Ультиматум Трампа: краще б дали "Томагавки"

1. Скорочення строку з 50 днів до 10 означає лише те, що Дональд Трамп не бачить сенсу в жодному з цих термінів. Уже зараз зрозуміло, що Путін проігнорує будь-які ультиматуми — і робить це відкрито, кидаючи виклик і явно демонструючи безпорадність усього світу на чолі зі США.

В таких умовах немає сенсу далі чекати, адже з кожним днем американський президент виглядає дедалі більшим посміховиськом в очах світу.

2. Питання: що станеться на 11-й день?

Теоретично, це могли б бути "вторинні тарифи" з законопроєкту Ліндсі Грема. Але цей проєкт так і не був ухвалений. У разі його прийняття президент США отримав би зручний і гнучкий інструмент тиску на покупців російської нафти по всьому світу. Думаю, якби ультиматум був підкріплений цим законом, він звучав би загрозливіше — хоча б тому, що, крім тарифів, там було передбачено чимало інших засобів впливу.

Тобто, якщо ми й побачимо якісь "тарифні" заходи, вони точно відрізнятимуться від того, що чули й бачили ще з квітня.

3. Очевидно, що США насправді не хочуть робити нічого радикального. Ідеальна для них ситуація — щоб усе вирішилося якось саме собою, без особливих витрат з боку Америки.

Читайте також: Ніякого завершення війни за 10 днів не буде

Тому пропозиція щодо вторинних тарифів фактично зводиться до намагання розширити коло тих, хто тиснутиме на Путіна. У цей контекст вписуються і зустріч Келлога з Лукашенком, і обіцянки штрафних тарифів проти Індії, і намагання схилити Китай до участі в тиску на Росію.

У цьому ж контексті візит Стіва Віткоффа до Москви може розглядатися американцями як крайня спроба домовитися з Путіним бодай про щось.

4. Індія вже заявила, що переглядає постачання нафти з Росії.

Натомість Китай нічого конкретного не відповів. Хоча в медіа писали, що він уже нібито відкинув можливість відмови від російської нафти під тиском американців, насправді реліз МЗС КНР нічого подібного не містить.

Дослівна цитата: "Китай вживатиме розумних заходів енергетичної безпеки, виходячи з власних національних інтересів". Очевидно, що в цьому немає жодного натяку на згоду з блокувальними тарифами в 500% в обмін на дешеву нафту з Росії.

5. Є питання: чи має Китай можливість вплинути на Путіна, щоб той припинив війну?

Питання непросте. Є приклад Північної Кореї, яка економічно залежить від Китаю на 99,9%. Але, попри таку залежність, вплив Китаю на її військові програми — мінімальний. Санкції Ради Безпеки ООН проти КНДР, підтримані Китаєм, — яскраве цьому підтвердження.

Очевидно, що військово-технічне співробітництво між Росією та Китаєм є суттєвим. Верстати, електроніка, двигуни, оптика, навігаційні системи тощо — все це активно постачають китайські підприємства до Росії, і воно використовується у війні проти України.

Тож, якщо Китай і може вплинути на Путіна, то, ймовірно, лише припиненням постачання продукції подвійного призначення — як напряму, так і через треті країни.

Але щоб Китай на це пішов, йому треба щось запропонувати натомість — те, що буде справжньою цінністю для Пекіна. Можливо, питання тарифів і є такою цінністю, хоча й тут є сумніви.

Читайте також: Ультиматум Трампа: торги будуть довгими

6. Якщо узагальнити все викладене вище, то виходить, що шанси зупинити війну впродовж серпня хоч і залишаються, але вони надзвичайно малі. У США не так багато нових інструментів тиску на Путіна.

По суті, вся стратегія зводиться до того, щоб тиснути на партнерів Росії, аби ті тиснули на неї разом зі США. Навіть у випадку, якщо Китай та Індія відмовляться від купівлі російської нафти, це не стане катастрофою для Росії, яка змусить її зупинити війну. Найімовірніше, Кремль просто ще більше забере грошей із цивільних секторів економіки на користь війни.

Вести війну стане трохи складніше, але не настільки, щоб її припинити.

Найбільша надія — що країни Глобального Півдня у відповідь на "тарифні заходи" Трампа таки допоможуть створити достатній тиск на Путіна, аби він зупинив війну. Якщо це станеться — це буде ще одне диво в цій війні.

Але краще б замість усього цього дали нарешті "Томагавки" і не обмежували вибір цілей.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.