Неоднозначний результат цьогорічного Давосу

Позиція Зеленського "Ніяких переговорів — Росія недоговороспроможна" - в цілому, жорстка, але реалістична. Це факт, котрий 17 січня підтвердила і заява заступника голови Радбезу РФ Мєдвєдєва: жодні підписані "папірці" не завадять знов і знов розв’язувати війну і нищити українців як націю, а Україну як державу. Наскільки це зрозуміли вже представники партнерів, сказати складно. Однак судячи з того ж Давосу, більшість все ще вважає переговори й мирну угоду обов’язковим прикінцевим елементом ситуації. Тобто реальність протистояння з нецивілізованим агресором вони ще не прийняли.

Позиція "Без західної допомоги буде дуже важко" - теж факт. З одного боку, тезу продовжують прогнози "якщо України більше не буде між вами та Росією, удари будуть завдаватись вже по вас і вже ваші громадяни підуть на фронт". І судячи з масових заяв з Польщі, Швеції, країн Балтії, Великої Британії, Фінляндії й навіть Німеччини, перспективу неминучого нападу Росії вони вже прийняли. Національні ВПК помалу набирають обертів. З іншого боку, в усіх європейських урядів значна електоральна інерція: громадяни все ще не сприймають напад Росії як загрозу особисто кожному з них, тож владі доводиться це враховувати. Звідси сьогоднішнє рішення Бундестагу: провалене постачання Україні Таурусів.

Читайте також: Республіканці поки що налаштовані на блокування будь-яких рішень про допомогу Україні. Колонка Віталія Портникова

Тобто Україну і Зеленського чують, але власні електоральні реалії поки переважають. Плюс заяви серії "будемо воювати лопатами" таки трохи розхолоджують союзників – мовляв, допомога потрібна, але не критична, якось українці й без неї впораються, хоча б тимчасово. Можемо не поспішати з рішеннями й не відкидати форс-мажором власні потреби.

Плюс варто враховувати базову парадигму Заходу щодо цієї війни: задача – виснажити Росію достатньою мірою до моменту, коли будуть готові власні оборонні потужності країн НАТО. А це від 3 до 6 років. Відповідно, їхня робота: прослідкувати, щоб Росія за цей час не вирвалась з української пастки. А не забезпечити швидку перемогу України. Хоча це теж не суперечить їхнім інтересам, вдасться – то й добре.

Виступ перед інвесторами так само мотивувальний – але без реального фундаменту. Всі ці позитивні домовленості безсенсові без серйозних внутрішніх змін в Україні. Так, це знов про боротьбу з корупцією. Або хоч про якесь її обмеження. А також про зменшення сильно роздутих регулювальних функцій держави та втручання в бізнесові питання (цього навіть ВПК не уникає – як бачимо з останніх скандалів за участі державних аудиторів). Ну і, звісно, про суди: не так їхню незалежність, як навпаки, про подолання кастовості й закритості "держави в державі", що живе поза правовим полем і функціонує на суто грошових принципах.

Читайте також: Що таке перемога України? Як її здобути?

А на наявні зараз в нас умови роботи великого бізнесу можуть прийти хіба китайські інвестори. Однак варто пам’ятати: Китай по факту ніколи не робить "інвестицій". Він просто купує країну, її територію (що знов відсилає нас до заяв представників влади про Китай як партнера – виходить, достатньо небезпечних).

Загалом висновок з давоського візиту Зеленського не так щоб негативний. Головне: кремлівський наратив "Захід втомився від України" явно далекий від реалій. Світ не орієнтований на перемогу Росії – всі розуміють, що це зашкодить їм напряму і стане початком ще гірших подій. Тож нас не лишать без підтримки. Але вимоги справді, як і прогнозувалось, стали жорсткішими. А допомога – меншою.

Ще один момент: Європа зрозуміла і прийняла, що саме їй доведеться компенсувати весь той обсяг допомоги, що тепер не даватиме США. Теж плюс нам.

Але, зважаючи на все, ситуація зараз вирішується справді на полі бою, а не в кабінетах. У військовій, а не в політичній чи економічній площині. Політики надто довго "не вивозять". А от на військових союзники побачили, що можуть покладатись.

Що змушує очікувати нового витка протистояння політичного і військового керівництва всередині України... Отакий неоднозначний результат цьогорічного Давосу.

Джерело

Про автора. Олексій Голобуцький, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.