Запозичені символи Росії: від личаків до самовару

Більшість людей при слові Росія одразу уявляють собі "лапті", "матрьошкі", "самовар", "бублікі-бараночки", "водку", "гармонь" і інші предмети, які давно стали символами цієї країни. Еспресо.TV вирішило нагадати, що більшість власних символів росіяни в тій чи іншій формі запозичили у сусідів. В цьому, звісно, не було б нічого поганого, але останнім часом в угарі псевдопатріотизму росіяни все частіше розповідають про виключність та особливість "русского міра" на відміну від "загниваючої Гейропи".

Чи не головний символ "русского міра" - личаки, або як їх називають самі росіяни, "лапті" вперше були винайдені в Норвегії в другій половині XII - початку XIII ст. Переважно бідні селяни-бонди часто носили взуття з берести, звідки їх прізвисько (біркебейнери - буквально «березовоногі», «личакарі»). 

Також плетене взуття було поширене y татар, фінів, естонців, чувашів. Схожий вид взуття застосовували і японці, які називають їх варадзі і робили їх з рисової соломи. Такий вид взуття обожнювали японські ніндзя. 

Широко поширена думка, що "русская гармонь" була винайдена в Німеччині, на початку XIX століття. Однак є й інші дані. Зокрема панує думка, що перша гармонь з'явилася в Санкт-Петербурзі в 1783 році стараннями чеського інженера Франтішека Кіршніка.

Вперше у Росії матрьошку зробив професійний художник Сергій Малютін. Ідею створення рознімної дерев'яної ляльки він почерпнув з японської іграшки, привезеної з острова Хонсю дружиною.

Це була постать добродушного лисого старого, мудреця Фукурокудзю, в якій знаходилося ще кілька фігурок, вкладених одна в іншу. 

Цікаво, що сама назва ляльки походить від імені "Мотрена", яке було дуже поширене у дореволюційній Росії. В основі кореня цього імені лежить латинське слово «mater» (мати). 

Виявляється автором назви найпопулярнішого хмільного напою в Росії є поляки. 

Зокрема польське «wódka» має значення «маленька вода», «водичка». В Древній же Русі міцні алкогольні напої називалися словом «горілка».

У Польщі перша згадка назви «wódka», в значенні спиртного напою, письмово зафіксована в 1405 році в судових актах Сандомирського воєводства. У російських же джерелах назва «водка», у тому ж значенні, вперше згадується більш ніж за сто років - 1533-го. 

Немає єдиної думки, щодо походження ще одного "ісконноруского" народного інструменту - балалайки. Але найтиповіша історія щодо походження інструмента - від киргиз-кайсаковської домбри.

Є ще одна версія: можливо, балалайка була придумана під час татарського панування, або, принаймні запозичена від татар.

Отже, і рік походження інструменту назвати складно. Історики і музикознавці сперечаються і через це. 

Тривалий час балалайка була «довгим двоструннім інструментом, мала корпус близько півтори п'яді  (приблизно 27 см.)  довжини (до того ж круглої, а не трикутної, як зараз, форми) і однієї п'яді ширини (приблизно 18 см) і шийку (гриф), принаймні, в чотири рази довшу».

Сучасний вигляд балалайка набула завдяки музиканту-просвітителю Василеві Андрєєву. 

Більшість думає, що автороство самовару належить росіянам. Але насправді це не так - перші самовари були винайдені в Стародавньому Римі та Китаї. Тоді це була велика посудина, яка мала спеціальні піддувала і трубу. А принцип роботи був точно такий же, як у звичного нам самовара.

До речі, в Росію вперше самовари були завезені лише у XVIII ст. завдяки чому і виникла традиція чаювання.

Вважається, що валянки - споконвічно російське взуття. Але насправді взуття з войлоку росіяни запозичили від монголо-татар.

Історія створення валянок починається ще 2,5 тисячоліття тому. Саме тоді в гірському Алтаї були знайдені перші вироби з войлоку.

Сам процес валяння взуття прийшов з азіатських країн. У Росію валянки потрапили під час навали Золотої Орди. У монголів було взуття схоже на валянки, яке називалося "піма". 

Масове виробництво цього взуття в Росії почалося тільки в XVIII столітті. Сталося це в місті Мишкін, де, до речі, сьогодні працює музей валянок.

Пряники також винайшли далеко не в Росії. Цікаво, що перша письмова згадка про приправлені спеціями медові коржі датована близько 350 м до н е. Уже древні єгиптяни знали про них. Римляни знали «panus mellitus»: намазані медом коржі, які з медом ж і випікалися. 

Медові коржі вперше в історії відомі під назвою «лебкухен» (сьогодні це німецькі різдвяні пряники), які у відомій нам сьогодні формі спочатку були винайдені в Бельгії в місті Дінан. 

Перші пряники на Русі називалися «медовим хлібом» і з'явилися ще близько IX століття, вони представляли собою суміш житнього борошна з медом і ягідним соком, причому мед в них становив майже половину від усіх інших інгредієнтів. Пізніше в «медовий хліб» стали додавати лісові трави і коріння, а в XII-XIII століттях.

Батьківщиною баранок чи бубликів насправді є білоруське місто Сморгонь. Ймовірно, що спочатку баранки використовувалися як пайка для вихованців місцевої академії.

В XIX столітті Сморгонский баранки отримали широку популярність в Білорусі і за її межами. В 30-х роках XX століття в Сморгоні налічувалося близько 60 пекарів, які займалися випічкою бубликів. Сморгонский баранки були традиційним частуванням на ярмарку до дня Святого Казимира у Вільні.