Навіщо обшукують Пашинського. Колонка Віталія Портникова

Обшуки очільника асоціації оборонних підприємств, колишнього народного депутата України Сергія Пашинського припали у часі на тотальні зміни військового керівництва в країні. Як завжди це у нас буває, ми очікуємо від цієї тотальної зміни змін у цій ситуації, яка склалася у російсько-українській війні. І, звісно, можемо також очікувати, що й обшуки, які проводять антикорупційні структури в Сергія Пашинського, покращать ситуацію з розвитком оборонної промисловості України в ситуації, коли нам фатально не вистачає зброї власного виробництва, або ж ні.

Ми знаємо, що ці обшуки пов'язані зі справою десятирічної давнини. Як правило про такі справи згадують саме тоді, коли є якісь персональні претензії до фігурантів, бо завжди виникає питання: а чому за такий тривалий час не вдалося дійти до якихось реальних результатів, які б свідчили про те, як слідство справляється зі своїми функціями.

У той період поява справи по нафті улюбленця Віктора Януковича Сергія Курченка пов'язувалася з антикорупційними запитами групи народних депутатів України щодо їхніх колег - проросійських політиків, які спекулювали, так би мовити, дизельним пальним. Зараз ці люди не найулюбленіші герої в українській політиці, однак тоді вони продовжували зберігати значний вплив не тільки у підприємницькому житті, але й у силових структурах.

Сьогодні справа Пашинського припала на його власний запит, пов'язаний із ситуацією на ринку українських боєприпасів, і на корупцію, пов'язану з одним із найважливіших напрямів допомоги Збройним Силам України. Усі ми прекрасно з вами розуміємо: якщо не буде наведено лад в отриманні Збройними Силами української ж зброї, це може призвести до серйозних наслідків у наступні роки війни Росії з Україною.

Я не буду ставити питання щодо того, хто саме зацікавлений у дестабілізації роботи однієї з найважливіших для української економіки і, я б сказав, для українського виживання галузі, тому що від стабільності оборонної промисловості залежить саме виживання України. Не буду нагадувати про те, що питання тут не в особистих симпатіях чи антипатіях до самого Сергія Пашинського. Його можна не любити, можна підозрювати в якихось вчинках, які будуть викладатися на шпальтах медіа зацікавлених в появі цієї чи іншої резонансної інформації.

Читайте також: Гудименко: обшуки у Пашинського відбуваються на політичне замовлення влади

Головне для нас сьогодні саме зброя, саме снаряди, саме боротьба з актуальною корупцією в оборонній сфері, й мені здається, що це є абсолютно очевидним для кожного, хто сподівається, що в результаті російсько-української війни українська держава не просто виживе, не просто існуватиме, але й забезпечить собі спокійне, мирне життя принаймні на найближчі десятиріччя. Це і є один з найважливіших результатів того, за що сьогодні бореться українська держава й українські Збройні Сили.

Однак без зброї за це, як ми розуміємо, боротися важче, без зброї ми можемо побачити наочно втілення амбіційних політичних планів президента Російської Федерації Володимира Путіна.

Звісно, всі ці ситуації повторюються з року в рік і, звісно, завжди набагато легше повідомляти громадськості про те, як антикорупційні структури України розслідують справи десятирічної давності, ніж реально забезпечити фронт зброєю, ніж реально забезпечити фронт снарядами. Набагато легше вважати, що організувати ефективне керівництво Збройними Силами України може будь-хто, хто згаданий в рішенні політичного керівництва країни. Набагато легше думати, що організувати виробництво зброї може будь-хто, хто отримає в руки контроль над галуззю чи конкретними підприємствами. Однак у реальному житті все це так не працює і, мені здається, за останні роки українці могли б у цьому переконатися на власному життєвому досвіді та ще й дати промовистий урок усім країнам сучасного світу.

Можна проголосувати за улюблену персону, однак жодне голосування, як то казали у старому, ще радянському фільмі, не зробить велику ніжку маленькою, не можна проголосувати за ефективність і професіоналізм, не можна, і це також абсолютно очевидно, забезпечити ефективність просто рішенням відповідних інстанцій.

Саме тому ми з вами маємо бути зацікавлені у професіоналізмі, тому що зараз тільки професіоналізм може забезпечити Україні ту дистанцію виживання, яка нам потрібна для того, щоб українська держава залишилася на політичній мапі світу, а українці залишилися б громадянами цієї держави, а не згадкою у підручниках історії.

Може це якісь великі узагальнення, однак те, що нам потрібна зброя - це не узагальнення, а звичайнісінька реальність. Реальність, з якою, мені здається, мало хто буде сперечатися. А те, що отримання Збройними Силами України зброї власного виробництва залежать від конкретних людей, конкретних команд - це теж абсолютно очевидна реальність, з нею можна не рахуватися, однак це небажання рахуватися в наших умовах вимірюється у людських життях і в кілометрах території, яку ми можемо втрачати, якщо у нас не буде чим захищатися від підступного ворога.

Джерело 

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.