Нам треба переконати союзників, що поразка Росії припустима

Як завершуються війни?

• Створюється бачення перемоги та післявоєнного устрою світу.
• Навколо цього бачення формується коаліція переможців - тих, хто скористається перемогою. В процесі формування коаліції візія коригується.
• Сформована коаліція починає втілювати стратегію перемоги, виділяючи необхідні для цього ресурси та ухвалюючи відповідні військові, політичні, економічні, дипломатичні та інші рішення.
• Після перемоги коаліція переможців стає основою післявоєнної системи міжнародної безпеки.

Сьогодні завершенню війни заважає те, що наші західні партнери бояться поразки Росії так само, як і поразки України. Тому вони дотримуються стратегії поступового зменшення спроможності Росії. По суті, це війна на виснаження, в якій Україна стікає кров'ю.

Навіть у разі успішності такої стратегії, по-перше, не факт, що Україна протримається довше, а не впаде першою; по-друге, цій стратегії можна дати задній хід; по-третє, навіть у разі беззастережної перемоги Україна вийде з війни надто виснаженою, щоб можна було відновитися.

Читайте також: Путінський режим очевидно не має правонаступника

Нам потрібно рухати наших партнерів до згоди на поразку Росії та встановлення сталого миру, в якому Росія ніколи більше не загрожує Україні та іншим країнам. Окрім ворогів і партнерів, є ще півтори сотні країн, яким все одно, або які мають власні інтереси, або в яких є різноманітні причини не підтримувати Україну. Від них нам також потрібна згода або принаймні не заперечення.

Міжнародні саміти та парламентські асамблеї якраз і є механізмом вироблення таких спільних рішень. Висновки аналітичних центрів стають текстами політичних резолюцій (і не думайте, що це просто). Політичні резолюції поступово перетворюються на конкретні рішення щодо зброї, грошей, санкцій, різноманітних впливів у політичній, економічній, військовій сфері, які формують нашу перемогу.

Позиція наших партнерів змінюється. Спочатку ніхто не вірив, що ми зможемо встояти більше кількох тижнів. Героїзм Збройних сил України та стійкість українського суспільства й держави переконали союзників почати надавати нам скромну допомогу. Зусилля українських політиків, дипломатів, військових, громадських активістів поступово розширювали асортимент й обсяг допомоги. Це поступовий процес, і люди, які пишуть, що позиція наших партнерів незмінна з 2022 року, просто грішать проти правди. Номенклатура зброї десятками малих кроків виросла з "джавелінів" до F-16. Те саме і з санкціями, грошима, трибуналами, міжнародними статусами та іншими інструментами перемоги. Треба не опускати руки, а наполегливо місяцями й роками добиватися свого, як це роблять сотні людей, дружбою з багатьма з яких я пишаюся.

Читайте також: Росія переможе тільки тоді, коли ми самі подаруємо їй цю перемогу

Вам не подобалися слова про глибоку стурбованість, але то був лише початок. Після того було ще чимало різного. Крок за кроком. Добиватися свого.

Роздратовано казати: "Навіщо всі ці саміти, конференції, асамблеї й форуми, якщо нам просто потрібні зброя, гроші й санкції" - це все одно, що роздратовано казати "Навіщо мені йти в банк? Мені не потрібен банк, мені потрібні гроші".

Бо гроші в банках.

А рішення в руках парламентів, урядів і президентів.

І їх треба добути. Так, щоб вони були узгоджені.

Переконати союзників, що поразка Росії припустима.

Спочатку припустима.

Можлива.

Ймовірна.

Бажана.

Безальтернативна.

Це довгий шлях.

Джерело

Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.