"Русскій мір" живе в головах окремих людей, а не громад УПЦ МП

Я про це вже писав, але недостатньо чітко. Висловлюсь чіткіше, але, можливо, складніше. Проте хто прочитав мою книгу "Риштовання Церкви", зрозуміє.

Головним аргументом на користь викорінення структур УПЦ в Україні є колаборантство та просування наративів "русского міра". Ці закиди справедливі. Але чи розв'яже зазначені проблеми саме по собі знищення структур УПЦ?

В будь-якій церкві можна розрізняти три рівні: структури, громади та члени громад. Громади цілком не є колаборантами та пропагандистами — в них, навіть якщо вони належать до УПЦ, зазвичай люди з різними поглядами. Структури — це віртуальні конструкції, які живуть лише в головах людей, що ідентифікують себе з тією чи іншою юрисдикцією. Якщо громади — це "іпостасі" Церкви, то церковні структури — це її фантазії. Говорячи точніше, це те, як християни, що належать до тієї самої Церкви, домовилися, щоби їх громади-"іпостасі" були адміністративно зорганізованими. До речі, українське законодавство, яке визнає за юридичні особи громади, а не структури — дуже тверезе саме з богословської точки зору. Також до речі, ідентифікація зі структурою-юрисдикцією для багатьох українських християн замінює собою власне християнську ідентичність. Така ідентифікація є частиною міфології, але не християнського богословʼя, і ця міфологія поширена як в УПЦ, так і в ПЦУ. Ще більше вона поширена у світському середовищі.

Читайте також: Варфоломій дав зрозуміти, що вважає "російський світ" єрессю

Ідентифікація зі структурою-юрисдикцією для багатьох українських християн замінює собою власне християнську ідентичність. Така ідентифікація є частиною міфології, але не християнського богословʼя

Ідеї "русского міра" теж живуть лише в головах окремих людей — навіть не громад, і тим більше не в структурах, які взагалі думати не можуть. Руйнування структур не знищить ці ідеї, бо вони залишаться в головах їх носіїв. Тому у тих, хто бореться зі структурами, буде ілюзія, що знищивши їх, вони побороли ідеї, але останні разом зі своїми носіями просто перекочують деінде, зокрема в інші структури — навіть в ПЦУ.

Вихід тут може бути один: дати спокій громадам і карати за злочини, доведені судом, окремих індивідуумів. Навіть якщо ці індивідууми — високопосадові ієрархи, які думають, що вони і є Церква

Читайте також: Як Росія в ООН скаржилася на гоніння УПЦ МП

Я не виступаю за збереження структур УПЦ — мені їх зовсім не жаль. Це як той євангельський кукіль, доля якого бути спаленим — рано чи пізно. Мені жаль громади, які страждають через своїх окремих членів, а також через очільників структур, а ще через те, що популярне сприйняття ототожнює громади з їх юрисдикцією. Також я вбачаю проблему в тому, що мету боротьби з УПЦ — вивітрення духу "російського світу" - так і не буде досягнуто, а залишиться лише небезпечна ілюзія перемоги над ним.

Вихід тут може бути один: дати спокій громадам і карати за злочини, доведені судом, окремих індивідуумів. Навіть якщо ці індивідууми — високопосадові ієрархи, які думають, що вони і є Церква. До речі, ті, хто бореться з церквами, думають так само, але з богословської точки зору це хибна думка.

Джерело

Про автора. Кирило Говорун, доктор філософських наук за спеціальністю "Богослов'я", професор університету Лойола-Мерімаунт в Лос-Анджелесі, директор Екуменічного інституту Гаффінгтон

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.