Порожня Надія. Чому українців карають Савченко та безвізом

Щотижневий рейтинг зради в українському Фейсбуці від Еспресо.TV.

ПОРОЖНЯ НАДІЯ

За останній тиждень наші маленькі українські зрадолюби зовсім знадіялися. Можна навіть було б сказати, що знадіялися абсолютно і незворотно, але ще рік тому такою ж була народна любов до Надії Савченко, тому не такі вже наші українські всеохоплюючі емоції незворотні, і час це показує.

Час взагалі любить всілякі витребеньки — ну хто б міг сказати, що вже через якихось півроку після того, як цю народну героїню відпустили з в’язниці, лозунги про “Свободу Надії Савченко” повернуться? Щоправда, тепер для неї просять свободу від мандату, державних посад, від нагороди героя і головне — свободу від перебування на наших екранах. Останнє, бо нам просто боляче дивитися, як з вручених їй довіри і поваги одну половину вона поламала, а іншу прос*ала.

Так що ж сталося?

Ну, по-перше, Савченко вдягла некрасиву шапку, в якій виглядала настільки безглуздо і нещадно, що про це не написав тільки лінивий.

План, вочевидь, був показати, що Надія має всі задатки лідера, і шапка-гетьманка мала б це тільки підкреслити. На ділі ж вийшов якийсь костюм засланого козачка, особливо, якщо звернути увагу на зміст, а не на форму, тобто на виголошений текст, а не на шапку.

Тепер трохи перемотаємо час назад. Отже, 7 грудня Савченко таємно відвідала Мінськ, де зустрілася з ватажками так званих "ДНР" та "ЛНР" Олександром Захарченком та Ігорем Плотницьким. Відомо про це стало не одразу. Коментувати цю зустріч Надія спершу відмовлялася, але потім зібрала журналістів і видала їм поживу для зради на кілька тижнів вперед.

Виявилося, що все це було для того, щоб домовитися про звільнення заручників, посилити мінський формат і зробити його більш дієвим найближчим часом. Яким “найближчим”, Надія не уточнила, але зрозуміло, що не прям щоб зовсім найближчим, бо перші 5 днів навіть визнавати те, що зустріч відбулася, наша героїня не збиралась. Якби збиралась, то зробила б це раніше.

Потім сталася ще одна зрада, виявилося, що Захарченко і Плотницький — люди. На думку Савченко, звичайно: “Я сиділа за столом переговорів із людьми… Я в них чорта не побачила”.

Це дуже сумно, що людина, яка має доступ до державної таємниці, мандат і на уми мас поки що теж трохи впливу має, не вміє відрізняти людиноподібних істот від людей. Потім Надія ще й добила усіх фразою, що вони і не терористи ніякі, бо як почитати воєнний статут, так там інше визначення терористів. Ну знаєте, для того, щоб зрозуміти торт ти їси чи лайно, не треба читати кулінарну книгу.

А потім ще в СБУ накинули, заявивши, що окрім питання звільнення заручників, Савченко обговорювала можливість зняття економічних санкцій з Мордору ОРДЛО. І це вже навіть не безнадійність, це — безнадьога.

І вишенька на торті, на нашу думку, була у словах “Мене вибрав народ. Він мені довірив ті повноваження”. Ніякі такі повноваження народ звичайно Надії не довіряв, що й продемонстрував густий заміс помий не без згадки про народну депутатку в соцмережах.

Справа в тому, що хоч народ у нас дещо наївний і з радістю вірить у казки, але недовго. Просто у нас такий досвід, в сраці були, лайно виділи, а отже при ближчому спогляданні здатні його ідентифікувати. Тож маємо після цієї всієї історії чергове нагадування заповіді про “не створи собі кумира” і не навішуй очікувань на людину, про яку нічого не знаєш, окрім абсолютно героїзованого образу, і буде тобі повноцінне щастя.

А ця Надія виявилась порожня, давайте іншу.

ВОЛЯ АБО СМЕРТЬ

Зрада ніколи не приходить одна, і день, коли Надія вийшла зі своїми сенсаційними заявами, не став винятком. Раптом у Києві лягла “Воля Кабель”, і зовсім не в тому сенсі, як у фразі “лягла і просить”. Вона лягла і випрошувала прокляття, які посипалися на провайдера майже одразу.

І це прекрасно в кількох розрізах.

По-перше, щось неймовірно чарівно-парадоксальне було у тому, що у всіх зник інтернет, тож вони побігли в інтернет про це повідомляти. Вочевидь для того, щоб всі, у кого зник інтернет, про це прочитали. Хоча, насправді, аж такий сарказм тут не дуже доречний, бо представники самої компанії додумалися написати бодай хоч якесь повідомлення про збій аж через 4 години після того, як фейсбук все сам за них з’ясував.

Щоправда, можливо, там просто йшла внутрішня боротьба між тим, щоб поспілкуватися з клієнтами і при цьому не користатися послугами іншого провайдера.

По-друге, цей збій трошки розбавив хвилю постів про Савченко і день був заповнений не лише надією, але й волею. А для когось це взагалі закінчилось здоровим сном і сексом, бо як тільки у нас забирають інтернет ми згадуємо про інші потреби, не такі важливі звичайно.

