Прихильник церковної незалежності України, якого росіяни піддали анафемі: на 98-му році життя помер православний архієрей Філарет

Про його смерть повідомив глава ПЦУ Митрополит Епіфаній.

"Сьогодні глибокий сум і жаль у моєму серці, як і в серцях багатьох українців, бо нині завершився земний шлях Святійшого Патріарха Філарета",  - написав він.

Очільник ПЦУ закликав вірян підносити сердечні молитви за упокій душі новопреставленого Патріарха Філарета, який  відійшов до Господа. 

"Просімо у Всевишнього прийняти його у Своєму Небесному Царстві. Сердечні співчуття рідним спочилого владики! Ми завжди пам’ятатимемо настанови Патріарха Філарета про важливість підтримання єдності Української Церкви навколо Київського Престолу. Пам՚ятатимемо і виконуватимемо також його уроки й настанови про важливість соборності, про смирення перед волею Божою і волею повноти Церкви, про віддане служіння Богу, Церкві Христовій та українському народу. 

Серце Патріарха Філарета зупинилося на 98-му році життя. Але молитва та пам’ять про нього залишаться в помісній автокефальній Українській Православній Церкві довіку. Нехай світлою і вічною буде пам’ять новопреставленого Патріарха, а душа його нехай радіє на небесах тим плодам, які його добра праця тут, на землі, дала і буде давати!" - додав очільник ПЦУ.

В огляді Еспресо пригадає життєвий шлях Філарета та його внесок у духовне життя України.

Життя та діяльність у радянські часи

Філарет, у світському житті Михайло Денисенко, народився в родині шахтаря 23 січня 1929 року на Донеччині, у селі Благодатне. Дід Михайла загинув від Голодомору, а батько Антон Денисенко під час битви за Дніпро у часи Другої світової війни. Смерть батька, казав він, дуже вплинула на світогляд та вибір стати священником.

1 січня 1950 року, під час навчання на II курсі Московської духовної академії, куди він потрапив після навчання в Одеській семінарії, прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарета.

У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а через рік зведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.

1960 року призначений керівником справами Українського екзархату і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962 року був настоятелем подвір'я Російської православної церкви при Александрійському патріархаті у місті Александрії.

1971 року Патріархом Пименом удостоєний права носіння двох панагій.

За церковні заслуги нагороджений орденами Російської православної церкви, Александрійського, Антіохійського, Єрусалимського, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького патріархатів та церков.

22 січня 1979 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за патріотичну діяльність на захист миру нагороджений орденом Дружби народів.

Створення української церкви

Єпископат Української православної церкви, за ініціативою митрополита Філарета, прийняв звернення до Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і архієреїв Російської православної церкви про надання Українській Православній Церкві самостійності й незалежності в управлінні.

У жовтні 1990 року Архієрейський собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет, одноголосно обраний українським єпископатом, став предстоятелем Української православної церкви з титулом "Митрополит Київський і усієї України". 

Після ухвалення рішення Верховною Радою України 24 серпня 1991 року Акту про проголошення України незалежною державою, митрополит Філарет 1-3 листопада 1991 року скликав Помісний собор УПЦ, який одноголосно ухвалив рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української православної церкви.

Всеукраїнський помісний собор УПЦ (вже не РПЦ) в листопаді 1991 року пішов шляхом власної повної канонічної самостійності або "автокефалії" (грецьк.). До Алексія II надіслали звернення з проханням підтримати дану ініціативу й забезпечити вірянам з України вільний духовний розвиток.

Москва постановила створити "підставну" УПЦ (УПЦ Московського патріархату). У Харкові – точно так, як і майже століття тому, під час російсько-української війни, там створювався фейковий "уряд" Радянської України – провели ще один церковний "собор" 1992 року, він обирає ще одного "митрополита Київського". Йдеться про Володимира (Сабодана), керуючого справами Московської патріархії.

Але Філарет і ті, хто його підтримували, продовжують об’єднавчі процеси, й не знайшовши порозуміння з РПЦ, знаходять підтримку в УАПЦ та в діаспорі. Разом вони утворюють Українську православну церкву Київського патріархату.

