Цей лютий уже пекельний...

У мене є таке болюче враження, що певна категорія людей в країні знайшли собі якийсь імунітет від війни, якусь невидиму броню, що дозволяє їм жити нормальне довоєнне життя. І не журитися сильно тим, що відбувається на фронті...

Думаю, це механізм психологічного захисту, вдавана безтурботність, або ж просто прихована панічна атака, яка камуфлюється нічогонеробленням і відволіканням на якісь третьорядні теми.

Читайте також: Автоімунне захворювання сильно знижує наші шанси на перемогу

Бо ж справді боляче бачити, як стрічка складається з облич загиблих на війні, розповідей про них від дружин, батьків, колег... а поміж цим — якісь дикі обговорення візиту Зеленського й формату аудієнції в монарха, якісь непотрібні сварки...

Справді боляче бачити, як стрічка складається з облич загиблих на війні, розповідей про них від дружин, батьків, колег... а поміж цим — якісь дикі обговорення візиту Зеленського й формату аудієнції в монарха, якісь непотрібні сварки...

Якщо ви не можете зупинитися, якщо руки сверблять писати дурні коменти й пости, то встановіть собі штрафні санкції: за кожен коментар у срачі - 100 грн, за перепост дурні - 500 грн, за власний пост - 1000 грн на ЗСУ!

Читайте також: Про алгоритм маніпуляцій свідомістю

Бо якась така дивна ситуація, що в людей, які найактивніше накидують на вентилятор, на сторінках жодного збору для армії, жодного перепосту про допомогу — місце там є тільки для нарцисичного самолюбування власною мудрістю й непогрішністю.

Цей лютий уже пекельний, а буде ще гіршим. Тож агов, прокиньтеся! У нас одне життя, одна країна — немає часу на поразку.

І раптом у когось заговорить сумління — на машини для ЗСУ збираємо тут:

4149439022830743

Paypal: [email protected]

Джерело

Про автора. Андрій Любка, письменник.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.