Солов’ї та бомбардувальники. 5 книг, які не залишать байдужими

Мері Ловсон. По той бік мосту. - Х.: Фабула, 2019

Життя канадської родини у цьому романі описане начебто пасторальне, мирне і безхмарне. Діти граються в ножа, матері дивляться серіали на щойно проведеному в їхні краї телебаченні, батьки пораються або на фермі, або в крамниці. Зокрема герой роману – сімейний лікар, але його син обирає власний шлях, І мало кому відомо, що, крім щоденного життя-буття і довколишніх злиденних резервацій, у світі існує ще дещо, що цілком символічно знаходиться «по той бік мосту". Звідти у серпні 1942 року почали приходити телеграми. "В Артура стиснулося в шлунку, коли він дізнався новини, й обпекло соромом від полегшення, яке він відчув, коли виявилося, що з Карлом усе гаразд, що це Ерік і Ґюнтер загинули. Воюючи за Канаду, країну їхнього народження. Вони нарешті поїхали з Англії, всі хлопці зі Струана разом, у складі десантних військ Королівського полку Канади, приземлилися на березі порту міста Дьєппа, окупованого німцями, й Ґюнтера з Еріком було вбито, щойно вони ступили на землю». Тож як склалася подальша доля цієї родини, можна дізнатися з чергового роману відомої канадської авторки, в якому на читача чекає і захопливий сюжет, і яскраві образи, і майстерна оповідь, глибокий психологізм якої не відпустить до самісінького фіналу.

Стівен Гайтон. Соловей не дасть тобі заснути - К.: Нора-друк, 2019

Маючи бойовий досвід з Афганістану, герой цього роману, американський вояк з грецьким корінням, навіть у мирному житті, прибувши на Кіпр для реабілітації, продовжує свій нерівний бій. Звісно, у мареннях, але для читача вони надто реалістичні, та й війна не відпускає нашого героя протягом усього його життя. "На світанку рота виступила в долину, рухаючись дорогою, занадто вузькою для бронетранспортерів, бо по обидва боки". Звичні кошмари, кохання до турецької журналістки, яка так само зазнала у житті поневірянь – усе це контрастує, зблискує яскравими флешбеками і нарешті завершується  трагічним інцидентом. В результаті наш герой змушений тікати до колись популярного греко-кіпрського курортного містечка, покинутого після турецького вторгнення у 1974 році. Там він приєднується до громади вигнанців, загубленої у руїнах, потонулих у заростях. Здавалося, тут він міг би нарешті знайти спокій і умиротворення, зцілившись і закінчивши власну війну з примарами минулого, але комусь явно не до смаку ця ідилія посеред руїн. Наслідки воєнного минулого даються взнаки навіть у цьому раю для вигнанців.

Гарольд Ґ. Мур, Джозеф Л. Ґелловей. Ми були солдатами… і молодими. – Л.: Астролябія, 2018

Цю книжку її автори присвятили тим воякам, які у не таких вже й далеких 1960-х сіли на "кораблі епохи" й подалися на війну, яка мало не згубила їх Америку – так само, як нищили В’єтнам. Їх було небагато – порівняно з величезною країною, більшість мешканців якої у ті часи навіть не знали, що коїться в решті світу.  Насправді, як вважають автори, це не ще одна книга про війну, а "історія про любов, яку ми розповідаємо своїми словами та вчинками". Поза тим, якщо битва на Соммі започаткувала еру танків, то битва у долині ріки Я-Дранґ випробувала вогнем теорію аеромобільних військ. Тож завдяки фаховим знанням і літературному хисту авторів - відповідно, генерала Гаролда Мура та журналіста Джозефа Ґелловея, учасників цієї битви - тактичні міркування, вплив політики на стратегію, особливості застосування озброєння та інші аспекти мілітарної справи набувають зрозумілих форм, складаючись у виразну картину не лише окремої битви, але й війни у В’єтнамі загалом.

Анна Петрів. Несамовитий. – Брустурів: Дискурсус, 2018

У житті обом героям цього напруженого психологічного роману ведеться не дуже добре. "Не ідеалізувати цю роботу, як у "Комісарі Рексі", "Коломбо" чи, не дай Бог, у "Пуаро", - звіряється герой-слідчий. - Від тебе вимагалося одне – прокидатися кожного клятого ранку, вилазити з ліжка й тягти свій зад на робоче місце». Те саме з героїнею. «Нудило Софію від роботи. Від юридичного відділу обласної державної адміністрації. Від системи загалом і кожної ланки зокрема. Після закінчення вишу чорт затягнув її в ОДА, і, певно, тільки він досі не відпускав". Тож в одного – важка і виснажлива робота, воєнне минуле і купа власних демонів всередині, а в другої – адвокатська практика, чоловік і перший підзахисний – успішний актор, ще й брат чоловіка. Чи варто казати, що долям обох героїв судилося зійтися? І навіть не тому, що вони – колишні одногрупник й коханці в минулому. Розслідування карної справи – один з важелів та імпульсів, які виявилися важливими елементами у цій історії, в якій від самого початку забагато нез’ясованих моментів.  " – Ти маєш пам’ятати хоча б щось! – Ми відіграли виставу – і я зайшов до гримерки, де мала бути Дарина. Усе навколо було розкидане, заляпане чимось червоним. Певно, кров’ю. А потім… Мене забрали сюди, – він говорив так, наче переповідав істо- рію, яку почув від когось, – без деталей, без подробиць, відсторонено описуючи, що сталось".

Ирина Потанина. Труп из Первой столицы. – Х.: Фолио, 2019

...У 1934-му році столиця Української РСР перенеслася до Київа. Як це сталося? Принаймні не так стихійно, як 11-го березня 1918-го року, коли Радянський уряд переїхав з Петрограда в Москву, оскільки безпосередньою причиною переїзду послужив наступ у лютому 1918-го німецьких військ. Втім, якщо мова про суто технічні заходи, то досить буде згадати, що в обох випадках, і зокрема стосовно Харкова, цієї примарної «першої столиці», виїхало, хіба що з півтора десятка більшовиків. "Акт українського уряду і ЦК КП(б)У має особливе значення  не тільки для самої України, не тільки для СРСР, але також і міжнародне", – писалося тоді в офіційному речнику "Революция и национальности". Під ту пору йшлося про поширення радянофільських тенденцій на весь радянофобський світ, задля чого повсюдно застосовувалося активне  переміщення чевенґурівської атрибутики: столиць, річок, садків, а також безпосередньо народів. І не дивно, що вбивство, яке, за сюжетом цього роману, сталося в Харкові під час "столичного" переїзду, залишилося непоміченим…