Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала "велику" війну з Україною

Однак і одним лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді "велика" війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися на укладення тривалого миру в Європі.

Напад Росії на Україну в лютому 2022 року був викликаний трьома глибинними причинами та однією ситуативною обставиною. Обставиною була невідповідність справжнього становища Росії та України кремлівським уявленням. Незмінність влади, відсутність опозиції та цензура в медіа самі по собі здатні за десятиліття сформувати в будь-якого диктатора викривлену картину світу. До цього слід додати психологічні особливості Путіна та його тривалу ізоляцію під час пандемії 2020 року. Тож не дивно, що російський президент дійшов тих висновків, яких дійшов – про непереможність Росії, штучність України та байдужість міжнародної спільноти до "великої" війни. Ілюзії взяли гору над реальністю.

Читайте також: Будь-яка угода з Путіним не повинна знецінювати жертви

Трьома причинами повномасштабного вторгнення були:

• а) авторитаризм – цілком успішне застосування Кремлем стратегії зовнішньої експансії для розв’язання внутрішніх проблем ("маленька переможна війна" або ж "експорт хаосу") та готовність діяти так і надалі, зокрема в Україні;
• б) імперіалізм – частково успішна боротьба Кремля за переділ світу і посідання Росією особливого місця ("вставання з колін", "багатополярний світ" і "можемо повторити") та прагнення відновити імперію, зокрема, за рахунок України;
• в) великоросійський шовінізм та українофобія – особиста неприязнь Путіна до України як до успішного і небезпечного для Росії прикладу демократизації та європеїзації, що переросла в заперечення самого існування українців ("росіяни та українці – один народ").

Перетин цих трьох треків у одному місці (Україна) та часі (постковідна доба) вкупі з пануванням ілюзій і привели російського диктатора до ухвалення фатального рішення про захоплення України.

Читайте також: Нова реальність. Стислий опис

Підсумки

Нема де правди діти – усі попередні 20 років правління Путіна підтверджували правильність обраного ним шляху: маленьких переможних війн для плебсу, вставання з колін на глобальному рівні та державного шовінізму та українофобії. Росія раз у раз перемагала, Україна відступала, а США та Європа де-факто заплющували очі на руйнування Кремлем світового порядку й окремих сусідніх країн. Отже, диктатор мав усі підстави вважати, що і цього разу ситуація розв’яжеться на його користь.

Взяття Києва за три дні стало б не тільки найвидатнішим успіхом особисто Путіна, а й найбільшим досягненням Росії після 1953 року. По-перше, чергова внутрішньополітична криза була б відстрочена ще на одне-два десятиліття. За захоплення "матері міст руських" росіяни вибачили б Путіну абсолютно все і назавжди. Сам диктатор міг би відродити новий СРСР і очолити його, передавши власне РФ наступнику.

Читайте також: Трамп хоче позбутися Зеленського

По-друге, світовий порядок був би остаточно зруйнований, а авторитарна вісь Москва — Пекін — Тегеран — Пхеньян взяла б гору над розгубленим і розпорошеним демократичним Заходом. Так, Кремль не повернувся б до розподілу світу на двох, як це було у XX столітті, але "працювати" одним з трьох світових наглядачів – не так вже й погано.

Ну і по-третє, деградація та вимирання етнічних росіян були б призупинені на багато десятиліть, а перетворення православної Росії на ісламський Русистан надовго відстрочено. А те, що це означало б зникнення української (а потім і білоруської) нації – то це лише Кремлю на користь.

Погодьтеся, мало який би деспот встояв би перед такою спокусою. А це означає, що без руйнування путінського режиму та перетворення Росії на нормальну державу Україна буде у небезпеці. Навіть після підписання перемир’я. 

Бо причини, які породили одну агресію, раніше чи пізніше породять іншу.

І нам варто бути до цього готовими.

Джерело

Про автора: Сергій Громенко, журналіст, експерт з безпекових питань

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.