Бурі у склянках

Літнє релаксно-курортне затишшя не надто зворохобилося кількома штучними сплесками політичних емоцій. Попри обмежене коло осіб, які, зрештою, заробляють собі на хліб коментарями та аналітичними (доволі часто псевдо-) припущеннями, пересічна громадськість не здала собі труду належним чином поміркувати над тупо зверстаними скандалами на кшталт Маші Гайдар чи Філатова зі Саакашвілі. Є підозри, причому небезпідставні, що реакція тієї ж пересічної громадськості не є вислідом липневої розніженості чи ліні, а свідченням доволі багатого досвіду спільноти у розпізнаванні сенсових наповнень політичних месиджів. А оскільки ні сенсу, ні алярмової потреби у згаданих „подіях” не було, то власне кажучи, їхні сценаристи отримують свої гонорари за відверту халтуру.

Ба більше, у цивілізованих країнах таких кріейторів давно б гнали у три шиї, бо у випадку з Машою вони явно схибили з аудиторією: офісний планктон, який полюбляє блукати нетрями мережі, – у відпусках, а окрім нього активних юзерів інтернету в Україні – порівняно мало. Що ж до конфлікту одеського губернатора та екс-заступника Коломойського, то його, вочевидь, скалькували із напівзабутих історій довиборів у Києві. За відвертий плагіат схожого штибу, правда, не садять, але й не платять...

У принципі, маємо готуватися до численних збурень у передвиборчих склянках, бо майбутній виборчий марафон не обіцяє втішити чимось абсолютно незвіданим чи вражаючим. „Шведська сім’я” українських владоможців – за раннім Луценком – настільки вичерпала потенціал не тільки ідей, але й двірцевих інтриг, адюльтерів, змов, що навіть у царині підлоти схожа на пляжну публіку, з голів якої спека і тривале байдикування випарували геть усі бажання.

Та найголовніше – не у „приколах” чи проколах. Найголовніше у тому, що суспільству навіть не спробують натякнути на бодай якусь перспективу, – усе поглине чорний „піар” і банальна показуха. З урахуванням того, що за перипетіями буцімто місцевих виборів бовванітимуть примари партій і президента, і прем’єра, «потьомкінські села» від влади виглядатимуть привабливіше для ока і кишені, зате вкрай непереконливо для мізків. Обіцянки ж від кандидатів „середньої ланки” та очевидної підтанцьовки вабитимуть хіба лише невиправних оптимістів або маргінальних типів, охочих на будь-яку дармовину, аби вже і негайно.

Як на мене, то перегони’2015 не дають Україні навіть шансу, який сяк-так вимальовувався практично у всіх дотеперішніх кампаніях. Те, як неохоче і вайлувато ухвалюються зміни (читай – реформи), свідчить про спробу улити старе вино у ще зношеніші міхи. Бурі у склянках і все. За великим рахунком...