"Розмова про майбутнє" і не сказане в ній

…Здавалося, що на щорічне звернення президента в Раді зібралися всі: уряд в повному складі, дипломатичний корпус, секретар РНБО, військове керівництво на чолі з генералом Залужним, керівництво Офісу президента і всі депутати.

З точки зору безпеки це була демонстрація сміливості, яка дещо межувала з дурістю. Бо всі ці люди насправді були декорацією для виступу, який був обіцяний як "розмова про майбутнє".

Виступ був традиційно гарно написаний і чудово виголошеним.

Президент сказав, що Україна змінила світ, повернула йому справжні цінності, стала поруч з найсильнішими й найвільнішими державами у світі. І що ми йдемо до перемоги. Завдяки нашим воїнам, нашим партнерам, що дають зброю, нашим людям, які платять податки, та завдяки нашій внутрішній єдності, яка має змінити традиції української історії помилок.

Завдання на майбутнє — членство в Європейському Союзі, де ми "на порозі", збудувати нову відновлювальну енергетику, яка буде децентралізованою, бо від цього залежить наше виживання. Повернути наших людей із за кордону. Зробити найпотужніший ВПК, бо ми маємо власну сильну зброю — Стугну, Вільхи, Нептуни.

Дійство закінчилося нагородженням званням Герой України п’ятьох загиблих воїнів і державними нагородами ще 15.

Я б хотіла почути те, про що президент не сказав. І про що в нас в принципі не заведено говорити в цей рік великого героїзму всього народу — про подвиги нагороджених. Хоча б кількома словами. Бо ж люди віддали життя, і країна мала б знати їх імена і розповідати про їх вчинки.  Так само як країна мала б знати ціну цієї війни — кількість втрат…

І тут я б хотіла почути те, про що президент не сказав. І про що в нас в принципі не заведено говорити в цей рік великого героїзму всього народу — про подвиги нагороджених. Хоча б кількома словами. Бо ж люди віддали життя, і країна мала б знати їх імена і розповідати про їх вчинки.  Так само як країна мала б знати ціну цієї війни — кількість втрат…

Читайте також: Залужний не грає на публіку і не пробує заспокоїти

Бо єдиний марафон знаходить дивних і диванних "героїв", які зазвичай із теплих крісел розповідають про "перемоги".

Напевно, в розмові про майбутнє варто було б чесно сказати й про нову мобілізацію і про плановану кількість мобілізованих. І про організацію навчань. І, зрештою, про перспективи демобілізації. Люди на фронті хотіли б почути, скільки часу вони мають віддавати свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною і коли отримають право повернутися до цивільного життя.

І про кількість нових запущених заводів ВПК, або бодай про те, скільки коштів передбачено саме на це — на виробництво українських снарядів і зброї. Бо у 2024 році в Європі та США вибори. А українська війна з задекларованими цілями повернення кордонів 1991 року явно затягнеться довше. І отримувати зброю може стати важче. До цього варто готуватися. Оскільки влітку (і я писала про це ще в серпні) варто було турбуватися про генератори…

Розмова про майбутнє мала б включати й розповідь про виконання критеріїв щодо вступу до ЄС, і як буде змінений закон про Конституційний суд, який було подано як євроінтеграційний, але вписано туди норми про контроль за КС з боку Офісу президента. Що не зовсім відповідає європейським стандартам.

Важливо було б почути, що держава пропонуватиме бізнесу, який справді виживає з останніх сил, але платить податки та годує армію. Що там зі зменшенням перевірок і прозорим поверненням ПДВ? Які заохочення будуть тим, хто зберігає чи створює робочі місця? Бо як інакше можна повернути людей?

Якими будуть програми енергомодернізації для того ж бізнесу? Адже в це потрібно інвестувати великі кошти.

І ще б хотілося розмови про НАТО, про яке сьогодні не прозвучало ні слова. Бо це єдина гарантія безпеки для країни, що межує з російською федерацією.

… Нещодавно піймала себе на думці, що сучасна постмодерна культура все більше тяжіє не до змістів, а до суто зовнішніх атрибутів, так званої "атмосфери", або "карнавалу". Достатньо подивитися, яке кіно знімає і дивиться світ.

Як сценаристу Володимиру Зеленському і його команді вдалося створити епічну картину героїчного спротиву українського народу, битви добра і зла, Давида і Голіафа. І це було надзвичайно важливим для забезпечення підтримки України.

Війна — це не лише красиві слова і промови. Це кров, сльози, смерть і втрати. Це втрати мільйонів людей, які вже ніколи не повернуться. Це велика розруха, знищена енергетика і промисловість. Це життя в підвалах і страшні нервові переживання за рідних, які на фронті

Читайте також: Дуже далеко на схід від Едему

Але війна — це не лише красиві слова і промови. Це кров, сльози, смерть і втрати. Це втрати мільйонів людей, які вже ніколи не повернуться. Це велика розруха, знищена енергетика і промисловість. Це життя в підвалах і страшні нервові переживання за рідних, які на фронті.

Це багато людей з інвалідністю, які не знають як їм жити далі, і чи потрібні вони країні, заради якої вони пожертвували своїм здоров’ям. Це діти загиблих, які назавжди лишилися без батьків…

Все це страшенні рани на тілі країни, які не лікуються "атмосферністю" і майстерністю промов. Вони потребують рішень. Інколи непопулярних і важких. Але чесних.

Україна заслужила на чесну розмову про майбутнє замість шоу, де на фразу про "ніколи не відмитися за співпрацю з Москвою" найгучніше аплодують стоячи представники фракції ОПЗЖ…