Трамп стає корисним ідіотом в руках Путіна, - американський дипломат Брайза

Ми бачимо, що зараз відбувається у США, чули віцепрезидента Венса в Мюнхені, читаємо Twitter Трампа, спостерігали за зустріччю американців з представниками РФ в Ер-Ріяді – від цього всього у нас на головах волосся стає дибки. Who is Mr. Trump? Чого він хоче?

Містер Трамп явно не цікавиться історією і не розуміє її значення, так само, як і віце-президент Джей Ді Венс. Якби вони знали історію, то ніколи б не дозволили собі робити такі заяви, як під час промови  Джей Ді Венса, коли він стверджував, що найбільша загроза для Європи походить не від Росії чи Китаю, а зсередини самої Європи. Виголосити таку промову в Мюнхені – це фактично акт умиротворення. Так само й заяви Трампа або його дописи у соціальних мережах сприяють умиротворенню російської агресії.

Без перебільшення, Трамп є політиком-умиротворителем. Як магнат нерухомості, він демонструє повне нерозуміння історії та критичної ролі трансатлантичного альянсу у стримуванні російських загарбницьких амбіцій щодо України, Польщі, країн Балтії та всієї Східної Європи.

Зрештою, як бізнесмен, він видається прагматиком, для якого моральні принципи є другорядними, а стратегічні інтереси Сполучених Штатів не становлять особливої цінності.

Цікаво, а в нього є ця фундаментальна стратегія чи вона міняється залежно від його настрою, від того, що почув чи того, що йому запропонували ті самі росіяни або зможуть запропонувати китайці? Розуміємо, в наскільки складній ситуації ми можемо опинитися. Президент Трамп дуже різко окреслив свою позицію, яка ще не повністю виразилася, але він назвав президента Зеленського де-факто диктатором, звинуватив українську владу в масових розкраданнях, звісно, разом з адміністрацією Байдена. У мене є відчуття, що Трамп зараз шукає приводи, шукає крайнього та винного, очевидно, це буде наша держава, щоб потім він вийшов до американських виборців і сказав: «Ви бачите, я робив все, що міг, але Україна та її влада настільки погана, що мені доводиться застосувати санкції не проти Путіна, а проти України». Це дещо фантасмагоричний сценарій, але такі можуть бути реалії.

Я не став би заходити так далеко в цьому питанні. Цілком можливо, що Трамп може запровадити санкції проти України, але його головне занепокоєння, як ви зазначили, полягає в уникненні відповідальності за власні помилки, невдачі чи поразки. Саме тому він намагався узурпувати результати виборів 2020 року, а тепер стверджує, що Байден робить те саме. Він програв тоді, і йому було соромно. Він програє й цього разу. На мою думку, ймовірність того, що Україна прийме якусь домовленість між Путіним і Трампом, подібну до тієї, про яку починають говорити, дорівнює нулю. Якщо Трамп продовжить наполягати на такій згубній угоді, яка стане катастрофою не лише для України, а й для всієї трансатлантичної спільноти, Україна й надалі боротиметься.

За оцінками, які прозвучали сьогодні, Україна, ймовірно, має достатньо зброї та боєприпасів, щоб утримувати оборону щонайменше пів року без підтримки США, а європейські партнери залишатимуться залученими та продовжуватимуть надавати допомогу. 

Тому, якщо вдасться деескалувати ситуацію та переконати Зеленського і Трампа утриматися від взаємних звинувачень у соцмережах, це могло б сприяти стабілізації ситуації. 

Хоча, на мою думку, президент Зеленський мав право відповісти на слова Трампа, який назвав його диктатором і звинуватив Україну у війні. Якщо вдасться знизити напруженість, а Путін буде чітко сприйматися як ініціатор війни, може з’явитися можливість для реальних переговорів.

Зрештою, є ймовірність, що Трамп звинуватить Путіна в маніпуляціях, коли стане очевидним, що Росія не має наміру припиняти бойові дії. Проте в короткостроковій перспективі Трамп, найімовірніше, продовжуватиме перекладати провину на Зеленського, спотворюючи реальність і стверджуючи, що його слід обрати демократичним шляхом, хоча саме так він і був обраний, та намагаючись подати його як диктатора.

