Перемогти не можна примиритися

Початок війни та перших півтора року домінував дискурс про те, як допомогти Україні перемогти Росію. Зараз же, через низку обставин, в тому числі й неабиякі старання Кремля, світ говорить про те, як помирити Україну і Росію. 

Ініціатива була повністю на нашому боці, коли світ говорив про необхідність перемоги України над Росією. Як тільки світ почав говорити про неминучий мир між нами, то ініціатива почала переходити до Москви. Це абсолютно логічно, і ось чому. 

1. Міжнародні партнери. Коли вони діяли в парадигмі перемоги України та поразки Росії, то були сфокусовані на тому, як надавати Україні більше, а Росію зробити слабкішою. Коли ж запанувала розмова про мир, то фокус уваги поступово зміщується з допомоги Україні на те, як досягти припинення бойових дій. Зокрема, й шляхом зменшення постачань Україні зброї й всього іншого для продовження війни. Бо якщо ми й усі інші за якнайшвидший мир з Росією, то навіщо нам зброя, велике військо та інше?! 

Мілітаризація і прагнення до миру дуже рідко працюють разом. Якщо ти готуєшся до миру, то не можеш готуватися до війни. Домінує щось одне. 

Особливо в сучасному світі "розніженої людини", якій не хочеться виходити із зони комфорту. Тому так легко запанувало сподівання на мир.

Читайте також: Про готовність Путіна закінчити війну та "посередника" Трампа

2. Українські цивільні. Якщо скоро буде мир, то навіщо їм мобілізуватися до війська, волонтерити і донатити?! Краще трохи почекати, і все вляжеться. Вдасться уникнути мобілізації до армії, розпорядитися своїм волонтерським часом на суто особисті справи, а те, що не пішло на донати війську, витрати на себе. Набагато ж приємніше думати про відпустку або приглядатися до нового автомобіля, ніж жити війною і думати, як допомогти армії. В очікуванні миру люди природно починають перемикатися на дозвілля, покупки зайвих речей, бізнес, роздуми про вибори… Про що завгодно, тільки не про фронт. 

3. Українські військові. Коли про швидкий мир говорять звідусіль і всі повністю перемикаються на мирне життя, то військовослужбовець на "нулі" обʼєктивно починає більше думати не про війну і перемогу, а про цивільне життя. Він — така сама людина, з такими ж мріями й бажаннями, як і цивільні. Мало того, він має значно більше підстав сподіватися на відпочинок і відновлення, ніж інші. 

Безперервні та всюдисущі розмови про мир безумовно впливають на дух і налаштованість, демотивують воювати й ризикувати. Відтак, це дуже деморалізує під час бойових дій. 

Читайте також: Найкращий у цьому світі союз – це союз держави зі своїм народом

В сухому залишку маємо таке: дискурс про мир істотно знижує здатність оборонятися діям Росії та її союзників. Це стосується і наших партнерів, і нас. "Мирний" контекст сприйняття війни та ставлення до неї однозначно вигідний ворогу. Він де-факто роззброює нас і створює нові можливості для агресора. 

На певному етапі обставини дуже тиснули на Україну, щоб ми включилися в дискурс про мир. Але з цього точно треба вибиратися. Кожен наступний обстріл українських міст й втрати серед цивільних дають підстави знову повернути світ в парадигму перемоги України та поразки Росії. У підсумку все одно буде мир, але лише після поразки Росії. 

Однією з найбільших проблем з 2015 року було те, що ми дали росіянам втягнути себе і західних партнерів в "парадигму миру". Попри те, що це нібито дало змогу потягнути час, велика війна все одно постукала у двері. Це було не вирішення, а відкладання проблеми. Багато хто у світі, не використав той виграний час для підготовки до великої війни. Так буде і цього разу, якщо займатися самообманом.

Джерело

Про автора: Михайло Басараб, політолог.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.