Коли Савченко почне рятувати російський "Дождь". Топ зрад тижня

Застряглі між двома Різдвами, Новим і Старим Новим роком і поки що остаточно невизначені, що з них все-таки святкувати, ми ремствуємо з приводу феєрверків, вирубування ялинок, олів’є (“готувати чи не готувати” — те ще гамлетівське питання), гівнопотоку в програмі телебачення і ще через безліч обов’язкових і не дуже атрибутів цього сезону.

Період бездіяльності і неконтрольованого споживання салатів невідворотно мутує у необхідність знаходити зраду навіть там, де в інший час її і не помітиш. Так, наприклад, блогосфера встигла влаштувати нічогенький срач з приводу Меріл Стріп і дупи Мочанова, мовляв, треба чи ні знати, хто це (у випадку з Меріл) і як вона виглядає (у випадку з Мочановим).

Не менш смішною стала вірусна заміна юзерпик (аватарки) у фейсбучику з поширенням “інтелектуальної” загадки і неконтрольований потік жартів з цього приводу.

Все-таки нам треба менше відпочивати, бо в святковий період як ніщо інше демонструє, що енергійності у нас так багато, що рано чи пізно, якщо ми не маємо себе чим заняти, кожен перетворюється на мінізавод з продукування мемчиків з усіх приводів, навіть з тих, до яких раніше ніколи не доходили руки. Цю б активність та в мирних цілях.

Ну і раз ми вже почали говорити про мирні цілі, час перейти до людини, у якої такі цілі - останнє до чого вона прагне.

ЛЬОТЧИЦЯ БЕЗ ГОЛОВИ

Надя Савченко не полишає амбіцій на звання символа України.

Все-таки кілька років на п’єдесталі у званні “надії країни” не минулися безслідно. Щоправда, тут є одна заковика — справа в тому, що останні півроку Савченко системно працює над тим, щоб вбити в українцях не лише надію в себе, а ще й віру (любов так і поготів).

Втім, шанси на те, щоб залишитися в історії України символом у збитої льотчиці неабиякі, просто символом типу Павліка Морозова, царицею Мідас сучасності, яка перетворює все, чого торкається на лайно, еталоном того, як взяти все і пере… переварити і показати результат.

Свята не відволікли нашу активістку від бурхливої життєдіяльності і незважаючи на застереження СБУ вже давно не наша Надя оприлюднила списки українських заручників, які зараз перебувають у полоні.

І тут вишенька на торті — зробила вона це у фейсбучику, так між ділом, взяла і поміж іміджевих фоточок виклала документ, який має шанс зруйнувати життя сотень людей (якщо звичайно розумітися на тому, що переживають не лише заручники, але і їхні сім’ї). Ну просто Льотчиця без Голови (і Совісті).

Згодом з’ясувалося, що списки ці окрім усього іншого ще й некоректні. Надя знову пробила дно, але щось нам підказує, що на цьому вона не зупиниться. Наразі Савченко хочеться сказати лише одну фразу, але цього тижня вона прозвучала поки що на зовсім іншу адресу:

“С ВЕЩАМИ НА ВЫХОД!”

Вчора Україна нарешті зробила те, що мала зробити давно — сказала “До///дь, на Росію це туди” і заборонила мовлення каналу, який водночас хоче і “Кримнаш”, і лояльності українців. Дивовижна незакаламутненість, наносити удари однією рукою і очікувати, що в другу зачудована публіка вкладатиме за це гроші.

Варто сказати собі правду, До///дь — це канал який транслює в першу чергу порядок денний Москви і трошки Пітеру, тому потреба залишатися з ними в одному інформаційному полі, проживаючи при цьому на території країни, з якою Росія веде війну — це виключний мазохізм.

Якщо хочете, це потреба на кшталт тої, щоб повернутися в Союз, коли прогноз погоди у Латвії, Литви і Естонії був один на трьох, головним був московський час, а диктори чудово зналися геть на усьому і не давали ні найменшого шансу озвучити альтернативну думку.

