Про дилему: або "ось-ось програємо", або "треба про щось домовлятися"

Оце зараз популярний дискурс, хто більше винуватий. "Злочинна влада", погане суспільство, погані партнери. Звісно, вся ця дискусія добре полита політичними вподобаннями деяких її учасників. Але фон для пошуку винних сприятливий, звісно: наразі ворог наступає, у партнерів майже весь дискурс — про перемовини (і не тільки у Трампа, насправді), а серед багатьох українців — про те, що ми або "ось-ось програємо", або "треба про щось домовлятися". 

Просто нагадаю: коли Україна відбила спробу захопити Київ, а особливо після Харкова і Херсона західні військові та політики радо хвалилися, що це "ми їх всьому навчили". А потім — якщо вірити Вудворту — легко піддалися на ядерний шантаж Путіна. Зараз же, коли ми вимушені розмінювати російські втрати та час на території — можна пошукати проблему в Україні та українцях. Звісно, українці не залишаються в боргу. Особливо влада, для якої це політично природно.

Владу, звісно, є за що штурхнути. І помилок (кадрових і управлінських), і прорахунків (особливо заднім числом виявлених) вистачає. 

І себе є за що штурхнути, і суспільство, і державу. Бо зараз ми живемо з тими інституціями, тим суспільством і тією державою, яку набудували за 30 років. І радикально її змінити під час війни неможливо. 

Читайте також: Гойдалки зневіри та антизахідні настрої — другий виклик для України після війни з Росією

І так, без наших партнерів і їх грошей нам би настала кабзда. Але в багатьох питаннях: і постачання зброї, і надання дозволів на її використання, і на обмеження щодо Росії і ЄС, і США діють боягузливо або відверто лицемірно. Це факт. 

А ті, хто повторює відверто ідіотську формулу "треба почати з себе, і допомога прийде", здається, реально переслухали тренінгів особистісного зростання. Жодна, навіть велика імперія не вивезла світову війну без зовнішнього ресурсу, особливо, коли війна йшла на її території. Ані Франція, ані Британія, ані СРСР, ані США, які вийшли з Другої Світової в боргах.

І навіть зараз є приклади країн, які діють відносно свого потенціалу набагато більш рішуче і послідовно, ніж "великі гравці". Це країни Скандинавії, які виділяють відносно ВВП в рази більше, ніж США чи великі країни Європи. І які не бігають за Україною зі спробою "повісити" на жертву агресії комплекс провини.

Поточні обмеження для України та дуже повільна допомога нас не знищать як державу. Все ж і допомога є, і заводи з бельгійцями та німцями будуємо, і зброю створюємо. Тому вигребемо. 

Але ця специфічна політика розтягує і масштабує  виклики. На які нашим партнерам доведеться відповідати. Я сам багато разів пояснював мотиви їх обережності, але це не змінює результату. Відгребуть проблеми вони навіть не через Україну, а  сукупно.

Читайте також: Росіяни готові зруйнувати власну країну, аби зруйнувати Україну

Ось вони не прибили "Вагнер" в Україні й не вибили Росію з Сахелю, і вже є війна у Судані. Яка за наслідками для Європи та США виявиться ще більшою проблемою. Там вже 13 млн біженців (ще в серпні було 10), з них 500 тис. - вже в ЄС, 25 млн — на межі голоду. Запалає і ще десь, бо величезний Судан стане експортувати радикалізм і нестабільність, провокуючи кризу за кризою в Африці. А це посилить і економічний, і міграційний тиск.

Ну і те, що Путіна не побили швидко, веде до найгіршого сценарію, якого наші партнери бояться щодо Росії. Власне, хаосу і колапсу при трансфері влади. Путін дуже старається перетворити свою країну на перенасичену ненавистю і нацизмом територію, яка рано чи пізно вибухне. А хаос в Росії — це справді виклики світового масштабу. І хто буде нести за це відповідальність? Крім самих росіян? 

А чому? Тому що свого часу не дали Україні зброю і дозволи відносно швидко виграти війну. І вже якщо в умовне завтра війна завершиться, точку неповернення режим Путіна, найімовірніше, вже пройшов. Як свого часу СРСР, який рухнув вже після завершення Афганської війни. І буде як завжди. Чого боялися, те й отримали.

І тут навіть кілька прізвищ "винних" не вийде призначити. Це системні баги політики. Які доведеться лікувати, коли завершиться цей цикл війни та протистояння.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.