"Мой муж погиб, мы вам очень благодарны"

Дорогі розумні люди, будь ласка, "не умнічайте" (с)! Не пишіть розлогих простирадел про російську "культуру смерті", "танатократію" і тому подібне красиве глибокодум'я, — саме цим був десятиліттями займався в стосунку до Росії Захід: як  написав іще в 1947 р. Юрій Шевельов, "або приймав примітивізм за органічне явище, або дошукувався в ньому надзвичайної складности" ("Зустрічі з Заходом"), - на чім зрештою й погорів. 

Читайте також: Асиметрична інформаційна війна з Росією

Тим часом там усе просто, як жандармський чобіт, і для зрозуміння потребує зовсім не Достоєвського, а незаслужено забутого у РФ Салтикова-Щедріна: це город Глупов, був, є і буде, аж доки не завалиться, з Божою й нашою поміччю. 

Ті тітки — з найвищою правдоподібністю, спеціально дібрані "актриси", текст із подяками їм виписав який-небудь Пєсков, весь цей спектакль призначено для одного глядача — того, котрий х*ло. А йому явно сподобалось — отже, спектакль удався, і не варто без потреби множити сутності. 

Що ж до тих рашкознавців, котрі журяться після цього івенту по ненаших виданнях, мовляв, як же так, адже ще ось історично недавно, всього одне покоління тому, війна в Афганістані була зродила до життя Комітет солдатських матерів, і яка ж була активна громадська організація, і яка важлива була її роль у виведенні з Афганістану радянських військ, і як же це Путін так швидко таку силу приборкав, — то, трясця їхній глуповській мамі, замість таке шерити, ви б краще їм нагадали, що Спілка солдатських матерів (саме з такою назвою) спочатку виникла в Києві, це була українська організація (з вимогою, між іншим, щоб українські хлопці проходили службу в межах Української РСР), енд зис мейкс ол зе діференс — при ближчому вгляді взагалі неважко виявите, що всі скільки-небудь осмислені протестні рухи що в Російській імперії, що в СРСР були з походження "інородчеські" - від повстання декабристів і до того самого Комітету солдатських матерів, і як же можна досі цього не помічати? 

Читайте також: Вікторія Рощина. In memoriam

Та ж усе просто, аж очі вбирає: доки була в Росії Україна — були й матері, що протестували проти загарбницьких воєн, а не стало України — не стало й протестів: кушай тюрю, Яша, і кажи "спасибо, Владимир Владимирович"... І хто це має пояснювати Заходу, як не ми? І якого милого ви натомість вправляєтесь, по факту, у все тих самих, 1000 раз скомпрометованих дослідженнях "загадочної руської душі", коли там ніякої душі й близько не ворушилось — максимум пара од чайника?.. 

Словом, не будьте як Захід, благаю. Будьте як Україна.

*Публікується зі збереженням стилю авторки

Джерело

Про авторку. Оксана Забужко, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.