Піддай Жарру, гехни Гааном, намиль Сайрус!

Так, наприклад новий альбом Жана-Мішеля Жарра "The Time Machine" - це розповідь про еволюцію електронної музики, в якості ілюстрації до якої французький гуру застосував "живі" приклади жанру. Здавалося, візьми та й зліпи собі свій власний вінегрет з синтезаторної класики, включивши до нього переробки свого власного "Кисню" чи "Магнітних полів" - золотого запасу 1970-х, і забудь про дорогі студії, витрачений час і нестиковку в гастролях із зірками, від яких хотів би для свого нового альбому пару акордів і три звуки зачинених перед носом дверей.

Утім, це ж сам Жарр, неоновий принц і король стробоскопів, його ставлять в один рядок епітафії електронному жанру разом із "Крафтверк" , "Тенжерін Дрім" і Вангелісом, і тому навіть молоді й не дуже музики, близькі йому за манерою виконання, взяли участь у цій, м’яко кажучи, колаборації.

Що ж цікавого у цьому альбомі? Який, до речі, має додаткову назву "Електроніка, випуск 1", що, відповідно, передбачає беззастережну експлуатацію "споріднених" за творчістю зірок ще й на другому диску, запланованому до виходу наступного року.  Натомість цього разу оригінальні записи Жарра були створені та спродюсовані спеціально для 16 виконавців, серед яких, зокрема, ті самі "Тенжерін Дрім", а також Вінс Кларк з "Ірейжі", Мобі, Армін ван Бюрен, "Ейр" і "Месів Етек". 

Найбільш "характерним" для маестро вийшов трек з Арміном ван Бюреном, оскільки при цьому чути справжнього – молодого, затятого і талановитого – Жана-Мішеля Жарра, нехай навіть у трансовій обробці, що надихає на думки про його справжнє батьківство у цьому жанрі.

Найбільш занудною, звичайно, вийшла колаборіція з "Месів Етек", але це, мабуть, тому що вони – у жодному разі не техно і не транс, а всього лише тріп-хоп, щоправда, з бітлівськими чи то пак індуїстськими наразі мотивами, але невеличкий helter-skelter ніколи не завадить. Жарр іноді намагається розвести трохи власної, суто електронної бодяги між похмурим корінням брістольських гуру, але виходить якось кострубато.

Хай там як, але своїм фірмовим "накочуванням" синтезаторних хвиль на будь-яку чужорідну структуру автор, звичайно, щоразу нагадує, хто в альбомі головний, але іноді про це волієш забути. Коротше, жодної тобі оригінальності в стилі японських майстрів, що, як відомо, не зазначали авторство на власних творах. 

Наступний герой нашого огляду, щоправда, благородну поміч своїх друзів завжди афішував. І альбом "Angels & Ghosts" Дейва Гехана і гурту "Soulsavers" відпочатку був заявлений як їхня спільна робота, хоча насправді співоча зірка тут лише запрошений гість. До речі, Девід Гехан (або Гаан, як нині кажуть, бо все одно він уроджений Келкот) – той самий, якщо хтось забув, від якого розпирало одного з героїв "Депеш мод" Сергія Жадана. Пригадується, коли нарешті принесли записи самого гурту, він сказав, щоб від нього забрали це гівно.

Насправді все трохи не так. Гаан у гурті "Депеш мод", одним із засновником якого він був, – це не зовсім те саме, що Гаан у своїх сольних проектах. Точніше, це абсолютно різні речі, якщо відверто. Утім, хоч як гучно він співає, але без експлуатації трудящих все одно не обійшлося.

