Як ім'я "торговця смертю" стало символом людської величі: 192 роки від народження Альфреда Нобеля

У часи індустріальної революції, коли Європа кипіла війнами та будівництвом, Нобель перетворив небезпечну нітрогліцеринову загрозу на глобальний бізнес, а наприкінці життя – на спадщину, що надихає і до сьогодні світила науки, літератури та політичних діячів. 

Його динаміти принесли мільйони, але ця тінь "торговця смерті", також змусила його заповісти все на премію, яка стала найвідомішою у світі. Більше про парадокси життя Альфреда Нобеля, розповість Еспресо.

Раннє життя в еру промислової революції

Альфред Бернгард Нобель народився 21 жовтня 1833 року в Стокгольмі в родині інженера-конструкта та винахідника Іммануїла Нобеля. Сім'я переживала скруту: бізнес батька збанкрутував, і 1842 року вони переїхали до Санкт-Петербурга, де Іммануїл відкрив фабрику озброєнь для Російської імперії. 

Незабаром почалася Кримська війна (1853–1856), коли попит на міни та гармати приніс родині процвітання, але й навчив молодого Альфреда ризикам інженерії.

Нобель не мав формальної університетської освіти – лише приватні уроки з хімії, фізики та мов (він вільно володів п'ятьма мовами). У 18 років він відвідав США, де працював з винахідником Джоном Еріксоном, а згодом у Парижі вивчав нітрогліцерин під керівництвом Аскаріо Собраеро, його творця. 

Повернувшись до Швеції у віці 30 років, Нобель почав експерименти з вибухівкою, натхненний потребою в безпечних матеріалах для гірничої справи та будівництва. Тоді Європа переживала "індустріальну революцію": залізниці, мости й тунелі вимагали потужних вибухівок, але чорний порох був неефективним, а нітрогліцерин – смертельно небезпечним 

Шлях винахідника: від трагедії до динамітової імперії

Альфред Нобель та динаміт, фото: соцмережі

Становлення Нобеля як винахідника позначене трагедією. У 1864 році на фабриці в Стокгольмі стався вибух нітрогліцерину, який забрав життя п'яти людей, включно з його молодшим братом Емілем. Шведська влада заборонила виробництво, змусивши Нобеля шукати безпечніші методи. 

У 1865 році він винайшов детонатор, а вже за рік і динаміт – стабільну суміш нітрогліцерину з кізельгуровою землею (діатомовою землею), яка формувалася в палички для точного підриву. Патент на динаміту був отриманий 1867 року в Швеції, США та Великій Британії, а назва походить від грецького "dynamis" – сила. 

Цей винахід революціонізував промисловість. Зокрема, динаміт використовували для прокладання Суецького каналу, будівництва залізниць у США та тунелів в Альпах. Нобель заснував понад 90 фабрик по світу, включно з Bofors – колишньою сталеливарнею, перетвореною на виробника гармат. 

Загалом Нобель мав 355 патентів, також винайшов гелігніт (у 1875 році, він стабільніший за динаміту) та балістит (у 1887 році, це бездимний порох-попередник кордиту). 

До речі, його брати Людвіг і Роберт розвинули прибутковий нафтовий бізнес у Баку (компанія Branobel), що додало статків сім’ї Нобелів. Вже до 1890-х Альфред Нобель став одним з найбагатших людей Європи. Продажі вибухівки дали мільйони, попри суди за патентні порушення. А інвестиції в нафту та інші винаходи лише збільшили капітал. За оцінками, його статки в останні роки життя сягнули понад 33 млн шведських крон (за теперішнім курсом – це понад 290 млн доларів США). 

Самотній геній-багатій без власної сім’ї

фото: nobelpeaceprize

Нобель жив у самоті, подорожуючи Європою та пишучи поезію й драми (наприклад, п’єса "Немезіда" про Беатріче Ченчі, опублікована посмертно). Він не одружувався, не мав дітей – лише романтичні зв'язки. 

За словами біографів, в нього були три великих кохання. Перше – якась пані, на ім'я Олександра, коли він жив у Росії. Однак вона відкинула його. 

Будучи заклопотаний своєю справою, він не надто звертав уваги на жінок. Однак у 1876 році австро-богемська графиня Берта фон Зуттнер стала його секретаркою, з якою спалахнув короткий, але пристрасний роман. Та графиня теж відкинула Нобеля і вийшла заміж за барона Артура Гундаккара фон Зутнера. Проте Берта фон Зуттнер тривала контакт з Нобелем до його смерті в 1896 році, регулярно листуючись, і, кажуть, вплинула на його рішення включити Нобелівську премію миру до свого заповіту (що звучить іронічно через збагачення на зброї).

Найдовший роман Нобеля тривав 18 років з Софі Гесс, австрійською флористкою, але без шлюбу. Листи свідчать про складні стосунки, з елементами маніпуляції з боку Нобеля, який старший за неї на майже 20 років.

На старість здоров’я Нобеля похитнулося, можливо тому шлюб його все менше цікавив. Він мав часті мігрені, втому (можливо, фіброміалгію), ангіну (ймовірно, від отруєння нітрогліцерином). По життю Нобель був атеїстом та агностиком, але паралельно жертвував гроші церкві, насамперед лютеранській. 

Спадщина: заповіт і народження Нобелівської премії

фото: соцмережі

У 1895 році, за рік до смерті від інсульту 10 грудня 1896-го в Італії, Нобель заповідав 94% статків (власне 31,225 млн шведських крон) на фонд для премій "тим, хто приніс найбільшу користь людству". У заповіті він вказав, що активи слід інвестувати, а дохід від них розподіляти у вигляді премій у п’яти категоріях: фізика, хімія, фізіологія або медицина, література, мир.

Звісно, що таке рішення шокувало родину. Однак секретарі його компанії, а це Рут Сольман і Рагнар Сольман, реалізували задум, вивізши активи з Франції (щоб уникнути податків) і створивши Нобелівський фонд у 1900 році. 

Нащо Нобель так зробив? Є багато припущень. Популярна (але непідтверджена) легенда каже, що у 1888 році після смерті брата Людвіга французька газета помилково надрукувала некролог Альфреда як "Торговця смертю", який збагатився на вибухівці. Це нібито змусило його змінити спадщину на благо для людства. 

Насправді вплив Берти фон Зуттнер і рефлексія над руйнівною силою його винаходу, ймовірно, стали ключовими у цьому рішенні. 

Перші премії вручили вже у 1901 році: фізика, хімія, фізіологія/медицина, література, мир. Аналоги існували (наприклад, королівські премії Швеції), але Нобелівська стала унікальною за глобальністю й фінансуванням.

Популярність премії: від скромного старту до світового феномену

Премія набула популярності завдяки своєму престижу. Все ж визнання "найбільшої користі людству" приваблювало як геніїв, так і егоцентриків (яскравий приклад – бажання Дональда Трампа її отримати). Тому, певною мірою, преміє стимулює науку та мир, хоч вручається вже за зроблену роботу. 

Загалом її вручили за ці 125 років понад 600 лауреатам з 100+ країн. Церемонія традиційно відбувається 10 грудня в Стокгольмі (хоча за мир вручають в Осло). 

Звісно, що популярність премії зросла через медіа та символізм. Адже чимало лауреатів – це відомі світила у науці чи суспільно-політичному житті. 

До речі, часто можна зустріти питання, а чому немає премії з математики? Поширена легенда стверджує, ніби Нобель не включив математику, тому що мав особистий конфлікт із математиком, який забрав в нього дружину. Але це міф, бо Нобель ніколи не був одружений. Більш правдоподібне пояснення таке, що Нобель вважав пріоритетними ті науки чи діяльність, які мають чіткий прикладний або гуманітарний ефект, тобто згадану "користь людству ". А математика, хоч і "цариця наук", але це теоретична наука, тому могла виглядати менш прикладною для Нобеля. Також на той час у Скандинавії вже існував популярний математичний приз імені короля Оскара II, тому Нобель, можливо, Нобель вирішив не займатися дублюванням. 

Цікаво, що понад півстоліття не вводили нові категорії. Однак у 1968 році Шведський банк додав "Премію з економічних наук на згадку про Альфреда Нобеля". По суті, це не "оригінальна" Нобелівська премія, але інтегрована в неї. Деякі критики, як правнук Пітер Нобель, вважають її "чужою". Інших нових немає і математика продовжує залишається поза сферою Нобелівських премій, хоча це не означає, що математики її не вигравали. Зокрема, всесвітньо відомим став приклад математика Джона Неша (завдяки фільму "Ігри розуму"), який страждав шизофренією, та все ж отримав Нобелівську премію з економіки 1994 року за фундаментальний внесок у розвиток теорії ігор, що довела практичне застосування абстрактних математичних концепцій у реальному світі – від економіки до політики. 

Фінансова спадщина: витрати та сучасне фінансування

Фонд Нобелівської премії стартував з 31 млн шведських крон (еквівалент 1,7 млрд шведських крон сьогодні). Цей капітал був інвестований згідно з заповітом: "надійні цінні папери", щоб отриманий дохід служив джерелом виплат.

Сьогодні Фонд Нобеля управляє активами на мільярди крон: наприклад, на кінець 2024 року інвестиційний капітал становив близько 6,6 млрд шведських крон завдяки інвестиціям у акції, облігації та нерухомість. 

Розмір грошової винагороди для лауреатів також зріс. Якщо у 1901-му він становив 150 тис. шведських крон за одну премію, то сьогодні переможці отримують по 11 млн шведських крон (близько 1,2 млн доларів США). 

Тобто фінансування премій відбувається коштом доходу від інвестованого капіталу спадщини Нобеля, а не за рахунок витрачання самої суми спадщини. За 125 років витрачено мільярди крон ці на премії (з 1901-го – понад 500 нагород). Відповідно, Нобелівська премія стала не лише символом найвищого наукового та гуманістичного визнання, а й прикладом успішної довгострокової фінансової моделі – інвестиційного фонду, що лише примножує капітал Нобеля та сам себе утримує.

У підсумку варто сказати, що Альфред Нобель – яскрава фігура епохи індустріалізації. Його діяльність в галузі вибухових речовин принесла значне багатство, але й поставила перед ним питання спадщини. Заповітом він заклав фундамент премії, яка вже понад століття відзначає тих, хто "приніс найбільшу користь людству".

Читайте також: Папа, який будував мости між народами: 47 років тому понтифіком обрали Івана Павла ІІ