Віталій Портников: "Нормандський формат" - атрибут реальної політики

Це і є те, що називається спадкоємністю  зовнішньої політики - до того ж наступністю об'єктивною, що не залежить від зміни президентів або урядів.  І це те, чого не хоче розуміти більшість українських громадян, які все ще живуть в Радянському Союзі.

 Пострадянський мислення - це не тільки патерналізм, небажання брати на себе відповідальність і безглузде очікування дива.  Це ще й спроба перенести на власний уряд можливості керівників СРСР.  Але навіть керівництво Росії - це не керівництво СРСР.  А Україна - взагалі не спадкоємиця можливостей імперії, вона спадкоємиця однієї з її колоній.

 Український президент не може закінчити війну.  Ось президент Росії - може, хоча і йому з кожним днем ​​це зробити буде все важче.  А президент України може або захищатися, або капітулювати.  Але оскільки значна частина українського суспільства виступає проти капітуляції, ніякого вибору у нього немає.

"Нормандський формат"  не є ніяким компромісом, але відображає збіг інтересів сторін.  Він потрібен нам просто тому, що іншого механізму збереження санкцій проти Росії не існує. А нам потрібно збереження санкцій і послаблення Росії, тому що її посилення означає втрату нами нових територій і навіть крах держави.

 Він потрібен Кремлю, бо дозволяє зберегти контроль над окупованими територіями і розраховувати, що цей контроль у майбутньому дозволить розширити зону окупації або домогтися федералізації України.

 Він потрібний Заходу, бо допомагає демонструвати зацікавленість у врегулюванні конфлікту, підтримувати Україну і зберігати комунікацію з Росією.

 Але, як і кожний такий формат збігу інтересів, він одночасно не вигідний всім учасникам.

 Захід платить демонстрацією слабкості та збереженням вогнища потенційного конфлікту, навіть війни на кордонах Євросоюзу.

 Росія розплачується збереженням санкцій і поступовою деградацією своєї економіки і державності.

 Україна розплачується продовженням конфлікту, жертвами на лінії розмежування, неможливістю відновлення територіальної цілісності.  І ще відсутністю повноцінного державного кордону.  А це означає - збереженням і розквітом контрабанди.  А розквіт контрабанди - це збереження масштабної корупції, яку не можна перемогти, поки немає кордону і є контрабанда.  А розквіт корупції - це подальше розшарування суспільства.

 Тому не варто обманювати самих себе - війна, корупція і бідність залишаться головними проблемами країни у найближче десятиліття.  Але це не означає, що Україна не має виходу.  Наші головні союзники - терпіння, час і готовність до боротьби за нашу країну.  Війна не повинна заважати реформам, нехай навіть і не популярним.  З корупцією все одно потрібно боротися - причому не тільки з корупцією на найвищому рівні.  Відповіддю на бідність повинна стати система суспільної солідарності.  Це і є реальна політика, а прихильність «нормандському формату» - усього тільки її важлива частина.