Ну і по-третє, для самого провайдера це була ледь чи наймасштабніша рекламна кампанія, бо стільки згадок про цей бренд, скільки було в день його провалу ще не було.

І найголовніше. Є питання — якщо ви були абонентом Волі, чи зробили ви щось після цього, щоб змінити провайдера? Отож. Ми реагуємо на зради так, що аж шкварчить, але забуваємо про них вже на наступний день.

А БЕЗВІЗ І НИНІ ТАМ

У жовтні для українців чомусь новиною стало повідомлення про те, що Європарламент не планує найближчим часом розглядати питання надання Україні безвізового режиму. 

У листопаді нам безвіз не дали, хоч навіть цілий президент обіцяв. У грудні європейці затвердили єдину процедуру, яка, за їхніми ж словами, віддаляла нас від безвізу, але розгляд питання вільного пересування українців  Європою чомусь (ха-ха) відсунули спочатку на лютий, а потім, від гріха подалі  — на квітень. Правда, потім сказали, що це помилка і ніхто його на квітень не переносив. Хоча хто тепер їм повірить.

Ми зі свого боку виконали всі 144 вимоги і терпляче перечікуємо цей цирк, втримуючись від того, щоб послати хитромудрих стратегів в альтернативну Єв*опу.

Тут хочеться сказати, що в цьому випадку цивілізованість і адекватність проявляємо якраз ми, а не персонажі, які надто захопилися тим, що трусять перед нашим носом тим безвізом, як бусиками перед тубільцем. Так що не відомо ще, де Європа, а де просто **па.

У СВІТІ ТВАРИН

Тепер давайте перейдемо до історії з тваринного світу.

Що-що, а звіряток ми дуже любимо і намагаємося, щоб жодна тварюка не пройшла повз нашу увагу. Одна така нещодавно виникла на нашому горизонті завдяки тому, що Національний природний парк "Тузловські лимани" проводив конкурс на посаду директора. Переможцем цього конкурсу став такий собі Віталій Чакир, і цю перемогу одразу назвали зрадою, бо пан Віталій продемонстрував мінусову компетентність і абсолютну низьколобість під час співбесіди, відео якої виклали у загальний доступ.

Ми не дуже розуміємо, що могло викликати аж таке обурення, бо хто, на вашу думку, може краще очолити національний природний парк, як не олень? А Чакир - олень ще той! Пропонуємо переконатися.

Звичайно, все сумно. Сумно і те, що ідіоти настільки амбітні, і те, що він виявився достатньо переконливим для комісії, щоб та визнала його переможцем. Страшно уявити, які ще кандидати там були, бо навіть якщо взагалі більше ніяких кандидатів не було, це не привід робити директором парку людину з інтелектом спориша.

Втішає те, що розголос діє, міністр екології категорично проти призначення переможця конкурсу директором і пообіцяв, що для НПП «Тузлівські лимани» знайдуть адекватного очільника. Ох, хочеться вірити.

А ЦЕ ПІД БУРЯЧКИ

Ну, і наостанок не зрада, а просто смішна історія. Хоча не смішна насправді.

Як повідомила прокуратура Чернігівської області, один місцевий мешканець захопив частину ґрунтової злітно-посадкової смуги аеродрому «Прилуки». Аеродрому військової частини на хвилиночку. Як ви думаєте для чого? Щоб влаштувати там грядку!

Як в тому анекдоті, про українця, якому сказали, що йому належатиме вся земля, яку він зможе за день пройти. Спершу він мчав на коні, коли кінь сконав, біг сам, потім повз. І вже вмираючи від виснаження, закинув уперед шапку і простогнав: "А там я ще бурячки посаджу”.

Але все було б смішно, якби по-перше, це не була земля військової частини, по-друге, 63 гектари, на хвилиночку, по-третє, з травня 2015 року.

Ви уявляєте собі, щоб чувак користувався 63 гектарами державної землі, але це не одразу помітили. Яка незакаламутненість.

Ну, і давайте вже, давайте про перемоги

Суд Амстердама вирішив, що скіфське золото належить Україні, і поверне його до Києва - ну що ж, Крим наш, хай навіть ми будемо повертати його частинами, в ЄС відзначають великий прогрес в Україні та інтенсивні і безпрецедентні реформи, але на безвіз це щось ніяк не впливає, а ще вчителька гімназії імені Тараса Шевченка з Кропивницького Ганна Дудич потрапила у топ-50 викладачів світу конкурсу Global Teacher Prize.

Як добре, що у нас є натхнені люди, які так чудово роблять свою роботу, що це визнають на всіх рівнях, навіть на глобальному.

Попередні рейтинги зради тижня від Еспресо:

1. Азаров, Каськів та картопля. Топ-5 зрад українського Facebook

2. Аеропорт за $800, безвіз та Ділан. Які теми "зраджували" українців у Facebook

3. Зрадливий Facebook. Чому Моторолі вже не до декларацій і зарплат нардепів

4. Фейсбукозрада. Яка треба квартира, щоб тримати вдома $1,5 млн

5. Хто читав декларації, той тепер не сміється

6. Чому Трампу два шампуні на рік замало, а українцям - достатньо

7. “Жалко, что живой". Чому Янукович так дратує українців

Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору автора гумористичної колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.