"Капітан Фантастік". Жити своїм життям

Є такий жанр інді-кіно - незалежне від великих студій. Зазвичай, у інді-кіно скромні бюджети, незвичайні історії, маловідомі актори і нетипові сюжети, позбавлені самоцензури і покликані критикувати діючий суспільний лад, а не його вихваляти.

Саме таким, на перший погляд, є фільм “Капітан Фантастік”, який відправить українського глядача в ліси на заході Північної Америки, де живе сім’я Бена Кеша (грає Вігго Мортенсен). Мальовнича природа, в якій існують чоловік і його 6 дітей, тут виступає в якості приманки до сюжетних колізій, які на 90% переказані ще у трейлері.

Головний конфлікт фільму полягає у тому, що батько разом з дітьми вирушає у реальний світ, де він не зустріне нікого, хто б розділяв його погляди на виховання дітей. Останньою, хто його у цьому підтримував була дружина, але вона вкоротила собі віку.

Це і є головною інтригою цієї нібито пригодницької стрічки, яка поступово скочується у мелодраму, втрачаючи при цьому логіку. Глядача час від часу підгодовують сценами, в яких показана різниця між так званим нормальним суспільством і сім’єю Бена.

Ось є діти, які не вилазять з комп’ютерних ігор - погані, тупі, а є діти Бена - вони читають багато книжок, цитують Біль про права, святкую День Ноама Хомського - хороші, справжні.

Саме того Хомського, американця єврейсько-українського походження, який у 2014 році після анексії Криму назвав його “історично російським” і виправдав цю дію Путіна тим, що НАТО зміцнює свої позиції у Східній Європі, а отже його претензії відповідають історичним фактам.

Як приклад, він наводить спростовану самим Горбачовим усну обіцянку США не розширювати НАТО на схід в обмін на лояльність СРСР до возз’єднання Німеччини.

Серед іншого, один з героїв фільму хизується тим, що перейшов від троцкізму до маоїзму, згадується комуністичний диктатор Пол Пот, а герой Мортенсена носить футболку на підтримку лівого американського баптиста Джессі Джексона, який двічі хотів стати кандидатом у президенти США.

Очевидно, що діти Бена виховуються за усталеними ідеологічними кліше, з якими підуть у світ, проте чомусь глядача хочуть переконати, що вони якісно відрізняються від тих, які нав’язані простим підліткам звичайними батьками. Автори фільму настільки однобоко підійшли до оповіді, що в результаті самі заперечили усе, до чого нібито схиляли.

З плином екранного часу стає зрозуміло, що Бен і його діти не святі, що вони насправді залежні від цивілізації і змушені з нею примиритись. Внаслідок цього у сімействі мауглі під тиском пуританського американського суспільства відбудеться розбрат, який мав би призвести до найнесподіваніших наслідків.

Проте, у сценаристів фантазії вистачило лише на те, щоб спростити колізії, не латаючи, а лише роздираючи дірки у сюжеті.

Один із героїв “здає” консервативному дідусеві батьківські методи виховання, за які останнього можуть позбавити піклування. Проте, це означало б, що хеппі-енду не буде. Але ж яке американське кіно без нього, тому автори йдучи в розріз зі здоровим глуздом влаштовують щасливий фінал, який задовольнить всіх.

Проблема “Капітана Фантастік” у тому, що хороша ідея так і залишилась чужою екзотикою. Автор, як виявилось, не до кінця розуміє, як світ диваків, так і соціум, який він їм протиставляє. Погані і хороші показані стереотипно, ідеологічно забарвлено, в них нема точок дотику і судячи з того, на які безглузді вчинки вони йдуть - компромісу дикунам і білим комірцям не знайти.

Але авторів фільму не цікавило вирішення конфлікту. Вони просто ним скористалися, аби показати те, на що звичайна людина за звичайних обставин не здатна. Чи зробили вони нас ближчими до тих, хто відмовляється від цивілізації і її благ? Однозначно, що ні.

Майже весь фільм нас хочуть переконати, що з власними дітьми не треба боятися говорити про секс, їх потрібно змушувати читати книжки, вчити критично мислити і фізично випробовувати.

Але фінал цієї історії перекреслює все і перевертає з ніг на голову мораль байки, бо автор вже не приховує, що дітей-мауглі таки треба олюднити, відправивши у світ, до якого вони нібито зовсім не готові - у світ лицемірів, брехунів і комп’ютерів.

Очевидно, що така авторська поступка, здача інтересів нонконформістів є по суті спробою режисера і сценариста фільму догодити всім, проте йому не вистачило ні таланту, ні досвіду, аби зробити це більш вишукано, правдоподібно, адже фільм апелює до реальності.

Але можна не сумніватися, що “Капітан Фантастік” знайде свого глядача, який йде в кіно насамперед за враженнями, а вже потім за роздумами. А вже драматичних емоцій у фільмі більш ніж достатньо.