Про "малєнькую войну" Людмили Улицької

Готуючись до різних виступів на книжковому ярмарку в Лейпцигу, почала складати докупи різні думки, зокрема про ті "премії миру", якими західний світ так наполегливо намагається зводити докупи на одних сценах росіян і українців, а часом ще білорусів. Ну, тут нічого нового. Але сфокусувалася трохи на свіжій історії — премії миру ім. Еріха Марії Ремарка, що мали вручити одночасно російській письменниці Людмилі Улицькій та українському художнику Сергію Майдукову. Цьогорічна премія, за задумом журі, мала трактуватися як "знак надії на примирення" (ну а як же інакше?). Майдуков відмовився їхати на вручення і правильно зробив.

А мені тут щойно трапилося інтерв'ю Улицької, яка, до речі, якщо ви не знали, переїхала жити з Росії до Берліна (типу син змусив її "евакуюватися", а дуже не хотіла). Я теж не знала, мені геть нецікаво, чим живуть росіяни нині. Але, готуючись до власного виступу, вирішила трохи навести фокус. І от вмикаю я відео — публічне інтерв'ю Улицької в Берліні — й майже одразу чую: "Я родилась во время войны. Мне почти 80 лет, и я прожила огромный счастливый кусок жизни, когда больших войн не было. Маленькие локальные постоянно шли где-то на окраинах у нас в России. Но все-таки была надежда, что большой войны больше не будет. Сейчас уверенности в этом нет. Хотелось бы, чтобы эта угроза нас миновала", - каже Улицька вже зараз, під час повномасштабної війни Росії в Україні, сидячи на сцені на тлі плаката "Stand with Ukraine". "Ну, это зависит от того, как понимать словосочетание "большая война". На самом деле, уже идет большая война", - говорить так акуратно ведуча. "Но мне хочется пока что назвать ее маленькой", - відповідає Улицька.

Читайте також: Хто ж буде розповідати правду про події в Україні?

Усе це зрозуміло, і нічого нового. Але й вкотре готувати тези відповідей на можливі питання про хороших росіян уже відверто замахало. Втім, напевно, про все це таки потрібно хоч якось, хоч щось говорити. Чи я помиляюся?

Маленька така війна, локальна. Сама по собі іде, як і ті інші малєнькіє войни на окраінах у ніх в Росіі. Їй хочеться так вважати.

Мєрзость.

Все це зрозуміло, і нічого нового. Але й вкотре готувати тези відповідей на можливі питання про хороших росіян уже відверто замахало. Втім, напевно, про все це таки потрібно хоч якось, хоч щось говорити. Чи я помиляюся? Здається, воно не працює, ні? Бо ці премії миру сипляться і сипляться. Глуха баба стара Європа, не чує, ні.

Джерело

Про авторку. Ірина Цілик, українська кінорежисерка, письменниця, авторка поетичних і прозових творів. Член Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.