На захист дисидентів: вони — візіонери майбутнього

Виглядає воно приблизно так.

Українські шістдесятники, дисиденти, антикомуністична діаспора — всі вони були ідеалісти, мрійники, в них не було жодного батальйону, всі вони зазнали поразки й не вплинули ні на що.

Я завжди питаю таких людей: а що, потім Радянський Союз розпався сам по собі?

Та ні, кажуть вони, був Чорнобиль, Афган, Рейґан, економічна криза, Горбачов, Єльцин, ГКЧП, відсутнє додати, непотрібне закреслити.

Погоджуюсь. Завжди є об'єктивні чинники. Але.

Країна і нація формуються тоді, коли є візія майбутнього, приваблива для суспільства. Без такої візії об'єктивні чинники розпаду призводять просто до колапсу. Світ сповнений уламками колишніх імперій, які так і не стали країнами.

Читайте також: Деколонізація Росії: Божі млини мелють повільно

Ми стали. За це будемо вдячні, між іншим, і тим, хто сформулював візію України у другій половині минулого сторіччя й доніс її до дня незалежності.

P.S. Те саме стосується прийдешнього наступного етапу розпаду імперії (сподіваюся, останнього). Нині важливі люди, які формують візії майбутніх нових незалежних держав. Навіть якщо в них нема батальйонів. Поки що. Втім, в когось із них вже є.

Джерело

Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.