що Бог на душу покладе, тільки щоб це подобалося людям. Але з іншого боку, я потім думаю, якщо, якщо мене там немає, то значить, весь цей список буде міститиме ще більше непрофесіоналів, популістів і спекулянтів.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів