Імовірно, Путін робитиме кроки, щоб Трамп залишався зацікавленим у продовженні переговорів, - Болтон

Переговірний процес. Так, ми розуміємо, що були перемовини в Абу-Дабі, були перемовини в Женеві, були перемовини під час великої конференції з питань національної безпеки у Мюнхені. І от я просив би вас зараз підбити підсумок до чого ми дійшли, в якому пункті ми всі зараз перебуваємо.

Я не вважаю, що переговори дадуть результат. Росіяни не мають стимулу до компромісу. Вони переконані, що військовий баланс на їхньому боці. Путін, імовірно, вірить у запевнення Трампа, що йому не доведеться ухвалювати рішення, які завдадуть фундаментальної шкоди Росії. Тому Кремль задоволений продовженням переговорів, водночас посилюючи атаки на цивільні об’єкти в Україні та розраховуючи, що війна на виснаження зрештою увінчається успіхом.

А в яку грає гру Путін? Просив би вас уточнити. Він перемовляється з адміністрацією Трампа і водночас він, наскільки я розумію, готує продовження війни.

Багато спостерігачів вважають, що для Путіна продовження війни є необхідним для збереження позицій у Кремлі. Йому, схоже, вдалося переконати російське населення, що це війна Заходу проти Росії, а напад на Україну подається як захист Росії. Ціна для Росії у людському й економічному вимірі надзвичайно висока.

Очевидно, що Путін оцінює цінність людського життя інакше, ніж ми. На мою думку, усе це лише підкріплює висновок, що Росія не прагне переговорів, бо вважає, що події розвиваються на її користь. Так бачать ситуацію багато спостерігачів. Так її бачить і Путін.

Наскільки я розумію, Путін хоче зриву перемовного процесу, фактичного зриву, але водночас він хоче, щоби тривали певні дипломатичні процедури. І в такий спосіб він підіграє Дональду Трампу. Він дозволяє Трампу вийти з перемовин через кілька місяців. 

Я думаю, що Росія виходить з того, що Трамп бачить відсутність прогресу і з часом його інтерес до переговорів може зменшитися, оскільки він прагне отримати Нобелівську премію миру. Він любить бути в центрі уваги і уникає ситуацій, які виглядають як провал. У цьому випадку провал переговорів був би саме таким сценарієм, особливо в рік виборів. З тієї ж логіки це не те, чого хоче Путін, щоб Росію вважали відповідальною за зрив переговорів.

Путін, імовірно, робитиме кроки, щоб Трамп залишався зацікавленим у продовженні переговорів, навіть без реального наміру досягти значної угоди.

Президент Зеленський озвучив риторичне питання, звертаючись до наших західних партнерів: "Ви хочете виборів в Україні, чи ви хочете усунути мене від влади, як того хочуть у Кремлі?” Як нам оцінити подібну ситуацію?

Гадаю, що це також цілком вписується у стратегію Путіна. Так само, як увага Трампа може зменшуватися, європейці стурбовані тим, що без активної підтримки США для України їм доведеться суттєво збільшити власну роль, що не виглядає для них привабливим.

Цілком імовірно, що Путін грає на заявах французького президента Емманюеля Макрона і водночас демонструє власне незадоволення Зеленським, сподіваючись розділити Захід на тих, хто вважає Зеленського частиною проблеми.

На мою думку, це частина ширшої гри, у якій Путін зараз намагається сформувати уявлення про відповідальність за нездатність сторін дійти згоди. Реальна відповідальність лежить на Путіні та Росії, але він прагне показати, що проблема нібито у Зеленському та Україні. І я побоююся, що така стратегія може спрацювати.

Ну, ми розуміємо, що інструменти можуть бути і економічного плану. Йдеться про тиск на Україну з боку наших західних партнерів, зокрема європейських. Ми розуміємо, що Путін їх лякає війною, Трамп їх лякає своєю непрогнозованістю. І це питання Гренландії і не лише питання. Це питання озвучене в оновленні американській доктрині з питання національної безпеки. Наскільки сильно будуть тиснути на нас?

Я думаю, що це одна з головних карт Росії. Європейцям складно досягати узгоджених рішень, особливо щодо стратегії для України та тривалості війни. 

Вони розуміють, що Трамп залишатиметься при владі ще три роки, і це посилює невизначеність. Саме тому для України вкрай важливо не поспішати з погодженням на перемир’я.

Це може здаватися продовженням війни, але доки Україна не матиме справді твердих і надійних зобов’язань від Європи, погоджуватися на перемир’я без сильної європейської підтримки було б ризиковано, принаймні до нових президентських виборів у США.

Шановний пане амбасадор, Болтон, якщо ми говоримо про перспективи встановлення режиму припинення вогню, наскільки вони взагалі мали би підтверджувати з тими чи іншими гарантіями. І якщо ми говоримо про реальні гарантії для України, якими вони на вашу думку, мали би бути?

Як на мене, єдині гарантії безпеки, які справді матимуть значення, можливі лише після того, як російські війська почнуть відступати назад до Росії.

У цьому й полягає частина проблеми. Для Путіна це не короткостроковий проєкт. Як він сам говорить уже понад двадцять років, він розглядає це як елемент зусиль із відновлення Російської імперії. Тому навіть згода на перемир’я завтра не означає відмови від довгострокової мети повторного підпорядкування України Москві.

Гарантії безпеки, чи то з боку Сполучених Штатів, чи європейців, чи навіть НАТО, є настільки надійними, наскільки надійною є політична воля тих, хто їх надає. 

У випадку з Трампом, як вважають багато європейців і чимало американців, залишається незрозумілим, чи дотримуватиметься він навіть чинної 5 статті  НАТО. Чому тоді хтось має вірити, що він дотримуватиметься гарантій безпеки для України?

Ви надзвичайно досвідчений американський дипломат. Ви знаєте, як працює американська адміністрація. Ви знаєте, що собою являє президент Дональд Трамп. І відповідно, я хотів би вас просити розтлумачити, що собою являє дух Анкориджа, формула Анкориджа. Ну, росіяни регулярно згадують цю формулу, і я хотів би вас розпитати, чи є якийсь реальний сенс у ній?

Росіяни намагаються спокусити Трампа великими потенційними американськими економічними інвестиціями в Росію. Я вважаю це ілюзією, але, саме це вони частково і намагаються зробити. Вони шукають способи посилити свій вплив на Трампа, спираючись на його часті заяви про те, що він і Путін є друзями, що фактично виносить Зеленського та Україну за дужки цього рівняння.

На вашу думку, чого Україну за дужки цього рівняння? На вашу думку, чого хоче Дональд Трамп від України, від адміністрації Зеленського? Так, ми розуміємо, що є загальні питання - національна стратегія Сполучених Штатів. А є особистісне бачення Дональдом Трампом, як має все працювати у світі. Ну, і от, якщо ми прикладемо це до так званого українського питання, чого нам чекати?

Не має Трамп ані стратегії, ані особистого бачення. Він хоче угоди, яка призведе до перемир’я, про яке він зможе сказати, що це його заслуга, і яка допоможе йому отримати Нобелівську премію миру, чого він насправді прагне.

Отже, конкретні умови угоди та суттєві питання, які потрібно вирішити, для нього не є визначальними. Йому фактично байдуже, якими вони будуть, аби лише була угода, що дозволить оголосити про перемогу. Саме цього він прагне. Це не стратегія США. Це спосіб допомогти Дональду Трампу отримати Нобелівську премію миру.

А які ви висновки для себе зробили з останньої безпекової конференції у Мюнхені? Так, ми розуміємо, що дух її був доволі тривожний для багатьох, але все було не настільки погано, як минулого року. 

Я думаю, що промова Рубіо була спробою знизити напруження між США та Європою. Водночас Трамп, по суті, і далі не демонструє розуміння природи альянсу НАТО.

Він вважає, що Сполучені Штати нічого не отримують від цього, тоді як нібито несуть основний тягар оборони європейців. Ми переживаємо складний період, оскільки погляди Трампа в багатьох аспектах виглядають нетиповими і не відображають позицію більшості американців, і Рубіо це розуміє. Це непростий момент для США, особливо зараз, коли країна входить у цикл передвиборчої кампанії до Конгресу 2026 року.

Шановний пане амбасадоре Болтон, якщо говорити про про демонтаж Європи. Наскільки це може бути серйозним? Ми говоримо про наших друзів європейців, і ми розуміємо, що вони є нашими найбільшими партнерами і друзями. Отже, демонтаж Європи, наскільки він серйозний? Ну, тому що свого часу ми сміялись над тим, що може відбутися референдум у Британії, так званий Брексит, але справу довели до абсурдного завершення. І Британія вийшла з Європейського Союзу. Демонтаж Європи - це реальність?

Я вважаю, що Європа стикається з низкою фундаментальних рішень, які вона поки що не здатна ухвалити щодо свого майбутнього. 

Частина проблеми, що також відображається у підходах до України, полягає в тому, що Європейський Союз значною мірою залишається проєктом, який реалізується за принципом зверху вниз.

Якщо ж звернутися до суспільств держав-членів, стає очевидно, що вони мають доволі різні уявлення про те, чого очікують від Європейського Союзу і якими, на їхню думку, мають бути його цілі.

Тому Росія, яка протягом більшої частини холодної війни намагалася розділити США та Європу і послабити альянс НАТО, і надалі зацікавлена в тому, щоб грати на розбіжностях, про які ви згадали на початку, з метою послаблення європейського консенсусу з низки питань, передусім щодо підтримки України.

Я також думаю, що слабкість багатьох європейських лідерів, зокрема у Великій Британії, Франції та Німеччині, створює для Путіна і Росії доволі сприятливі можливості.

Ну, просто нещодавно у Канаді прокинулись в холодному поту. Прокинулись в подібному стані і в Королівстві Данія - історія про Гренландію. І це не просто розмови політичних технологів чи навіть, це на надзвичайно високому рівні було озвучено американською адміністрацією. Наскільки подібні сценарії можуть бути реалізовані?

Особисто я вважаю, що ймовірність нападу США на Гренландію дорівнює нулю. На мою думку, цей епізод був цілком невимушеною помилкою.

Водночас цілком справедливо зазначити, що Гренландія, як і Аляска, Канада, Норвегія та інші країни НАТО, які межують з Північним Льодовитим океаном, фактично весь альянс НАТО, мають підстави для занепокоєння через активність Росії та Китаю в Арктиці та навколо неї. Я б назвав Північний Льодовитий океан новим вразливим місцем Європи. Тобто йдеться вже не про Середземне море, а саме про Північний Льодовитий океан.

Тож у нас усіх попереду чимало роботи. Я вважаю, що існує цілком прийнятна основа для того, щоб США і Данія узгодили відповідні домовленості щодо Гренландії в межах двостороннього договору між Данією та США від 1951 року. Усе це було добре відомо ще у 2019 році, коли я працював в адміністрації Трампа. Він знав про це вже тоді.

Я не можу пояснити, що саме вплинуло на його риторику щодо погроз атакувати Гренландію, але у Сполучених Штатах практично ніхто інший такої позиції не поділяє.

Просто те, що було прописано у національній доктрині Сполучених Штатів, оновленій доктрині Дональдом Трампом, це насправді можна сприймати як аванс, зокрема, для Путіна. Там написано про те, що Сполучені Штати будуть готові підтримувати різні проєкти, які у Вашингтоні вважатимуть справді демократичними. І це йдеться про європейські країни. З другого боку там був зафіксований момент про необов'язкове розширення НАТО. І ми розуміємо, що, в принципі, це може бути справді, таким гарантійним чеком для росіян з американської адміністрації. Можливо, я помиляюся, але як ви бачите оцю от спробу поділити світ на три зони впливу: американську, російську і китайську. Це реальність, чи це конспірологія? 

Не думаю, що Трамп читав Стратегію національної безпеки. Він не читав її і під час свого першого терміну. Не виглядає так, що він приділяє їй суттєву увагу. Швидше, це свідчить про те, що в адміністрації є люди, які мислять у такому ключі. Як на мене, це серйозно помилковий підхід до світової політики, який навряд чи знайде підтримку серед республіканців у Палаті представників і Сенаті.

Це також питання, які фактично не були предметом широкого обговорення в американських політичних виборах, зокрема у 2024 році.

Тому навряд чи це можна розглядати як послідовну філософію адміністрації, оскільки Трамп зазвичай діє в іншій логіці.

Але ми розуміємо, що є не лише Дональд Трамп, є ціле середовище у Сполучених Штатах. І я до кінця не розумію, які цілі воно може перед собою ставити.

Люди в адміністрації керуються різними цілями. На мою думку, позиції Рубіо помітно відрізняються від поглядів Венса та інших. Це додає плутанини і підсилює відчуття браку чіткого стратегічного курсу. Така ситуація ускладнює ухвалення рішень. Я це розумію, але й для американців це також непростий виклик.

Прикро, однак, як на мене, це доволі характерна риса стилю роботи Трампа.

Я чому про це кажу? Тому що Дональд Трамп може ухвалювати певне стратегічне рішення, але воно може суперечити тому рішенню, яке було озвучене минулого тижня, але є апарат, і апарат, тобто кадри, вони дуже часто вирішують, як буде розгортатися той чи інший кейс. Наприклад, є Марко Рубіо, але є, наприклад, Віткофф і Кушнер, як це все працює зараз в Штатах? 

Нічого там реально не працює. Рубіо формально є державним секретарем і діє відповідно до цієї ролі у справах Західної півкулі. 

У питаннях Росії, України, Ірану та Близького Сходу складається враження, що саме Віткофф і Кушнер не мають чітко сформованих стратегій.

Вони сприймають один одного як людей, здатних укладати угоди. Їхня логіка зводиться до самого факту домовленості. Те, наскільки глибоко вони розуміють сутність проблем або що саме стоїть на кону, для них виглядає другорядним.

Вони прагнуть укласти угоду незалежно від її змісту. І це може здаватися прийнятним лише тоді, коли головним критерієм є кількість домовленостей, а не те, чи відповідають вони стратегічним інтересам США та їхніх союзників.

Для нас в Україні було несподіванкою те, що було розгорнуто у Венесуелі. Блискуча і блискавична американська військова операція. Зараз ми бачимо, що концентруються американські збройні сили навколо Ірану. Я не беруся прогнозувати, якою буде ця військова кампанія. Але рішення можуть прийматись несподівано. Ну і от ми в Україні хотіли би почути якісь про якийсь добрий для нас сценарій, щоб було ухвалене емоційне рішення з боку Трампа дати нам Томагавки, чи забезпечити нас фінансово для ведення спротиву, озброєного спротиву проти російської агресії.

Сподіваюся, що він ухвалюватиме такі рішення, але зрозуміти, що саме у нього на думці, надзвичайно складно. Він щойно програв важливе рішення у Верховному суді США щодо своєї програми мит, яка є ключовим елементом його економічної політики. Попереду також послання про стан справ у країні у вівторок ввечері. 

Очевидно, що на нього тисне цілий комплекс питань, і багато людей ставлять ті самі запитання: що ми будемо робити у Венесуелі? Що ми будемо робити в Ірані? Що ми будемо робити в Україні? Єдиною людиною, яка може дати чітку відповідь, є Трамп, але на цей момент навіть він сам її не має.

Шановний пане амбасадоре Болтон, хотів би уточнити, останнє питання. Ви залишаєтесь оптимістом в даній ситуації, чи нам всім треба ще раз прищебнутися значно щільніше?

Я залишаюся оптимістом. Варто пам’ятати, що три роки — це не надто довгий період, і зрештою Трамп піде з посади. Але до того часу ситуація з Трампом нагадуватиме американські гірки, принаймні доти, доки він не отримає Нобелівську премію миру.