Росія не стане демократією, доки не розпадеться

Рік тому Владімір Путін визнав незалежність спонсорованих Росією сепаратистських республік Донецька і Луганська – що стало стартовим свистком для повномасштабного вторгнення в Україну через три дні. Для нас українців, Світ змінився назавжди. Та у 2022 році був ще один акт визнання, який майже всі зігнорували, але моє серце від нього тьохнуло. 18 жовтня 2022 Верховна Рада України оголосила Чеченську Республіку Ічкерія «тимчасово окупованою Російською Федерацією».

Маю пояснити. Коли Радянський Союз зазнав краху у 1991 році, Чечня була однією з двох автономних республік новонезалежної Російської Федерації, які проголосили незалежність (іншою був Татарстан). Та світовим лідерам тоді було досить і того, що їм тоді довелося серйозно сприйняти усі ті радянські республіки, які до того вважалися просто адміністративними частинами Росії – Україну, Грузію, Казахстан (ще б навчитися їх правильно вимовляти...) Шок Заходу від такої нової географії означав, що незалежна Ічкерія не мала навіть примарного шансу на визнання.

Розпад Радянської імперії вдалося втримати в межах кордонів Російської Федерації ціною двох руйнівних чеченських війн за мовчазної згоди внутрішніх і міжнародних інституцій. Як наслідок, Чечня-Ічкерія стала тестовим майданчиком для теперішньої військової стратегії проти України: державна терористична війна.

Читайте також: Від першого до останнього подиху

А що якби, питаю себе, новий тоталітаризм Росії решта Світу у 1990-х не спустила крізь пальці? В ті роки, щоби убезпечити людство від зростання нового Гітлера, достатньо було дозволити Росії мирно зменшитися за належного міжнародного нагляду. На жаль, за всі злочини радянського режиму тоді Захід затаврував лише комунізм. А російський імперіалізм за проблему ніколи не вважався.

А що якби, питаю себе, новий тоталітаризм Росії решта Світу у 1990-х не спустила крізь пальці? В ті роки, щоби убезпечити людство від зростання нового Гітлера, достатньо було дозволити Росії мирно зменшитися за належного міжнародного нагляду. На жаль, за всі злочини радянського режиму тоді Захід затаврував лише комунізм. А російський імперіалізм за проблему ніколи не вважався

Чи могло це бути – як підказує мені моя викарбувана війною антиколоніальна чуйка – ознакою прихованої імперіалістичної солідарности? Чи було це солодким гріхом, який десятиріччями змушував західні імперії поблажливо посміхатися, а не здригатися, перед фактом нахабної колоніальної зверхности, з якою Москва ставилася до своїх неросійських васалів? Я не можу знайти жодного іншого розумного пояснення, чому так багато хто на Заході чіплявся за ірраціональну віру в неминучу і швидку демократичну трансформацію Росії.

Читайте також: Чого не сказав Путін?

Але Росія не стане демократією доки не розпадеться. Бо Росія насправді не є національною державою, а є тією самою застарілою багатоетнічною імперією, яка живе коштом розширення і грабування ресурсів як і 300 років тому – а отже, приреченою знову і знову відтворювати під будь-яким ідеологічним прикриттям політичну систему-в’язницю, яка єдино тримає її вкупі.

Одним з інтелектуальних пережитків від імперіалістичного ХІХ сторіччя є думка про те, що збереження Російської імперії було б ми менш катастрофічним (з погляду гуманітарних наслідків), ніж визнання права на життя десятків народів, чия доля під московським правлінням була нічим іншим як наполегливим виживанням під загрозою повного зникнення. Це упередження допомогло імперії двічі встояти у XX сторіччі – у 1921 році та у 1991 році. Настав час переосмислити це.

Одним з інтелектуальних пережитків від імперіалістичного ХІХ сторіччя є думка про те, що збереження Російської імперії було б ми менш катастрофічним (з погляду гуманітарних наслідків), ніж визнання права на життя десятків народів, чия доля під московським правлінням була нічим іншим як наполегливим виживанням під загрозою повного зникнення. Це упередження допомогло імперії двічі встояти у XX сторіччі – у 1921 році та у 1991 році. Настав час переосмислити це

Я дуже добре пам’ятаю, як примара зникнення переслідувала Україну у 1970-х та на початку 1980-х, доки Чорнобильське лихо врешті вивело нас зі соціального паралічу і змусило українців самим подбати про свою безпеку. У ті "мєнтовські" часи, тих, хто наважувався публічно розмовляти українською, могли у кожну мить принизити російською колоніалістською фразою "ґаварітє па-чєлавєчєскі" (розмовляйте по-людськи)! Якщо одного разу ти таке почув і не зумів гідно відповісти (а кожна незгода з верховенством будь-чого російського таврувалася "українським націоналізмом", найтяжчим злочином тих часів), то цей досвід ти запам’ятовував на все життя.

Читайте також: Гравець чи Медоїд. Сценарії для України

Якщо придивитися, то теперішня війна з боку Москви є жахливо збільшеною версією українських чисток у 1970-х (відомих з архівів КДБ як "операція Блок"): та ж мова, ті ж прийоми. Єдина різниця – масштаб. Ті чистки були вибірковими й непомітними, в той час, як зараз кожна з тисяч російських ракет, які влучили у наші міста, виє ту саму фразу – "розмовляйте по-людськи!" - максимально високим тоном. Українці відповідають відомим виразом захисників острова Зміїний. Ми переживемо Російську Федерацію, так само як пережили й Радянський Союз.

Наш парламент через 30 років визнав Ічкерію. Ми це пройшли: ми знаємо як це бути приреченим на зникнення як нації, коли решті Світу все одно

Та не кожній нації з колишньої московської пастки так пощастило. Тому наш парламент через 30 років визнав Ічкерію. Ми це пройшли: ми знаємо як це бути приреченим на зникнення як нації, коли решті Світу все одно.

Історія повторює сама себе. Непропорційно великий призов серед етнічних меншин в Росії у 2022 році, як форму етнічної чистки потенційно бунтівних регіонів, і наполовину так не обговорюють як становище офісних працівників Москви, які втікають за кордон. Жіночі протести проти мобілізації в Дагестані і Якутії теж красномовно світові медіа назвали протестами в Росії.

Зі зітханням пригадую, як Чорнобильське лихо обговорювалося у 1986 році як ядерна катастрофа в Росії. Дякую, але ні. Ніколи знову, будь ласка; епоха імперіалізму завершилася. Якщо можна було б знайти хоч якийсь позитивний результат через 12 місяців цієї жахливої війни (десятки тисяч убитих, зґвалтованих і понівечених людей, мільйони зруйнованих життів, найкращі на планеті чорноземи, усіяні мінами, незліченні скарби культурної спадщини, перетворених у сміття), так це те, що ми — українці — всі разом, в єдиному пориві спротиву, довели, що неросійські життя є важливими.

Це добра новина, бо про це не йшлося раніше, і точно не в минулому сторіччі. Це дає тим всім, хто почувається людьми (людьми без жодних "лапок"), надію на майбутнє.

Колонка Оксани Забужко у New York Times. Переклад українською від Radio Lemberg

Джерело

Про авторку. Оксана Забужко, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.