Проте я не вважаю, що Трамп зможе довго наполягати на цьому аргументі, адже навіть деякі з його найближчих республіканських союзників у Сенаті вже заявляють: "Ні, ні, це зайшло надто далеко". Очевидно, що Зеленський не є диктатором, і що  саме Путін, а не Зеленський, розпочав цю війну. Тож межа абсурдності, яку Трамп намагається просувати, рано чи пізно стане очевидною.

Поділіться вашими думками стосовно того, що відбулося в Ер-Ріяді. Понад чотири години спілкувалися делегації США та РФ. Розуміємо, що там були представники російських спецслужб, міністерства закордонних справ РФ в особі Лаврова, а також – пан Кирило Дмитрієв, який відповідає за макроекономічні проєкти, інвестиції. Слід зазначити, що у Києві відкинули оферту Трампа щодо використання родовищ корисних копалин в Україні. Паралельно Дмитрієв склав російську оферту, запросивши американських підприємців використовувати російські надра. Зрозуміло, що росіяни зараз пропонуватимуть такі речі, що великі американські бізнесмени будуть не в стані відмовитися. Можливо, росіяни хочуть купити позицію теперішньої адміністрації США, звісно, не в прямий спосіб?

Так, безумовно. Дмитрієв був першим, хто публічно розіграв своєрідну психологічну гру, коли дав інтерв’ю CNN у день переговорів 18 лютого в Ер-Ріяді. Він заявив, що Росія не хоче, щоб санкції були зняті. 

На мою думку, це була спроба психологічного маніпулювання делегацією Трампа та водночас підвищення вимог Росії. Вони розраховували, що коли Трамп почує, що Москва нібито не зацікавлена у скасуванні санкцій, він змінить свою позицію і запропонує більше. Тоді Дмитрієв знову заявив, що їх не цікавить просто скасування санкцій — вони прагнуть більшого. 

Це частина ширшої психологічної гри, в яку грають Ушаков, Лавров, сам Путін і представники російських спецслужб. Їхня мета — переконати Трампа, що вимоги Путіна нібито відповідають інтересам бізнесу, а отже, вигідні і для нього, і для американської економіки. 

Але насправді ця стратегія вигідна лише Росії. Вони намагаються зняти санкції з єдиного сектору своєї економіки, який має міжнародний потенціал — сектору природних ресурсів. Москва прагне подати це так, ніби американські компанії отримають вигоду, щоб зробити угоду привабливою для Трампа. Насправді ж це ні що інше, як спроба врятувати російську економіку від санкційного тиску.

І, звісно, як ви вже згадували, пане Борковський, це також відволікає увагу від вимоги Трампа, яку висловив його міністр фінансів Бессент. По суті, ця пропозиція, оформлена в неоколоніальному дусі, передбачає, що США отримають контроль над 50% критично важливих мінеральних ресурсів і металів України, а решта залишатиметься у власності України, проте половина прибутків від них також діставалася б США. 

Як зазначає The Telegraph у статті, опублікованій цього тижня, такі умови навіть жорсткіші за ті, що були нав’язані Німеччині на Версальській конференції та закріплені у Версальському договорі, які, як вважається, спричинили економічний колапс і зіграли значну роль у приході до влади нацистів. Тож Трамп вимагає того, на що Україна ніколи не погодиться.

І тепер, через Дмитрієва, Росія висунула зустрічну пропозицію, заявивши, що якщо українці не збираються надавати те, чого хочуть США, то це зробить Росія. Вони запевняють, що це буде вигідно і американським, і російським компаніям. 

Це вишукана психологічна гра, і Трамп навіть не усвідомлює, наскільки ним маніпулюють.

Ми бачимо побудову принципово нового глобального світу за допомогою військової та економічної агресії, а також відповідного тиску. З урахуванням того, що озвучив віцепрезидент США Венс в Мюнхені, у мене є побоювання, що Трамп хотів би бачити суцільну альтернативу для цілого світу, новий лад, про який говорить чимало людей з його оточення. А росіяни в даній геополітичній комбінації можуть бути Трампу, на превеликий жаль, активним партнерами.

Я думаю, що все навпаки. Саме Путін мріє про порядок часів холодної війни, коли Москва і Вашингтон визначали більшу частину світових справ. Саме цього він насправді прагне. 

