Габсбург у сомбреро, або Недовга кар'єра "запрошеного імператора"

В авантюрної історії, яка спочатку могла здаватися її головному герою захопливою пригодою в екзотичній країні, фінал виявився кривавим, а післямова — трагічно сумною.

Максиміліан I, імператор Мексики, фото: wikipedia

Насправді важко навіть уявити, що могло пов’язувати з Мексикою молодшого брата австро-угорського володаря Франца Йосифа. Навряд чи той факт, що колись вона належала представникам іншої, іспанської гілки великої родини Габсбургів. До того ж і від влади Мадрида Мексика звільнилася ще за десять років до народження Максиміліана.

Сам принц був натурою романтичною, багато фантазував, захоплювався живописом, складав вірші. А ось дисципліну не любив, та й грошима розпоряджатися не вмів. В 1852 році він здивував родичів тим, що вирішив побратися… з бразильською принцесою Марією Амелією. І навіть отримав дозвіл на шлюб. Проте ця його обраниця невдовзі померла від сухот. 

На пам’ять Максиміліану залишилася обручка, думки про Новий Світ (Бразилія, звісно, мало схожа на Мексику, але тодішні європейці не настільки заглиблювалися в деталі) і перші контакти з Бонапартами – адже Марія Амелія була онучкою пасинка Наполеона I Ежена Богарне.

Весілля Максиміліана і Шарлотти, фото: wikipedia

Втім, в 50-і роки принц став відомішим як командувач австрійського флоту – на цій посаді він і справді зробив чимало, заснував, скажімо, бази у Пулі та Трієсті, наполягав на будівництві броненосців... А ще весіллям з Шарлоттою Бельгійською, єдиною донькою місцевого короля Леопольда I, яка мріяла стати імператрицею хоча б колись.

Тесть, щоправда, хотів мати зятя із реальною короною, тож Францу Йосифу довелося квапливо робити Максиміліана віцекоролем Ломбардії та Венеції. Проте правлінням брата цісар був незадоволений і через півтора року його "звільнив". А за лічені місяці австрійці взагалі втратили Ломбардію, відвойовану сардинцями в союзі з Наполеоном III.

Читайте також: "Король-місяць". Дивне життя і загадкова смерть Людвіга II

Максиміліан повернувся до звичного для нього життя "у своє задоволення". А ось французький імператор і справді зацікавився Мексикою. Країною, що тільки-но вийшла з громадянської війни, що точилася між революційним урядом Беніто Хуареса та консерваторами, підтримуваним церквою. Революціонери перемогли, але держава була виснажена і зупинила виплати по зовнішніх боргах. 

Європейські держави розцінили цей крок як зазіхання на їхні інтереси. І навіть захопили головний мексиканський порт Веракрус. Хуарес змушений був розпочати переговори з позичальниками та зрештою домовився про виведення з країни усіх іноземних контингентів. Окрім французького. Бо Наполеон III вирішив перетворити Мексику на цілком залежну від нього державу. Навесні 1862 року розпочалося масштабне французьке вторгнення. 

Про можливість прямої анексії не йшлося – принаймні на рівні публічних планів. Інтервенти намагалися створити маріонетковий режим, що спирався б на консервативні кола, що прагнули реваншу за поразку в громадянській війні. 

Щоправда, французи не надто довіряли своїм "попутникам". Їм простіше було поставити на чолі "союзного" уряду людину "зі сторони", відірвану від мексиканського ґрунту і тому вже за визначенням залежну від їхньої допомоги.

Ось так і виникла кандидатура Максиміліана – "Габсбурга без королівства". Наполеон III був з ним знайомий особисто, і судячи з усього вважав його пластичним матеріалом у своїх руках, з якого можна "виліпити" усе, що було потрібно. А в цісаря за цю "послугу" він сподівався виторгувати Венецію (чиїм правителем донедавна був Максиміліан). Так би мовити, в обмін на Мексику та імператорський титул для рідного брата…

Читайте також: Філософія корупції. Урядовий "експеримент" Френсіса Бекона

Мексиканська делегація «запрошує» Максиміліана на престол, фото: wikipedia

Все відбувалося швидко. Вже в липні 1863 року скликана французами асамблея проголосила про відновлення Мексиканської імперії. І спрямувала до Європи делегацію — запрошувати Габсбурга на престол. 

Максиміліан, щоправда, погодився коронуватися лише після того, як французи захопили більшість великих міст країни та провели референдум, на якому переважна більшість тих, хто голосував, висловилася за встановлення монархії. 

Шарлотта натомість була задоволена – вона таки стала імператрицею! Наполеон III взагалі отримав "джек-пот" – новоспечений "колега" підписав договір із Францією, за яким пообіцяв оплатити усі збитки французьких підданих та утримувати окупаційну армію за власний кошт.

Інша справа, що перемоги окупантів від самого початку були примарними. Більшу частину країни охопила партизанська війна. Під загрозою іноземних багнетів мешканці того чи іншого селища могли погодитися визнати владу Максиміліана, але варто було окупантам залишити поселення, як мексиканці виганяли чиновників, призначених імператором, і знову переходили на бік уряду Хуареса. 

Роздратовані інтервенти поводилися як справжні завойовники — грабували пересічних мексиканців, карали за непокору штрафами, розстрілювали полонених республіканців і тих, кого лише підозрювали у підтримці реформаторів. Однак це лише розпалювало ненависть до загарбників.

Читайте також: "Війна троянд", якої не було?

Максиміліан, між іншим, зовсім не збирався бути слухняною маріонеткою французів. Він ставився до своєї "місії" цілком серйозно. Навіть наполягав на тому, щоб до незалежності Мексики ставилися з повагою – чим, зрештою, відверто дратував Наполеона III. Та й відданих прихильників у Максиміліана ставало все менше. 

І якими б не були його наміри, замість обіцяної католицької монархії, яка піклується про всіх своїх підданих, його держава швидко перетворилася на символ визиску, хабарництва і національної зради. 

Врешті-решт на бік Хуареса стали Сполучені Штати, в яких саме в цей час у громадянській війні перемогла Північ. Переможці допомагали мексиканським республіканцям і грошима, і зброєю, і добровольцями. А ось французький імператор інтерес до Мексики почав втрачати. І чим меншим був зиск від авантюри – тим швидше. Зрештою війська "терміново знадобилися" Наполеону III для інших воєн і він просто їх відкликав.

Позбавлений військової підтримки Максиміліан був безсилий впоратися із народним рухом. Республіканці остаточно перейшли у наступ. Імператор-невдаха потрапив до полону. Усі спроби врятувати йому хоча б життя виявилася марними. 

Розстріл Максиміліана, фото: wikipedia

Хуарес був готовий співчувати Габсбургу особисто, але для нього важливіше було продемонструвати, що мексиканці ніколи більше не приймуть правителя, нав’язаного їм ззовні.

Шарлотті довгий час не повідомляли про смерть чоловіка. І лише коли приховувати її було вже неможливо, розповіли… Вона вдягнула траур. Але за кілька місяців зняла. Повідомивши ошелешеним близьким, що знає – Максиміліан живий! 

Вона лягала спати з іграшкою, яку називала Максі. Писала довгі листи, адресовані, зокрема, й "іще живому" чоловіку. Це було справжнє божевілля, в якому імператриця Мексики (так, вона продовжувала себе так називати) прожила ще півстоліття після розстрілу в Серро-де-лас-Кампанас.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.