До якої війни готуються США (ФОТО)

Повідомлення про те, що Агентство передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA) ініціює роботи над радикальною зміною дизайну американських танків, вийшла цілковитою несподіванкою. Бо танкобудування – достатньо консервативна галузь, і якоїсь радикальної зміни пріоритетів у ній не спостерігалось від часів Другої світової. Особливо якщо зважити на той факт, що у США розглядалась можливість продовжити експлуатацію основного бойового танку армії США, „Абрамса”, щоправда, зі значними модифікаціями, до 2050 року.

Натомість, „відділ передових досліджень” пропонує створити радикально нові танки, де вогнева потужність і рівень захищеності будуть принесені в жертву швидкості і маневреності.

При тому не можна сказати, що і сучасні американські танки повільні. Наприклад, M1A2 «Абрамс» і тепер їде з цілком пристойною швидкістю – 70 км/год по шосе і близько 50 – по бездоріжжю.

Проте, не зважаючи на ці показники, DARPA випустило спеціальний прес-реліз, де констатувало, що підхід „більше броні – кращий захист” дійшов до логічної межі і далі розвиватись не може. Еволюція протитанкових засобів рухається швидше, ніж нарощування сантиметрів металу, які перетворили сучасну броньовану техніку на повільні і вкрай важкі пристрої, які неможливо швидко розгорнути і скритно перекинути, і які при тому відрізняються неймовірно високою ціною.

„Американські збройні сили перебувають в даний час в точці, де, враховуючи тактичну мобільність, стратегічну мобільність, живучість та вартість, треба ухвалювати радикальні та інноваційні рішення, здатні забезпечити оперативну життєздатність наступного покоління бойових броньованих машин”, - вважають високочолі спеціалісти.

І досвід бойових дій американської армії це підтверджує. Річ у тім, що останнє успішне використання „Абрамсів” мало місце на самому початку іракської кампанії 2003 року, коли американські танкісти влаштували маленький переможний бліцкриг танкам супротивника на підходах до Багдаду, виносячи їх по десятку-другому в одному бою практично без втрат.

Але вже в Багдаді почались передбачувані проблеми – велика кількість ручної та переносної протитанкової зброї, неможливість використовувати головний калібр між будинків і т.д. Там і пішли перші незворотні втрати. Які до кінця війни тільки наростали – від несподіваних засідок, де танки підбивали з десятка-другого метрів, від саморобних вибухових пристроїв на дорогах, і т.д. Загалом було втрачено 80 машин – вартістю від 6 до 10 мільйонів доларів кожна.

Натомість в Афганістані „Абрамси” практично не використовувалися. При тому не тільки і не стільки тому, що їх так вже легко підбити. Просто за умов гір, бездоріжжя, розтягнутих комунікації і малих груп противника, розсіяних по непрохідній місцевості, використовувати навіть ті 14 (!) танків, які таки зуміли на всяк випадок довезти, не було як і де.

Тому DARPA, ймовірно, і задумалося над такими танками та іншими броньованими машинами, які б реально могли супроводжувати і підтримувати піхоту скрізь і за будь-яких умов. А також діяти самостійно – не тільки в чистому полі, де можна влаштувати хорошу артилерійську дуель, перекидаючись снарядами за 2-3 кілометри.

Для цього і була розпочата програма Ground X-Vehicle Technology – яка має на меті створити броньовані механізми, живучість яких забезпечується не тільки і не стільки власне бронею, як скритністю, швидкістю, здатністю до блискавичного маневру і т.д. А сама броня використовується для максимального захисту окремих частин, а не всього механізму. У заяві сказано, що вже перше покоління нових танків повинно стати вдвічі легше, швидше і втричі краще маневрувати, ніж наявні зразки.

Зрозуміти, як саме можна керувати на бездоріжжі пристроєм, що має рухатися на швидкості більш ніж у 100 кілометрів на годину, якщо чесно, складно. Тим паче активно ним маневрувати. Хоча, з іншого боку, така швидкість дозволила б практично унеможливити ефективне використання старих протитанкових засобів, які з часів „тонких геополітичних ігор СРСР” розповзлися по світу в незліченній кількості. Можливо, перспективні програми створення „роботизованих водіїв”, якими теж немало займалося та ж таки DARPA, дали несподівано хороші результати, і на допомогу водієві прийде розумна електроніка.

А загалом, все це свідчить про те, що в Пентагоні вже не дуже вірять у можливість повноцінної війни гігантських броньованих армад у стилі Курської дуги. Або, принаймні, припускають, що більшість силових вирішень складних геополітичних питань буде відбуватись без „танкових клинів”. А ще – сподіваються, що технологічний прорив дозволить американській наземній армії на кілька років, а може – й десятків років відірватись від переслідувачів, як то сталося в сфері „невидимої” авіації. Бо геополітична ситуація, попри весь пацифізми чинного керівництва США, навіює думки про неприємну можливість наземних операцій у достатньо близькому майбутньому.