Читайте також: Чому "Дождь" мали заборонити ще 3 роки тому

От, наприклад, відео про доктора Лізу і те, як дикторка Ло///дя готова сприймати точку зору відмінну від своєї.

Виникає логічне питання — навіщо продовжувати створювати тепличні умови для того, хто утримує нас в ареалі порядку денного іншої, по суті ворожої держави?

Особливого відтінку додає цій ситуації кукурікання з боку кремлівської верхівки про те, що закриття каналу (який сам же Кремль пресував свого часу з неабияким ентузіазмом) — це наступ на свободу слова. Гм. Важко не дослухатися до цих спеціалістів зі свободи слова зважаючи на засилля український каналів у сітці мовлення РФ. Ой.

Та навіть без прив’язки до каналів, хочемо нагадати про те, що вже кілька років Наталія Шаріна знаходиться під домашнім арештом, тому що вона директор бібліотеки української літератури. Ну давайте, розкажіть нам про свободу слова і захист інтересів усіх культурних спільнот держави. Арешт, до речі, триватиме щонайменше до 28 квітня 2017.

На завершення хочеться сказати, що позитив в цій ситуації теж є, До///дь навчився писати “в Україні”, а не “на”, але навряд чи це сильно врятує ситуацію, тому що ліберальність каналу продиктована виключно тим, щоб урвати бодай невелику частини аудиторії, яка вкладе гроші в одну руку і хаватиме лайно “Кримнаш” з іншої.

НОВИНИ "КУЛЬТУРИ"

Взагалі нам треба більше перейматися тим, що відбувається в нашому інформаційному полі і нашому інформаційному болі, бо якщо за ним слідкувати, то біль виникне неминуче. Навіть якщо говорити про новини, що стосуються такої, на перший погляд безпечної ниви, як культурна.

В світі здорової людини новини про роботу музейних фондів, наприклад, стосуються переважно виставок чи поповнення колекції, в світі курця ми дізнаємося про те, що як мінімум 17% колекції кудись зникло.

Саме так сталося з фондом давньої української книги Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького, про який мало хто пам’ятав аж до того моменту, як звідти безповоротно було “позичено” 93 стародруки. Недорахувалися. А все тому, що тим, хто недорахувався все це було настільки ж непотрібно, наскільки було потрібно тим, хто прагнув дорахуватися кількох мільйонів доларів у своїй кишені.

Читайте також: Тарас Возняк: стародруки викрадають на замовлення колекціонерів-мільярдерів

Тепер вся надія на декларації наших чиновників, вони з такою радістю і тупістю звітують про мощі і ікони, що є шанс віднайти бодай частину колекцію під час нової хвилі декларування.

Хоча звичка закидати справу, забувати про важливе, недораховуватися притаманна не лише ЛНГМ, тож не будемо на них наговорювати. Так нещодавно посольство України в Чехії теж отримало несподіваний подарунок.

Тільки якщо в ЛНГМ недорахувалися, то в посольстві здобули!  Здобули рештки Олександра Олеся, ренту за могилу якого посольство навіть не те, що давно вже не платило, але й дізналося про таку необхідність аж після того, як могилу псиьменника розкопали, щоб поховати в ній того, хто цю ренту платив.

Насправді поховали там не лише платника ренти, а й чиновників посольства, правда не факт, що вони це зрозуміли. Маємо надію, що чиновники інших посольств слідкують за новинами і зроблять все, щоб їх теж там не “поховали” в інших країнах, але за схожих умов. Тим паче, що чутливість до зрад в 2017 очікує бути більшою ніж попереднього року. Тримаймося!

Якщо ви хочете згадати більш детально зради останніх місяців, читайте також попередні Рейтинги зрад тижня від Еспресо:

1. Хто читав декларації, той тепер не сміється

2. Чому Трампу два шампуні на рік замало, а українцям - достатньо

3. “Жалко, что живий". Чому Янукович так дратує українців

4. Порожня Надія. Чому українців карають Савченко та безвізом

Також читайте рейтинг 10 зрад, які найбільше дратували українців увесь 2016 рік

Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору автора гумористичної колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.