У Києві урочисто зустрічають прибулого зі США патріарха Мстислава, який погоджується зробити Філарета своїм заступником. Потім, після повернення з Канади, патріархом стає колишній в’язень таборів, дисидент та член ОУН Володимир (Романюк), що ще більше розлючує РПЦ.

Конфлікт з Володимиром (Романюком)

Після смерті патріарха Мстислава на Всеукраїнському православному соборі 21 жовтня 1993 року Патріархом був обраний Володимир (Романюк).

Останні місяці життя Володимир провів у постійній напрузі. Йому регулярно погрожували невідомі.

Незадовго до смерті Романюк звернувся в Управління по боротьбі з організованою злочинністю із заявою, в якій просив захисту від свого заступника Філарета (Денисенка). Там же він вказував на зв'язок Філарета з кримінальними кланами Києва і просив допомоги в тому, щоб знайти церковну касу УПЦ, присвоєну Філаретом. Невдовзі після цього Володимир загинув за загадкових обставин.

11 років мав "анафему" від Московської патріархії

1997 року Архієрейським собором Російської православної церкви Філарета було названо "розкольником" і відлучено від церкви, оскільки той "не послухав зверненого до нього від імені Матері-Церкви заклику до покаяння і продовжував в міжсоборний період розкольницьку діяльність". До того ж Москва не визнає його патріархом (висвячений у жовтні 1995-го), і навіть митрополитом.

Пізніше вселенський патріарх Варфоломій I зняв анафему з почесного патріарха ПЦУ Філарета. 

Політична позиція 

Під час подій грудня 2013 – січня 2014 року неодноразово висловлювався на підтримку Євромайдану.

У одному з інтервю висловлювався про ПЦУ та політику так:

"Будучи найбільшою церквою в Україні, Православна церква не стане державною церквою, але вона буде підтримувати Українську державу, буде підтримувати інтереси українського народу, як вона підтримала під час Революції Гідності, як вона підтримує зараз нашу Українську армію. Вона і далі буде підтримувати Українську державу заради українського народу. А не тому, що вона залежна від держави і є державною церквою….

Без незалежної церкви не буде незалежної держави. Війна показує. Чому вона йде? А тому, що тут знаходиться частина залежної церкви від Москви. Не було б цієї частини залежної – війни б не було", – розповідав він.

Вважав, що вторгнення Російської Федерації до Криму, а також до Донецька й Луганська, стало можливим за безпосередньої причетності РПЦ.

"Чому відпав Крим? Тимчасово, але відпав. А тому що там церква була Московська, а Українська церква Київського патріархату в Криму слабка. Чому йде війна на Донбасі, а не в Галичині? А тому що в Галичині і православна церква, і греко-католицька церква стоять на патріотичних позиціях. І там агресору нема чого робити. А ось на сході, де панує Московський патріархат, тобто чужа церква, там сприятливі умови для нападу на цю частину України", - був упевнений Філарет.

2015 року під час інтерв'ю виданню "Апостроф" порівняв дії російської влади з діями радикальних ісламістів з терористичної організації "Ісламістська держава".

19 жовтня 2017 року Філарет відзначив медалями "За жертовність та любов до України" воїнів, які боронять Україну від російської агресії, та волонтерів, котрі всіляко підтримують українське військо.

Відзнаки та ордени Філарета

Герой України з врученням ордена Держави – за видатну історичну роль у становленні незалежної Православної Церкви України, діяльність, спрямовану на відродження духовності Українського народу.

Повний кавалер Ордена  князя Ярослава Мудрого.

Відзнака Президента України  – Хрест Івана Мазепи, 2010 рік, за визначний особистий внесок у духовне збагачення українського народу, багатолітню плідну церковну діяльність.

У розпал Революції Гідності – 22 січня 2014 року відмовився від ордену "За заслуги" І ступеня, яким його нагородив Віктор Янукович.

Також не прийняв орден святого апостола Іоана Богослова, яким його нагородив Священний Синод Київського патріархату у зв'язку з його 85-літтям, та заявив: "В умовах, які сьогодні склалися в Україні, коли загинули люди, а в центрі Києва триває жорстоке протистояння, я прошу не вручати мені нагород".