Не думаю, що у Трампа є чітке бачення або стратегія. Усі, хто працював із ним безпосередньо, кажуть одне й те ж. У нього немає ні ідеології, ні далекоглядного плану — лише власний інтерес і переконання, що світ можна структурувати через бізнес-угоди. Він вважає, що кожен має свою ціну, так само як і він сам. Він або купує когось, або ж, зрештою, купують його. Жодної ідеології для нього не існує. 

Трамп не сприймає концепцію спільних інтересів, які протягом останніх 70 років після Другої світової війни об’єднували трансатлантичну спільноту, створюючи найбільш стабільний період миру між великими державами в один із найнебезпечніших часів. Не думаю, що він розглядає це всерйоз. Він радше вважає, що повинен перемогти, нав’язуючи свою версію миру.

Під час нашої останньої розмови ми обговорювали його інавгурацію. У своїй промові він заявив, що має намір досягти мирної угоди, але для цього Україна повинна бути сильною. 

Однак за останні тижні ситуація дещо змінилася. Перші зрушення стали помітними приблизно тиждень тому, коли міністр оборони Гегсет, перебуваючи в Європі, ймовірно, у Брюсселі, публічно оголосив про поступки, яких Росія домагалася ще до початку переговорів. Він заявив, що США не вважають, що Україна може або повинна вступити до НАТО, а також що вона навряд чи зможе повністю повернути всі свої території, окуповані Росією. 

Ця заява стала сигналом про зміну підходу. Попередня позиція Трампа, згідно з якою Україна має бути сильною для ведення переговорів, фактично поступилася місцем новій стратегії.

Зараз його головна мета – змусити Україну до капітуляції за будь-яку ціну, що фактично означає капітуляцію перед Росією. Він прагне виставити себе миротворцем, не зважаючи на спільні цінності та ігноруючи історичну реальність, яку ми добре знаємо. Історія вже продемонструвала, що спроби умиротворення агресора на кшталт Путіна, як це було у Грузії в 2008 році чи в Криму та на Донбасі у 2014 році, лише провокують його на подальшу агресію. 

Сьогодні, коли Трамп своїми останніми заявами та виступами колег в Мюнхені фактично заспокоює Путіна, це лише підштовхує його до нових атак – потенційно на Молдову, країни Балтії чи навіть до спроби підірвати НАТО. Я впевнений, що Трамп цього не усвідомлює. 

Не думаю, що він свідомо прагне співпрацювати з Путіним, щоб розділити світ, але саме цього хоче Путін. А Трамп цього просто не розуміє, бо не усвідомлює історичних закономірностей.

Є певне відчуття, що Путін не буде торгуватися, буде проводити свою лінію, яку ми побачили під час так званих Стамбульських домовленостей. Слід нагадати, що відбувалося у 1944-45 роках, коли президент США Франклін Рузвельт, прем'єр-міністр Великої Британії Уїнстон Черчилль та керманич СРСР Йосип Сталін спробували формувати вигляд Центральної Європи та як Рузвельт і Черчилль намагалися зберегти суверенітет Польщі. Сталін зробив хитріше – вимагав проводити вибори під своїм контролем, НКВД та радянських військ, зберігаючи водночас оболонку польської державності, але контролюючи її повністю. Черчилль та Рузвельт в силу певних причин були змушені поступитися Сталіну. Коли ми говоримо про певні плани, які можуть походити з Ер-Ріяда, в мене є побоювання, щоб росіяни не намагалися продати Трампу таку модель, яку Сталін змусив купити Рузвельта і Черчилля.

У цьому й полягає моя головна думка. Це те, що я вже зазначав у попередній відповіді і не раз наголошував під час нашої сьогоднішньої дискусії. Головна проблема полягає в тому, що Дональд Трамп не знає історії і не цікавиться нею. Через це він не розуміє, що насправді намагається зробити Путін. 

Я, як гордий американець польського походження, знаю цю історію. Я пам’ятаю, як у 1989 році, коли тільки починав свою дипломатичну кар’єру в Польщі, щодня чув від поляків розмови про Ялту та почуття зради, яке вони досі відчували. Вони згадували Ванду Василевську та інших польських комуністів, які працювали на СРСР. Трамп не просто не знає про це – йому байдуже. Йому взагалі немає діла до України. 