Річ у тому, що це вже не перша робота Гаана вкупі з британським продюсерським дуетом "Соулсейверс". У 2012 році вони вже випускали спільну платівку, але перед тим був трохи інакший різновид співпраці. Мало хто знає, що у 2009 році ці самі "душевні" хлопці виступали на розігріві у "Депеш Мод", прозвучавши цілком пристойно, і відтоді вони й заграли разом із самим Гааном. Ну, як заграли. На альбомі сам Гаан написав лише половину пісень, дві з яких інструментальні – для членів гурту це неабияка радість, а решта слави, гадаємо, не загубиться навіть серед команди з десятьох осіб – рівно стільки народу поїде в турне із цим диском найважливішими містами світу. 

До речі, нічого такого страшного, зображеного на обкладинці, у самому альбомі насправді немає. Навіть електроніки катма. Суцільний електричний, якщо хочете, блюз, госпел і навіть альтернативний рок – з фортепіано, органом і струнними. У Гаана, в принципі, завжди так. Нагорлавшись до рейву в проектах рідного гурту, він шукав (і знаходив) жанровий відпочинок у своїх власних сольних альбомах. Щоправда, лише двох, але яких! Особливо "Паперові монстри", пригадуєте? Танці на брудній підлозі, співи під мухою, та й взагалі… Не життя, а малина.

Якщо точніше, то малиною з молоком, кондитерською присипкою і рідкою карамеллю поливає і обсипає себе чергова, але наразі вже американська зірка в кліпі "Зроби це", який вже переглянули близько мільйона любителів не малини чи солодких співів, а відвертої полунички. У такий спосіб був анонсований несподіваний альбом "Miley Cyrus & Her Dead Petz" Майлі Сайрус, який складається аж з 23 пісень, у тому числі спільних дуетів з Біг Шоном, Вейном Койном (солістом гурту "The Flaming Lips") і Аріелем Пінком.  Продюсером усього цього музичного варива був чолов’яга зі скромним іменем Майк Віл Мейд Іт, який, до речі, робив попередній альбом співачки, "Bangerz", з яким Сайрус їздила світом майже половину минулого року, заробивши більш ніж $24 млн.

Після того, що вона втнула на усіх можливих урочистих церемоніях, включно із кліпами, за які її шпетили навіть визнані свого часу бунтарки на кшталт Шинейд О’Коннор, сексуальний драйв, який панував під час згаданого турне, вже ніхто особливо не критикував. Аж тепер знову за рибу гроші! І випустила, мовляв, Сайрус своє гівно якось несподівано, без анонсу і скандалу, і виклала в інтернеті безкоштовно, і взагалі співає про казна-що. Хоч насправді зробила співачка цілком благородно, не дражнячи публіку нескінченними анонсами у вигляді окремих синглів, а одразу видавши на гора "своє гівно". Хоча, чому одразу так?

У альбомі багато пісень про секс, а також про загиблу рибку, здохлого песика, непутящу подругу, захоплення психоделією і заяви про те, що я "файна дівка, та знов напилась", як у Сестрички Віки. Тож даремно всі таблоїди женуть на 22-річну співачку – пісні, як бачимо, непогані, тобто можна слухати. Щось таке, пригадується, вже виробляла Бйорк, експериментуючи з образом-іміджем. І головне, знаєте що? Талант, як-то кажуть, не проп’єш!

Тож хоч би як знущалася Майлі над своїми образами – їздила на сцені напівгола верхи на гігантському гумовому фалосі, трусила задом перед публікою, курила косяки на офіційній церемонії, але ж голосу в неї не відбереш. І романтична Ганна Монтана, чий образ з популярного серіалу, в якому співачка зіграла головну роль, завжди озивається до нас саме цим голосом, тембром, тремоло і навіть прокуреним басом. Неприховано, відверто і чесно. До речі, про чесніть. Наступний концерт буде повністю, без балди, "голий" – і співачка, і супроводжуючий гурт, і  навіть глядачі у залі веселитимуться без одягу. Зробіть, намильте свою голу мрію, - пропонують нам, і "здається, лиш недавно ми сіли разом пить, а вже надворі осінь", як передрікав сучасний український поет.