Чому "Дождь" мали заборонити ще 3 роки тому

Важко сперечатися із аргументами Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Жодних сумнівів, чи має на території України транслюватися телеканал, для якого Крим є частиною Росії, бути не може.

Навіть якщо винести за дужки питання того, чи є "Дождь" варіантом м’якої пропаганди, чи справжнім опозиційним телеканалом, найважливішим залишається те, що цей канал є російським. А тому - залежним як від формальних правил, так і від неписаних законів країни, яка розв’язала проти України криваву війну, анексувавши та окупувавши величезні шматки територій.

Тому і з точки зору закону, і з точки зору здорового глузду жодних претензій до української влади в цьому випадку бути не може. Але це рішення лише зайвий раз показало, наскільки нездоровою є ситуація в інформаційній сфері країни, що начебто мала б протистояти російській агресії.

З моменту початку війни і до заборони трансляції "Дождя" минуло трохи менше трьох років. Заборона трансляції інших російських каналів, які були ще менш прихованими інструментами російської пропаганди, також відбувалася вкрай повільними темпами, а у прифронтових зонах контрольованої Україною території і досі можна спокійно дивитися російське ТБ.

Не меншу загрозу становлять і численні проросійські ЗМІ, які працюють в Україні. Російський менеджмент видає російськомовні видання чи організовує роботу російськомовних видань за гроші, які з’явилися "незрозуміло" звідки, але насправді лише повним ідіотам важко здогадатися щодо найбільш ймовірного джерела щедрих вливань у збиткові медіа. 

Фактично йдеться про майже неприкриті рупори російської пропаганди із тією лише відмінністю, що вони адаптують свій контент, створений на потребу своїх кураторів, під світогляд української аудиторії.

Російські журналісти, медіаменеджери і піарники майже так само вільно, як і до війни, продовжують працювати на території країни, яку вже котрий рік намагається знищити їх батьківщина.

Та справжня перемога в інформаційній війні ніколи не буде досягнута заборонами. Набагато важливіше створювати свій порядок денний - від повноцінного інформування про події на фронті, до докладного тлумачення усіх кроків влади.

Поки, на жаль, у Києві реагують на пожежі у вигляді чергових скандалів замість того, аби працювати превентивно. І якщо про пропагандистську роботу із українським населенням ще можна щось говорити, то про відповідну роботу із населенням ворожої країни нічого не чутно.

Ще більш безпорадною Україна виглядає, якщо говорити про інформаційну політику за кордоном. Зрозуміло, що конкурувати із російським пропагандистським монстром на багатомільярдному допінгу вкрай важко. Але наші посольства і політики за не дуже частими виключеннями не роблять навіть тих простих речей, які не коштують грошей, а вимагають від них елементарного виконання власних обов’язків.

Зрештою, пояснити все це не важко. Країна, яка 25 років прожила, майже добровільно погодившись на те, аби залишатися "зоною легітимних інтересів" Кремля, не може за три роки максимально ефективно боротися за своє самостійне життя на всіх рівнях - від дипломатичного до військового. 

Успіх у будь-який сфері потребує часу та гарту. Лише тоді це перетвориться на досвід та ефективні дії. Те ж саме є справедливим і для інформаційної сфери. Нехай і пізно, але привід для закриття "Дождя" в українській владі знайшли.

Але є й ще одне пояснення того, чому на інформаційному фронті успіхи України залишаються вкрай слабкими. В той час як українські політики ніколи не забувають про власні амбіції і дуже часто ставлять їх вище державних інтересів, росіяни працюють на знищення Української держави спільно і скоординовано.

Для більшості українських можновладців (і не лише) абсолютно нормально з’явитися в ефірі проросійського каналу, а дехто навіть в обмін на місце в студії готовий називати їх "опозиційними", чудово розуміючи при цьому їхнє призначення.

Ніхто не хоче втрачати додатковий ресурс для задоволення власних інтересів, нехай він і працює проти спільного інтересу українців.

Та і пересічний українець дуже часто вимагає від політиків кришталевої етики та незламного патріотизму, але з радістю дивиться проросійські канали та радий стояти у черзі за безкоштовною газетою, нехай навіть про її пропагандистську природу не говорив лише ледачий.

Просто так зручніше, так комфортніше - особливо коли тобі розповідають про те, що у всьому винна влада, знімаючи з тебе відповідальність за жалюгідні умови, в яких доводиться жити. Недарма російська пропаганда є ефективною - вона знає на які кнопки тиснути, а простій людині приємно, коли на них натискають.

Тому не варто дивуватися, що Україна не програє в інформаційній війні просто тому, що її не веде. В ситуації, коли одні намагаються вчитися, але часто навіть не хочуть, а іншим це не потрібно, очікувати ефективного спротиву ворожій пропаганді вкрай важко.

Як і у більшості сфер це на свій страх і ризик мусять робити люди, чиї професії нічого спільного із інформаційними спецопераціями та контрпропагандою раніше не мали, а тепер роблять це на волонтерських засадах. І можливо, в таких умовах закриття "Дождя" це все ж неабиякий успіх?