Йому не цікаві ні "криваві землі", ні трагедії, які пережила Центральна та Східна Європа. Оскільки Гітлер напав не на Росію, а спочатку на Польщу та Україну. Саме Україна зазнала найбільших втрат від нацистської окупації. Після цього настала радянська окупація, масові депортації з Естонії, Латвії, Литви, Польщі та інших країн у період холодної війни. 

Трамп не знає всього цього. Йому байдуже. І саме через це він став корисним ідіотом у руках Путіна.

Якщо ви не знаєте історії, то приречені її повторити. Мій улюблений керівник, амбасадор Ден Фрід, допоміг мені усвідомити це ще глибше. Під час роботи з ним ми часто обговорювали історичні уроки, які мають визначати політику США. 

Варто віддати належне президенту Джорджу Бушу та держсекретарці Кондолізі Райс — вони справді цінували історію. Спочатку були наївні спроби побудувати стратегічне партнерство з Росією, політика "перезавантаження" почалася за Обами, але зусилля в цьому напрямку робилися ще раніше. Однак після того, як Буш заявив, що "побачив душу Путіна" під час зустрічі в Любляні, вони переглянули свої підходи. Вивчивши історичні уроки, адміністрація Буша змінила курс, коли стало очевидним, що Путін стає все більш маніпулятивним. 

Натомість Трамп не знає історії, що робить ситуацію набагато небезпечнішою. Як бізнесмен, який пишається своїм умінням укладати угоди, він, можливо, зрештою усвідомить, що домовленість із Путіним є провальною, оскільки Україна продовжує чинити опір. Тоді він може розсердитися на Путіна, але цілком можливо, що натомість він спрямує свій гнів на Україну.

Просив би вас проаналізувати всі ризики та загрози, які могли б міститися у тих документах, які будуть готувати у Кремлі, та будуть просити підписати президента Трампа або, точніше, щоб Трамп намагався нав'язати їх Києву.

Я не думаю, що існує якийсь чіткий план. Так, завжди є підготовлені брифінгові матеріали, але, як ми обговорювали кілька хвилин тому, Трамп кардинально змінив свій підхід до України всього за останній тиждень. 

До заяви Гегсета і виступу Джей Ді Венса в Мюнхені Трамп стверджував, що єдиний спосіб припинити російську війну в Україні — це мир через силу, що передбачає необхідність надання Україні військової підтримки. 

Можливо, ви навіть пам’ятаєте, що приблизно під час інавгурації він говорив: "Гаразд, я не підтримую вступ України до НАТО, але ми повинні забезпечити її значною військовою допомогою, щоб у майбутньому стримати Росію від нового нападу".

А Кіт Келлог, хоча його початкова пропозиція була малопривабливою для України — адже заморожування лінії фронту на поточних позиціях означало б, що Росія збереже контроль над значною частиною української території, а Україна не вступить до НАТО, — все ж передбачала гарантії безпеки та припинення бойових дій. Тепер навіть це здається надто великою поступкою для Трампа. 

Схоже, що він фактично хоче отримати від України фінансову компенсацію в обмін на допомогу, надану Сполученими Штатами. Це радикальний відхід навіть від його власної зовнішньої політики, не кажучи вже про історичний підхід США до міжнародних відносин. Гадаю, це стало несподіванкою навіть для його власної команди.

Він не включив Келлога до команди, яка веде переговори з Путіним, що, на мою думку, символізує відхід від підходу "мир через силу", який відстоював Келлог і який ще тиждень тому був чинною політикою. Тепер він більше не застосовується. Не думаю, що було достатньо часу для формулювання нової стратегії чи створення будь-яких важливих стратегічних документів. 

Путін і надалі намагатиметься отримати від Трампа якомога більше. Ми знаємо його цілі: ліквідувати Україну як суверенну державу, змусити НАТО вивести всі американські війська з позицій, зайнятих після попереднього російського вторгнення у 2014 році, та витіснити сили НАТО з країн-членів, що приєдналися на початку 2000-х років. 

