Трамп — не фанат Путіна. Трамп фанат виключно Трампа

Американські інституції свою битву ще не програли. Чим більша і складніша система, тим важче подолати інертність її політики. Навіть якщо ти дуже хочеш. Тому ми справді не знаємо, чи зможуть Трамп і його оточення реалізувати всі ті чудові плани щодо внутрішнього контролю які вони мають. 

Трамп — не фанат Путіна. Трамп фанат виключно Трампа. Тут ми маємо щиро радіти, що він несе загрозу і нестабільність геть усім. Всім демократіям і всім диктатурам.

Крім того, існує приблизно 0 причин, чому деякі з найболючіших санкцій проти Росії буде знято. Бо — знову таки — інерція. Плюс вигідність цих санкцій для багатьох донорів Трампа. Для нас головне — і наші дипломати з цим впораються — тримати з США звʼязки там, де це можливо. 

Його перемога набагато більший виклик для Європи, ніж для нас. Бо наша диспозиція зрозуміла: вижити, а далі розбиратися. Європі доведеться все ж прощатися з 80-річною ілюзією "американського військового щита", як 2,5 роки тому довелося попрощатися з ілюзією "Росії як джерела енергетичної безпеки". 

Те саме з Китаєм. Торговельну війну з Китаєм чекає ескалація. А якою буде відповідь Китаю в Південнокитайському морі,  ми не знаємо.

Читайте також: Трамп у Білому домі: не катастрофа і не перемога

Для нас і для всіх зараз ключовою є модель взаємодії Трампа з Європою. Бо вести торговельну війну одночасно з Китаєм і ЄС, звісно, можна, але це навіть для США надто руйнівна і ризикована стратегія. Бо головна стратегія Китаю останніх років — провокувати розрив між США та Європою, бо це дозволило б КНР утримати один з ключових ринків, якщо ескалації зі США не уникнути. 

Буде, звісно, дуже іронічно, якщо Китай обере не ескалацію, а посилить діалог з ЄС, і зрештою ЄС і Китай у торгівельній війні з США Трампа будуть по один бік. Але історія і не такі фортелі підкидала. 

Нам у цій ситуації слід сильно скорегувати свої очікування від результатів цього етапу війни. І не тому, що Трамп дружбан Путіна. А тому, що коли почнеться спроба перездати карти у трикутнику Китай — США — Європа, коли нас чекає невідомо що у Південно-Східній Азії (відносно якої і ми, і Росія — периферія), робити ставку, що ми будемо в центрі уваги — наївно. 

Так, нам з дуже високою ймовірністю доведеться шукати можливість вистрибнути у перемовини та розраховувати, що конʼюнктура протягом 2025 року нам в чомусь сприятиме. Але перемовини та завершення цього етапу війни — це не питання нашого бажання і не сценарій, який лежить на столі. До цього ще треба дійти обом сторонам за допомоги третіх сторін. 

Росія перші місяці перемоги Трампа чекатиме очевидних бонусів для себе, мають для того причини через його риторику. За нас — вже зарезервоване на наступний рік фінансування від Європи та "великої сімки", виробничі можливості по зброї — створені й ті, що будуються, раковість Росії і її вразливість. За них — ресурсна перевага тієї сторони й наші ж помилки. 

Читайте також: Перемога Трампа: загроза чи шанс? Чого чекати Україні

Ну і окремо. Чекати, що у Росії є шанси отримати великі бонуси від світової турбулентності — це марення від них і помиральна яма від нас. Вже зараз Росію трясе ІДІЛ, елітарні розборки та низове насильство, бо її система безпеки виснажена війною тут. Все буде ставати гірше. Тому вони не стануть сильніше, їх чекає така ж системна криза як СРСР. 

Тому так, нам буде дуже важко. Місцями дуже боляче. В тому числі від необхідності обирати між (ймовірно) дуже неприємними опціями в короткостроковій перспективі. Але пережити Трампа у нас є всі можливості. А разом з ним — і режим Путіна. 

Якщо пощастить — навіть трохи зі сторони поспостерігати за декадансом, у який скочується світ. І трохи на цьому заробити. Ми ж зрозуміли, що в першу чергу треба бути цинічними прагматиками? Головне — не впадати у відчай, працювати та думати. Інший світ нам не підвезуть.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.