Російський меморандум: Путін "підгодовує" американців дрібницями

1. Спочатку про цілі. Як видно з українського меморандуму, метою України та союзників є безумовне припинення вогню. Натомість Росія розглядає зупинку війни (навіть тимчасову) лише як додаткову винагороду, яку отримує Україна за капітуляцію.

Цілі Путіна вже багато років залишаються незмінними: визнання Заходом прав Кремля на Україну, Європу та ті частини світу, які він вважатиме своїми. Цього можна досягнути як шляхом переговорів зі США (визнаним лідером Заходу, принаймні до останнього часу), так і шляхом війни. У другому випадку війна з Україною, масові вбивства та руйнування українських міст мають стати сигналом для інших: якщо ви не хочете, щоб подібне сталося у вас, то повинні виконувати накази Кремля.

Опір України нічого принципово в планах Кремля не змінює, але змушує коригувати тактику. Саме тому в російському меморандумі з’явилася згадка про план Б: якщо Україна не погодиться на добровільне виведення військ із Запоріжжя, Херсона та Краматорська, то росіян задовольнить припинення військової допомоги від союзників, включно зі Starlink, та виведення іноземних фахівців з України.

Тобто тактична мета Путіна — роззброєння України та припинення постачання зброї з країн-союзників. Оскільки постачання зі США грають важливу роль, Путін заграє з американською адміністрацією і продовжуватиме це робити. Тобто він не вийде з переговорного процесу сам, а буде "підгодовувати" американців дрібницями, які у Вашингтоні сприйматимуться як прогрес.

Читайте також: Стамбул. Імітація перемовин. Навіщо це все?

2. Росія розглядає переговори як тривалий процес. Є приклад Кореї, де мирні переговори тривали роками, а війна в цей час продовжувалася з різною інтенсивністю. Угоду про перемир’я було укладено лише після смерті Сталіна. Заява Мединського про 21 рік, звісно, виглядає лячно, але за нинішньої інтенсивності бойових дій у росіян просто не буде стільки людей.

Тут показовою є історія з передачею Україні 6000 тіл загиблих військових. Хоча це прописано в розділі III меморандуму як крок №3, Росія пропонує перейти до нього негайно й без додаткових умов. Це можна пояснити різким зростанням втрат Росії під час літнього наступу. Зараз їм просто ніде зберігати нові тіла загиблих військових, тож хочуть звільнити місця в моргах.

Отже, Путін готовий воювати й паралельно вести переговори довго, але ресурсів на це в нього не вистачить.

3. Якщо шукати позитив, то ним може бути змішування в договорі нереалістичних пунктів з тими, що виглядають більш-менш прийнятними для України. Також варто відзначити, що Кремль, очевидно, усвідомлює безперспективність наполягання на виведенні ЗСУ з неокупованих територій і допускає можливість плану Б — припинення вогню за фактичною лінією фронту.

Щодо "реалістичних" пунктів: деякі з них Україна вже давно виконала. Наприклад, "денацифікація" у вигляді Закону про заборону нацистської ідеології була реалізована ще 2015 року. А заборона на розміщення іноземних військових баз уже міститься в статті 17 Конституції України 1996 року (хоча, як показує приклад російської бази в Севастополі, це не стало перешкодою). Отже, частину з умов, якщо Росія справді захоче вийти з війни, Україна вже виконала. Теоретично, угода може бути підписана з пунктами, які прийнятні для України й виглядають переконливо для внутрішньої російської аудиторії. Хоча цей сценарій надзвичайно малоймовірний, він принаймні з’являється в документах.

Читайте також: Стамбул: припинення вогню найближчим часом не буде

4. Окремо варто згадати про наполягання росіян на президентських виборах. Як видно, Росія розраховує провести свого кандидата, який і підпише угоду про "остаточне врегулювання", згадану в розділі I меморандуму. Сумніваюся, що вони справді вірять у шанси проросійського кандидата на перемогу найближчим часом, але їх нервує сам Зеленський.

Очевидно, що, за очікуваннями Кремля, угоду про "остаточне врегулювання" має підписувати не Зеленський, а наступний президент. Тобто в передвиборчій кампанії певний кандидат має пообіцяти укласти угоду про капітуляцію — і виборці мають її підтримати. Абсурдність цих очікувань навіть не потребує коментарів.

​5. Усі чекають на реакцію США. У публічному вимірі очікується посилення санкцій, хоча навряд чи це має бути пріоритетом №1. Санкції із законопроєкту Ліндсі Грема, який набрав підтримку 82% Сенату, справді виглядають загрозливо. Але залишається питання: як США застосовуватимуть їх проти Китаю, Індії чи Туреччини? Тому американці обрали тактику, за якої загроза санкцій важливіша за їхнє реальне запровадження.

У будь-якому разі, хоч санкції й важливі, для України набагато важливішою є військова та економічна підтримка. Ми маємо європейську коаліцію на чолі з Францією, Німеччиною та Великою Британією, що дає змогу розраховувати на більшу консолідацію союзників. Також тривають постачання зі США, замовлені ще попередньою адміністрацією. Збільшення цієї допомоги може стати ключовим фактором завершення війни. Сподіваюся, питання її розширення вже є предметом переговорів між Україною, Європою та США.

Внутрішня політична й економічна ситуація в США така, що Трамп не зможе відмовитися від нових постачань зброї Україні за гроші європейців. Це буде важко пояснити ні виборцям, які за опитуваннями продовжують підтримувати Україну, ні республіканцям у Сенаті, ні американським оборонним компаніям, яких Трамп фактично мав би позбавити мільярдних контрактів. Питання лише в тому, як швидко це буде реалізовано і чи стане російський меморандум тим тригером, який запустить нову хвилю підтримки.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.