Симоньян і Красовський: убивця у профіль та анфас

Ми часто сприймаємо світ та людей, судячи з їх актуальних висловів, що далебі не є об'єктивним відбитком суті та натур. Коли учора директор з мовлення російськомовної версії пропагандистського рупора Кремля RT Антон Красовський, як типовий убивця, закликав топити українських дітей ("А прямо топити таких треба було в Тисині, там, де плине кача. Прямо топити цих дітей, топити... От сказав, що москалі окупували – і одразу кидаєш у річку з буйною течією"), то явив усім справжнє обличчя російського нацизму. Він пішов далі – цей рецидивіст-маніяк, мовляв, маленьких українців  слід забивати у "смерекову хату" в Карпатах і спалювати, що України "взагалі не повинно існувати", а з незгодними вчинити просто: "Ну розстріляємо".

Все просто, нічого не змінилося під сонцем з часів "червоного терору" чи повоєнних літ у Західній Україні, коли "судоплатови" знищували цілі села, запідозривши бодай одну родину у допомозі воякам УПА. Нічого не змінилося: катівні у звільнених ЗСУ українських містах один до одного схожі на підвали львівської тюрми на Лонцького, Дем'янів Лаз чи Дрогобицьку в'язницю.

"У кожного століття є своє середньовіччя", писав Єжи Лєц. У XX воно припало на середину віку, у XXI – на його початок.

І коли, на хвилі скандалу головна редакторка інформаційного агентства "Россия сегодня", керівниця телеканалу "Russia Today" Маргарита Симонівна Симоньян алярмово вигнала Красовського з роботи, це аж ніяк не означає, що вона та решта її підлеглих сповідують інші погляди. Просто на людях надягають штивні костюми й маски цивілізованих. Вона назвала слова Красовського "дикими та огидними", а те, що він це сказав - "тимчасовим божевіллям".  

Нічого не змінилося: катівні у звільнених ЗСУ українських містах один до одного схожі на підвали львівської тюрми на Лонцького, Дем'янів Лаз чи Дрогобицьку в'язницю

Симоньян лукавить, причому цинічно і безсоромно. RT упродовж десятків років тільки тим і займався, що транслював (і продовжує це робити) нацистські ідеї кремлівського карлика, російських ксенофобів і шовіністів зі статусами чиновників, професорів, літераторів та "лідерів громадської думки". Фактично медіа, яке очолює фанатка "русского міра", стало інструментом геббельсівської маячні, яка повторена тисячократно, покликана дегуманізувати й чужі народи, і власний плебс, що споживає з телеекранів такий "духовний харч".

Я іноді думаю, що саме пропагандистська машина повалить саму Росію. Бо країна і так живе не у реальності, а в ілюзорному світі хворих фантазій путінської зграї. Знову ж до Лєца: "А, може, стіни Єрихону впали просто тому, що у місті надто сильно дмухали у фанфари?".

Вони – і Сімоньян, і Красовський, і Соловйов зі своїм "помьотом", - цілком заслужено сидітимуть колись на перших лавах міжнародного трибуналу, бо "гламур" Маргарити Симонівної аж ніяк не відрізняється від брутального сленгу її підлеглого. Це убивці – у профіль і анфас.

І навряд чи їм допоможуть запізнілі зізнання на кшталт того, що опублікував директор Красовський у відповідь на своє звільнення. "Буває так: сидиш в ефірі, тебе несе, і ти не можеш зупинитися", і "вибачився перед Маргаритою, усіма, для кого це здалося диким, немислимим і непереборним". Зауважте: "здалося (!) диким". Тобто, якщо здається, то перехрестіться і не зважайте.

Я іноді думаю, що саме пропагандистська машина повалить саму Росію. Бо країна і так живе не у реальності, а в ілюзорному світі хворих фантазій путінської зграї

Українцям вже давно й нічого не "здається", коли мова про росіян. Після нацистських злочинів у Бучі, Ірпені, Маріуполі, Оленівці, погодьтеся, неймовірно важко залишатися наївними і довірливими. Проблема навіть не в тому, що Красовський зачепив найсвятіше – дітей (нагадаю, Майдан Гідності розпочався після побиття дітей "Беркутом"). Проблема у тому, що ми вже готові до найгірших варіантів – ядерних погроз, планів підірвати Каховську ГЕС.

І у Москві це чудово знають. Що більше, — усвідомлюють, що відплата знайде їх навіть "во глубінє сібірскіх руд". Якою б високою не була ціна перемоги, українці готові платити, бо йдеться про виживання і майбутнє не тільки країни, але й "живих, мертвих та ненароджених".  

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.