Найкращий у цьому світі союз – це союз держави зі своїм народом

США, найбільш надійний союзник Європи протягом останніх 80 років, просто встав і вийшов. Формально Америка Трампа досі зобов'язана захищати своїх союзників по НАТО, але фактично Трамп дав зрозуміти, що Європа може не розраховувати на США у разі нападу Росії. 

Кинути своїх союзників напризволяще стає нормою і широко практикується як США в Іраку, Афганістані, Україні чи Росія в Сирії, Вірменії, на Балканах. 

Натомість нові союзи створюються довго і болісно. Україна майже 10 років чекала на допомогу ЄС і, нарешті, зараз це відбувається. 

Причому, не завдяки Україні чи ЄС, а передусім завдяки зраді Трампа. Тільки тоді, коли Трамп залишив Європу напризволяще, ЄС формує союз з Україною, як єдиною країною регіону, яка здатна захистити Європу від вторгнення. 

У цей час зрад і невизначеності довіра між державами стерта в нуль. Всі прекрасно розуміють, що підписані папірці нічого не варті, якщо на кону війна. 

Читайте також: Росія впаде. Це не надія, а реальна перспектива

Єдиний партнер, який не зрадить державу в ці часи невизначеності – це власний народ. 

Розвиваючи відносини з Європою, Україна має спертися на свій народ. Тільки ми самі, єдині у цілому світі, хто зацікавлений, щоб Україна була. 

Нікому, крім нас не потрібні садки вишневі коло хати, ці поля пшениці, соняхи, що тягнуть голови до сонця. Нікому, крім нас, не потрібні дніпровські кручі, Свята Софія, лимани, львівські кам'яниці. 

Щоб вижити зараз, нам треба мобілізувати самих себе на справжню роботу, справжню війну. Не донатами, не репостами, не потужним інформаційним спротивом, а своїми власними ручками на воєнних заводах або в лавах ЗСУ.

Мобілізація – чомусь в країні героїв, козаків, безжальних воїнів це стало страшне слово. Чомусь великий і вільний народ сидить по хатах і чекає, коли "наші котики" понищать всіх свиномордих за нас. Чомусь власна держава своїм Марафоном за три роки виховала націю ухилянтів, де сцятися за свою шкуру у жінки під спідницею стало не ганьбою, як мало б бути, а успєшним успєхом. 

Читайте також: Сто днів Трампа: як невизначеність може завершити війну

В ці часи, коли нація балансує на межі загибелі, президент має виявити справжнє лідерство. Зеленський повинен забути про вибори, розпустити виборчі сітки в регіонах, згорнути проєкт "Блок Зеленського" і агітувати за мобілізацію. 

Так, це буде політичне самовбивство. Бо країна втомилася від війни, та мобілізація, якої так уникав Зеленський, щоб не дай боже, вона не асоціювалася з ним особисто, може поховати його бажання залишитися у владі ще на багато років. 

Але хто, як не президент має вести націю за собою? Хто, як не сам Зеленський, зможе достукатися до своїх миролюбних прихильників, щоб вони перестали уникати свого громадянського обов'язку і пішли захищати своїх жінок і дітей від катувань і вбивств?

Пане Володимире Зеленський, ви ж хочете бути справжнім лідером? Маєте амбіції бути другим Черчиллем? То вставайте і підіймайте народ України на боротьбу! Ви ж маєте рейтинги, то конвертуйте їх в оборону країни!

Оголосіть мобілізацію Великою мобілізацією під патронатом президента України. Агітуйте за це особисто. Ризикніть своєю політичною кар'єрою заради того, щоб Україна була. Будь те зі своїм народом. Він же ризикує не посадою, а життям. Долучайтеся!!

Найкращий у цьому світі союз – це союз держави зі своїм народом.

Джерело

Про автора: Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.