Тому Путін, ймовірно, і надалі пропонуватиме США вигідні поступки, допоки Трамп дотримується свого нового підходу — звинувачення України у війні та спроби витиснути з неї фінансову вигоду. Це новий вектор його зовнішньої політики, який ще не набув чіткої форми.

Зараз настав критичний момент для сенаторів-республіканців, європейських союзників та самої України, щоб переконати Трампа, що ця нова стратегія приречена на провал.

І ще одне зауваження. Підхід Трампа зараз зводиться до руйнування. Це єдина його характеристика, яку я не згадав у відповіді на ваше перше запитання. Він прагне ламати усталені правила, щоб максимізувати власну владу. 

У США він неодноразово заявляв, що має намір ліквідувати значну частину урядових бюрократичних структур і звільнити тисячі чиновників. Днями він заявив, що тільки президент і генеральний прокурор мають юридичні повноваження тлумачити американські закони. Це неправда – найвища судова влада належить Верховному суду. Трамп свідомо намагається послабити американську систему зсередини, щоб розширити свої повноваження. 

Зараз він використовує аналогічний підхід і на міжнародній арені, намагаючись зруйнувати глобальний порядок через руйнівну тактику, спрямовану на зміцнення власної влади та збагачення. Це не стратегія, а хаотичний нігілізм, яким Путін уміло маніпулює. 

Що саме Путін пропонує Трампу, поки невідомо. Але його кінцеві цілі очевидні – він не лише не приховує їх, а й відкрито про них заявляє.

Якщо розглянути варіант, коли ми у Києві скажемо «Ні» тому чи іншому сценарію, чи піде Трамп на серйозні рестрикції проти України? Адже запропонований сценарій може бути настільки небезпечний для нас, що ми скажемо пану Трампу: «Ні, дякуємо». Франція, Велика Британія не проти нам допомагати грішми, але вони не готові воювати та постачати таке озброєння, щоб локалізувати агресію РФ. Наміри Путіна прозорі – він готовий воювати попри втрати свого особового складу, адже такою є російська військова тактика, яка себе дуже часто виправдовувала в захопленні певних територій та народів.

Типова російська тактика, в якій людські життя не мають значення, адже розглядаються як витратний матеріал. Згідно з цитатою, яку приписують Сталіну: "Смерть однієї людини – це трагедія, смерть мільйонів – це статистика". 

Єдиний шлях для України – чітко сказати "ні" і відкинути будь-яку угоду, яка підриває її фундаментальну безпеку, майбутнє процвітання та право на гідне життя. 

Я вважаю, що Україні варто подати це з позиції стратегічної жертви — жертви історії та наївності, уникаючи прямих згадок про президента Трампа, але водночас як нації, яка не лише легітимна, а й горда, сильна, яка нині протистоїть російській агресії. 

Замість того, щоб втягуватися в риторику образ, Україна повинна зайняти тверду позицію і заявити: "Це несправедливо. Звичайно, ми не можемо на це погодитися. Це зруйнувало б майбутнє нашої країни і зупинило б наш розвиток. Наші діти та онуки ніколи не матимуть гідного життя за таких умов". Відтак Україна має вибудовувати співпрацю з європейськими союзниками на гідних засадах.

Україна повинна твердо, але виважено дати зрозуміти, що вона не стане колонією Росії. Вона має відстоювати свою ідентичність, союзників і право на боротьбу за виживання та гідність стільки, скільки буде потрібно. Але робити це потрібно так, щоб зберігати моральну й історичну перевагу. 

Згодом можна сподіватися, що Трамп зрозуміє провал своєї стратегії. Поки він бачить поступки з іншого боку, він залишатиметься агресивним — так само, як і Путін. Однак коли Трамп усвідомлює, що зазнає поразки, він змінює курс. 

Згадайте його погрози запровадити тарифи проти Канади та Китаю. Коли Джастін Трюдо і Клаудія Шейнбаум у відповідь оголосили про значні контрзаходи та пояснили, як це зашкодить американській економіці, Трамп відступив. Він неперевершений задирака, але поступається, коли стикається з реальною відсіччю. 

Тому Україна повинна чинити опір з гідністю, чітко показуючи несправедливість вимог Трампа та те, як у довгостроковій перспективі вони приведуть до стратегічної катастрофи не лише для України, а й для Сполучених Штатів та їхніх союзників.